Нотатки з пекла

Знову в зруйнованих поселеннях, швидких та операційних наші лікарі бачать те, що люди не повинні бачити. Я спеціально не поститиму тут відірваних рук і ніг, аби не займатись епатажем.

Вчора міна лягла в полі, в кількох десятках метрів від нашої швидкої, яка евакуювала поранену жінку з Привілля біля Лисичанська. Коли з неї винули осколок, наша бригада відвезла її додому, тобто майже на лінію фронту, де вона живе у льосі, бо в лікарні місць немає. Вночі орки по дорозі обстріляли іншу швидку, яка везла поранену дівчинку восьми з Бахмута на Дніпро. Дівчина з того самого Привілля. Її сестра 12 років та два хлопчаки, що гралися з нею у дворі, загинули від артобстрілу. За життя найменшої боряться дніпровські лікарі…

Читайте также: Київський паноптикум: гірка правда

Також наші лікарі працюють з жертвами форсфорних бомбардувань Попасної. З жертвами ракетних обстрілів, від яких багатоповерхівки складаються як карткові будиночки. І з солдатами, солдатами, солдатами з почорнілими обличчями, які потоками стікаються у госпіталь з передової з мінно-вибуховими травмами. Які вгризлись в українську землю, але яким елементарно бракує БК, аби її ефективно захищати. Бо як сказав один поранений воїн, "на один наш снаряд вони насипають десять"...

Агов, мешканці печерських пагорбів, у яких війна вже десь далеко! Які вже марять "великою відбудовою". Які вже розставляють своїх фаворитів на Запорізький Військовий Госпіталь / Zaporizhzhia Military Hospital і знову судяться до останньої апеляції з ветеранами #ПДМШ, які в судовому порядку домагаються встановлення їм статусу учасника бойових дій (що я тобі казав Natalia Moseichuk!). Готуйтесь!

Спочатку ми викинемо путіноїдів з української землі, а потім прийдемо запитати козицьких про гумдопомогу, від якої тріщить чомусь Львівська область, а не фронт. Демченка – чому ворог знає про наші плани ще до того, як вони покладені на папір. Великого фіскалізатора Гетьманцева – якого дідька ми маємо платити податки в країні, де батальйони досі одягають (а часто-густо й озброюють) волонтери та бізнесмени. Запитаємо і з того, хто розмінував Чонгар перед наступом росіян. І з того, хто оголив Марік. І з того, хто здав Херсон. І з Баканова спитаємо, якого дідька бійці ЦСО "А" охороняють маєтки суркісів, коли необстріляні терики сотнями гинуть у донбаській мʼясорубці...

В нас накопичилось ну дууууже багато запитань до багатьох діячів, яких ми знаємо поіменно. І ми, на відміну він них, вже не боїмося померти. Бо ми дивилися смерті в очі – і не відвели погляд.

Бо якщо ця війна і має якісь позитив, то це позитив вогню, який має очистити українську землю від усякої скверни: як путінської, так і своєї, доморощеної. Бо як ми прийдемо на могили наших посестер та побратимів, якими рясніє українська земля, як подивимось їм в очі, якщо ми ЛИШЕ відновимо кордони? Якщо в цих кордонах під українським прапором і навіть українською мовою знову квістиме буйним цвітом корупція, зростатиме до непристиойності соціальна несправедливість, силовики доїтимуть бізнес, а волонтери за останні купуватимуть військовим форму та броню...

Якщо ми просто відновимо статус кво (і не важить станом на 23.02.2022 чи 01.03.2014), все буде даремно: руїни, смерті, каліцтва, сльози дітей, подвиг азовців і трагедія бучанців...

І сама думка, що ці ріки сльоз і крові можуть пролитись даремно, що з них не прорасте українське майбутнє, яким ми по праву пишатимемось перед усім світом, що смерті кращих гірші знову конвертують у свої статки, – навіть думка про це обпікає мене і не дає спати ночами гірше за всі обстріли москальні.

Ми просто не маємо право перемогти тільки московських вошей і не позбутися українських гнид. Бо воші від гнид відрізняються лише кольором прапора – не суттю...