В український прокат виходить фільм «Пролітаючи над гніздом зозулі», який отримав всі п'ять головних «Оскарів»

За всю історію існування «Оскара» лише три фільми отримували всі п'ять головних призів американської кіноакадемії (за кращі фільм, сценарій, режисуру і головні чоловічу та жіночу ролі) - «Це трапилося одного разу вночі», «Мовчання ягнят» і «Пролітаючи над гніздом зозулі». Але, починаючи зйомки, ні продюсер (тоді ще молодий і не «зоряний» Майкл Дуглас), ні режисер, чеський емігрант Мілош Форман, не те, що собі таке завдання не ставили, а й навіть мріяти про це не могли .

Вони вважали, що знімають просто малобюджетний фільм в дусі модного тоді «сінема вірите». Термін цей прийшов з Франції і перекладається як «правдиве кіно», ось і зйомки проводилися в неробочому крилі реальної психіатричної лікарні, і в них брали участь не тільки її співробітники, а й хворі пацієнти. Щоб кіно було зовсім вже «правдивим», перед кожним актором була поставлена задача - вибрати собі одного хворого з тим, щоб копіювати його характерні риси для більшої достовірності на екрані. Кілька артистів навіть не виїжджали спати в готель, а ночували в палатах. І ще один дуже важливий момент: фільм знімали, що рідко буває, в хронологічному порядку - для того, щоб акторам було зручніше вживатися у внутрішні зміни в своїх персонажах як наслідки появи в клініці героя Ніколсона.

До речі, Джек Ніколсон, без якого зараз цю стрічку неможливо собі уявити, був не єдиним кандидатом на роль - продюсер і режисер думали також про Марлона Брандо і Джина Хекмена. Сьогодні це звучить дивно - ну добре, Хекмен по акторському темпераменту схожий з Ніколсоном, але Брандо це «зовсім з іншої опери». Єдине, що його з Ніколсоном об'єднувало, так це репутація скандаліста на знімальному майданчику.

Коли Мікеланджело Антоніоні в перший раз працював з Ніколсоном в своєму фільмі «Професія: репортер», він запитав того, що йому про нього треба знати. Актор відповів: «Що я чортів сучий син» (це коректний переклад). На зйомках «Пролітаючи над гніздом зозулі» він себе саме так і проявив - з Мілошем Форманом посварився настільки, що на майданчику спілкувався з ним через операторів. Майкл Дуглас і не відставав від цієї пари - посварився з головним «камераменом» і в середині зйомок замінив його іншим.

Під час своєї появи на світ фільм виглядав настільки вражаюче, що в ньому навіть не помічали проколів. А вони є. Наприклад, в стрічці серед паціентов-«овочів» є високий персонаж, «містер Елліс», який з'являється на другому плані як приклад одного з тих хворих, яким вже ніщо не допоможе. У первинному варіанті у цього персонажа була набагато важливіша роль. В одному з вирізаних Форманом при монтажі фільму епізодів, коли герой Ніколсона тільки-но починає колобродити, ветерани психушки кажуть йому: «Дивись, Макмерфі, будеш вести себе так і далі, зроблять тебе лоботомію». А коли Макмерфі запитує їх, що це таке, показують йому на «містера Елліса». Якщо придивитися, у того на лобі два шрами, тільки глядач на них без цього пояснення не звертає уваги.

В іншому, теж вирізаному, епізоді цей же «містер Елліс» стоїть на задньому плані під час психотерапії основної частини групи, вчепившись за дротяну сітку в позі розп'ятого і мочиться в штани. І це теж ніби натякає Макмерфі, у кого його перетворять, якщо він не припинить бунтувати. Тобто героя Ніколсона двічі як би ставлять перед дзеркалом, в якому він бачить того, ким його можуть зробити в майбутньому. Про те, чому Форман вирізав ці сцени, історія мовчить. Однак, якби вони залишилися, глядач би вже з самого початку фільму розумів, чим Макмерфі ризикує, і дія була б більш напруженою.

Та й взагалі зараз, через десятиліття, стрічка в своєму головному посиланні виглядає інакше, ніж під час свого виходу на екрани. Адже якщо запитати себе, а чого, власне кажучи, домагається герой Ніколсона - не для себе, а для інших мешканців лікарні, постійно провокуючи їх на непослух встановленим правилам - дати відповідь буде не так легко, як за часів прем'єри фільму.

Сергій Семенов

Фото: Twitter