З Праги в Тайшет. У Чехії увічнили пам'ять українця, що згинув у ГУЛАГу

Табличка на фасаді будинку №38 по вулиці Лужицької, де багато років жив Петро Андрійович, встановлена в рамках проєкту «Остання адреса», мета якого — увічнення пам'яті жертв сталінського терору. Як повідомляє FB-сторінка посольства України в Чехії, у відкритті пам'ятного знаку взяли участь посол України в Празі Євген Перебийніс, директор Слов'янської бібліотеки Лукаш Бабка, співробітники чеського Інституту досліджень тоталітарних режимів, а також племінник Зленко — Іван Брезіна.

Петро народився в Старокостянтинові, навчався на фізико-математичному факультеті Одеського університету, отримав диплом Київського університету Святого Володимира. У 1917-му закінчив артилерійську школу в Одесі і, після недовгої служби в російській армії, приєднався до 12-ї артилерійської дивізії УНР. Після поразки був інтернований в Польщі, викладав фізику і математику в приватній гімназії в Бресті і працював бібліотекарем в місцевій «Просвіті».

У 1923-му Зленко переїхав до Праги, де закінчив Український педагогічний інститут і Чеську державну школу бібліотекарів. Його подальше життя пов'язане з бібліографією — Петро Андрійович служив каталогізатором в Слов'янській бібліотеці в Празі, очолював бібліографічну комісію Наукового товариства імені Тараса Шевченка, опублікував понад 20 наукових статей. З 1932 року він видавав і редагував газету «Український тиждень», що висвітлювала життя української діаспори в Чехословаччині.

У 1937-му емігрант отримав чехословацьке громадянство, а в лютому 1944-го одружився з Марією Брезіновою. Однак сімейним щастям подружжя насолоджувалося недовго. 6 липня 1945 року Зленко був заарештований радянською контррозвідкою «Смерш». Перший допит пройшов на наступний день, а через тиждень арештованого доставили до Києва. Звинувачення були вельми стандартні: служба в армії Скоропадського, а потім в частинах УНР, членство в антирадянських націоналістичних організаціях, наприклад, в Українському товаристві прихильників книги, редагування націоналістичного видання «Український тиждень».

Вирок військового трибуналу був теж передбачуваний: 10 років таборів. Свій термін Петро Андрійович почав відбувати в спецтаборі № 7 в Тайшеті — одному з найжорстокіших в системі ГУЛАГу. Численні спроби Марії переглянути справу чоловіка не принесли результату. Після смерті Сталіна, навесні 1953 го Зленко сам направив прохання про звільнення до Верховного суду СРСР.

Попри хорошу характеристику з Озерлагу, чиновники не поспішали амністувати «небезпечного злочинця». Лише 24 вересня 1954 року в київське управління МГБ надійшов з центру запит щодо справи Зленко. Відповідь була отримана 7 жовтня, через тиждень після смерті ув'язненого від виснаження. Учений не дожив дев'ять місяців до закінчення десятирічного терміну.

Про смерть чоловіка Марія дізналася тільки в березні 1955 року. Вона померла в 1986-му, так і отримавши відомостей з радянських архівів. Лише у 2019 році матеріали по справі Зленко стали доступні в українських архівах, але документи в російських спецхранах досі засекречені.

Раніше ми писали про перепоховання у Львові жертв політичних репресій.

Як повідомляв портал Lenta.UA, в Москві був знайдений мертвим засновник львівської Спілки єврейської молоді, розгромленої МГБ в 1949 році.

Мало хто знає, що в 1945 році Бухенвальд став радянським спецтабором.

Максим Суханов, Lenta.UA

На ілюстрації: меморіальна табличка Петру Зленко. Фото: FB-сторінка посольства України в Чехії