Сьогодні - 30 років від дня смерті Федеріко Фелліні: 5 найкращих фільмів видатного режисера

Іноді дата смерті може сказати про людину мистецтва більше, ніж дата її народження. При цьому не можна сказати, що Федеріко Фелліні, який помер 31 жовтня 1993 року у віці 73 років, прожив непробачно мало - як, наприклад, інший кінокласик Франсуа Трюффо, який помер у віці всього 52 років. Інша річ, що, згадуючи зараз його фільми, думаєш – невже зі смерті Фелліні минуло лише 30 років? Адже світ за цей час настільки змінився, що, здається – щонайменше 50-60.

Напевно, вся річ тут у тому, що якщо фільми двох інших геніїв світового кіно, Мікеланджело Антоніоні та Інгмара Бергмана були менше прив'язані (як правило) до конкретних деталей епохи, в яку знімалися, у Фелліні його кращі стрічки гранично конкретні. І це не дивно, тому що, якщо дивитися його фільми, то можна не читати його біографію - він майже всю її використав і переказав (іноді - по кілька разів, повторюючи майже одні й ті самі сцени, що навіть набридає при перегляді) у своїх фільмах .

Майбутній знаменитий режисер народився в провінції (і певною мірою залишився провінціалом до кінця життя) у курортному місті Ріміні (див. його фільму «Амаркорд») у родині комівояжера (див. епізод з батьком головного героя в «Солодкому житті»). У дитинстві Федеріко, як і інший видатний кінорежисер на протилежному, північному кінці Європи швед Інгмар Бергман, влаштовував лялькові вистави. А ще – був у захваті від вистав заїжджого цирку-шапіто («Дорога», «Клоуни» та багато інших фільмів, знову ж таки, з деяким надлишком).

У молодості Фелліні був, як і його друзі, лоботрясом («Маминки синки»). Після успіху «Дороги» став багатою людиною і потрапив у інше середовище («Солодке життя»). Незважаючи на здобутий високий професійний статус, часто був не впевнений у собі як режисері ("8 ½"). Здобувши, нарешті, впевненість у собі («Репетиція оркестру»), вичерпався творчо і зняв кілька невдалих (якщо говорити про рівень творчості Фелліні до цього), хоч і претензійних ("Сатирикон", "Казанова", "Місто жінок") фільмів. Ставився до старості, з сумним гумором («Джинджер і Фред»).

На відміну від тих же Антоніоні та Бергмана, Фелліні завжди точно відповідав у своїй творчості визначенню "ігрове кіно". Він навіть свою смерть "поставив" так, ніби придумав для фільму про знаменитого кінорежисера. 30 жовтня 1993 року вони зі своєю дружиною, геніальною (у прямому розумінні цього слова – феноменально обдарованою від народження) кіноакторкою Джульєттою Мазіною, мали відсвяткувати золоте весілля, але 15 жовтня Фелліні з інсультом відвезли до госпіталю. 

І все-таки він дотягнув до 31 жовтня, щоб ювілей, нехай і в такому варіанті, відбувся. Мазина, яка до цього часу вже була хвора на рак легенів, померла лише через п'ять місяців (знову ж таки, просто як у кіно) після його смерті і була похована з фотографією Фелліні в руках.

Деякі фільми Фелліні дивишся сьогодні з деяким подивом з приводу того, чому вони під час свого виходу на екрани викликали такий всесвітній масштаб захоплення. Наприклад, «Солодке життя», за яке він отримав Золоту пальмову гілку кінофестивалю Канна, ніяк не тягне на, як писали тоді, «велику фреску життя сучасного італійського суспільства».

Але про ступінь слави цього фільму в той час говорить хоча б те, що сьогоднішнє загальноприйняте позначення скандального фоторепортера-пронори походить від прізвища одного з героїв фільму – головного героя фільму, що супроводжує, журналіста новин про те, що зараз називають «шоу-бізнес і світське життя», фоторепортера Папарацці.

З іншого боку, кілька фільмів Фелліні і сьогодні виглядають як шедеври. До речі, саме вони були напрочуд точно відзначені «Оскарами» як найкращий іноземний фільм – «Дорога», «Ночі Кабірії», «8 ½», «Амаркорд». Але, знову ж таки, повертаючись до початку нашої статті, зазначимо, що ситуації, подібні до тих, які були зображені в цих фільмах, у наш час здаються нескінченно далекими від нашого сьогоднішнього життя.

І навіть «8 ½», який залишається найкращим в історії світового кіно зображенням тієї блискучої, якщо дивитися здалеку, і болісної, якщо побачити її зсередини, професії, яка називається кінорежисурою, це вже, так би мовити, лише "документ історії кіно" .

Фото: Джульєтта Мазіна у фільмі "Дорога" Pinterest