У Лондоні почали проводити екскурсії, що нагадують про новий фільм-хоррор «Антебеллум»

Вчора ми писали про фільм «Антебеллум» - чергову, хай і не в усьому вдалу з точки зору мистецтва, спробу розібратися в епосі рабовласництва в США і тим, як вона відгукнулася на сучасності. Цікаво, що паралельно подібна ж робота, нехай і не в таких масштабах і не в кіно, ведеться і в Лондоні. 

Адже рабів з Африки потрібно було в Північну, Центральну та Південну Америку перевезти, і займалися цим, поряд з судами інших країн, британські кораблі. Робилося це в рамках так званого «атлантичного трикутника»: сільськогосподарські культури, які вирощували за допомогою рабської праці (що знижувало їх собівартість) на американських плантаціях перевозили на кораблях в Європу. Там з цієї продукції виготовляли товари, які, разом з іншими вантажами, потім йшли на оплату за придбання нових партій рабів в Африці. Один з міжнародних центрів цього «бізнесу» перебував в Лондоні, де збереглися кілька його «пам'ятних місць», про що зараз почалися екскурсії, про які розповідає британська The Gardian .

Однією з головних точок цього туристичного маршруту є, наприклад, перша лондонська кав'ярня, відкрита ще в 1652-му році. На пам'ятній дошці на її стіні є інформація про цю дату, пише видання, але ні слова про те, що саме тут укладалися угоди власників цукрових плантацій в Америці з капітанами «невільничих кораблів», які борознили Атлантичний океан. Включає цей маршрут і лондонську друкарню, де була надрукована знаменита, відома сьогодні практично кожній більш-менш начитаній людині схема перевезення рабів на таких кораблях.

Тут, до речі, виникає питання, яке раніше в широкому ужитку не піднімалося - з чиєї вини загинуло більше майбутніх невільників, перевезених з Африки в Північну Америку, загальна численність яких оцінюється сьогодні в 8-15 млн. осіб? Справа в тому, що коли американські плантатори купували їх вже в Америці на невільничих ринках здоровий молодий чоловік обходився їм у суму (некоректне порівняння, але без нього ніяк), рівну сьогоднішній вартості автомобіля середнього класу.

Про те, що раб був дорогою покупкою, пишуть, до речі, навіть американські рецензенти на згадуваний вище фільм «Антебеллум», обговорюючи сцену на його початку, де вбивають рабиню. Раба-втікача, вказують вони, могли жорстоко покарати, побити і т.п., але калічити, щоб він більше не міг працювати, і, тим більше, вбивати для плантатора було дуже невигідно. Так що в реальності таких випадків на плантаціях було набагато менше, ніж на невільничих кораблях, де в дорозі з Африки в Америку через буквально нелюдських умов утримання (див. вищенаведену схему - палуби для невільників будували для економії місця на кораблі з такою низькою стелею, що люди могли тільки лежати або сидіти) загинули, за різними оцінками, від 2 до 4 млн. осіб.

До речі, британські кораблі були далеко не єдиними судами, що перевозили невільників з Африки в Північну Америку. В аналогічних масштабах в цьому брали участь і суди інших країн, для яких раби були різновидом вантажу - нерідко їх перевозили разом з іншими вантажами на окремій ізольованій палубі.

Заставне фото: Pinterest