Похмільний сором: від нього немає ліків, але є профілактика

Починається довга низка різдвяних і новорічних свят – поки що з перервами на працю, а потім уже і без них. Починаються свята, як правило, з обіцянки собі почати нове життя, а закінчуються муками совісті, чималу роль в яких грає болісне похмілля. А разом із похміллям приходить ще більш болісний сором – навіть у тому випадку, коли начебто соромитися нічого. 

Напевно, для багатьох буде новиною, що, незважаючи на всі успіхи біохіміків, які навіть ДНК розшифрували, повністю механізм дії похмілля їм з'ясувати не вдалося донині. Але добре вже те, що від безплідної моралі «пити недобре», наука перейшла до реальних досліджень, і зараз хімічні причини похмілля більш-менш зрозумілі. Крім того, виявилося, як пише BBC, що і муки совісті, що наздоганяють тих, хто страждає від похмілля, теж мають хімічну першооснову.

Цим пояснюється, наприклад, те дивне явище, коли людина, яка точно пам'ятає, що не робила напередодні в стані сп'яніння нічого поганого, все одно не може без сорому поглянути на наступний день після корпоративної вечірки в очі колег. До почуття сорому додається і параноя, коли страждальцю здається, ніби всі навколо шепочуться за його спиною про його вчорашню поведінку.

Біохіміки, з'єднавши слова shame (похмілля) і hangover (сором), назвали це явище shamever і частково реабілітували тих, хто від нього страждає, пояснивши хімічну природу shamever. 

Річ у тім, що весь алкоголь, що потрапляє в організм, перетворюється в ацетальдегід, який потім послідовно розщеплюється на оцтову кислоту, воду та газ. Усі фізичні муки похмілля відбуваються в період між цим перетворенням і розщепленням, оскільки ацетальдегід – украй токсична речовина. Крім того, злиплі в результаті цього перетворення еритроцити переносять до органів тіла менше кисню і забирають менше вуглекислого газу. Це позначається на всьому тілі, але першою чергою на серці і клітинах мозку. 

Це поки що чисто фізична знемога, але на її тлі похмільний сором ще більш болісний. Сам же він є наслідком зниження після випивки рівня серотоніну – одного з основних нейромедіаторів у тілі людини, що відповідає, зокрема, за її настрій. Коли рівень серотоніну підвищується, людина відчуває задоволення (щоправда, тут є небезпечна межа, за якою починаються психофізичні порушення), коли знижується – тривогу і навіть депресію. 

Алкоголь тут при тому, що на першому етапі вечірки з випивкою спиртне провокує у людини виділення клітинами мозку великої кількості серотоніну, тому на початку вечірки люди стають більш розкутими у спілкуванні. Однак потім, іноді вже того ж вечора, а частіше вранці наступного дня, після того, як запаси серотоніну через цей насильницький викид виснажилися, настає реакція на брак серотоніну, тобто, як було сказано вище, тривожність і депресивний стан, що набуває вигляду shamever, тобто «похмільного сорому».

Це пояснює й те, що людина, котра спробувала вилікувати похмілля новою дозою спиртного, в результаті переконується в безуспішності спроби. Адже вона, по суті, запускає ту ж хімічну реакцію, що і вчора під час випивки, тільки в менших масштабах. Ну а якщо повторити таку спробу ще раз, то почнеться ходіння по замкнутому колу. 

Тут, звичайно, напрошується бажання завершити статтю чимось позитивним, що, до речі, ВВС і робить, – мовляв, оскільки shamever викликається недоліком серотоніну, то треба його заповнити продуктами, що містять триптофан, що допомагає організму виробляти серотонін. А це яйця, нежирні сорти м'яса, молочні продукти, зернові, горіхи. Також допомагає збільшенню вироблення серотоніну перебування на сонці.

Однак насправді ті, кому довелося відчути справжній «похмільний сором», і тим більше не один раз, скажуть, що позбутися його за допомогою склянки молока і пари яєць всмятку – все одно що полювати на носорога, стріляючи в нього дробинками з рогатки . 

Єдиний дієвий рецепт у цьому випадку – не пити алкоголь взагалі (і для деяких це єдиний вихід) або пити рівно стільки, щоб зниження рівня серотоніну не було критичним. Раніше це називалося «знати свою міру» – і, як бачимо, це не просто образ, а реальний біохімічний рецепт.

До речі, ще про біохімію. Наркологи добре знають, що біла гарячка (delirium tremens) зазвичай (бувають винятки) настає не під час запою, а за 24–48 годин, а іноді і пізніше, після припинення вживання алкоголю в період запою. Однак вони ніколи не скажуть цього алкоголікові, оскільки прекрасно розуміють, як той використає цю інформацію.