Помер видатний український композитор: 5 мелодій Мирослава Скорика

Люди, які добре знають класичну музику, жартують, що в Україні в цій сфері панують «3С»: Мирослав Скорик - Валентин Сильвестров - Євген Станкович. Знають вони також, що це три наших, без перебільшення, музичних генія світового рівня. Ось тільки немає вже серед нас Мирослава Скорика.

Світ дізнався про нього в 1965-му році, коли по всіх країнах пройшов, викликаючи захоплення як звичайної публіки, так і професіоналів кіно, фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». І хоча зазвичай прийнято вручати в таких випадках все лаври режисерові, треба віддати належне як експресивній кінокамері Юрія Іллєнка, яка працювала на рівні або навіть краще провідних європейських майстрів того часу, так і музиці Мирослава Скорика, яка відкрила всьому світу (кажуть же, що музика - душа народу) душу українських Карпат.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Та ж душа Карпат виграє і в «Карпатської рапсодії» Скорика, але зовсім в іншому, якщо дозволено так висловитися, аранжуванні. Правда, не відразу, а починаючи з третьої хвилини. Спочатку звучить звична вуху слухача, що називається, класична музика, яка потім раптом переходить в веселу народну мелодію.

У Скорика взагалі, не дивлячись на дуже непросту його юність (сім'я була в сталінські часи репресована і лише в 1953-му році 17-річному Мирославу було дозволено повернутися до Львова, а його батьки залишилися на засланні ще на два роки), було відмінне почуття гумору . У всякому разі - музичного. Тим, хто вважає, що «класика - це нудно», варто послухати (а в даному випадку - і подивитися) номер, де в ліричний шедевр Бетховена «До Елізи» Скорик вставив свої джазові імпровізації на бетховенську ж тему.

Якщо почати знайомитися з біографією Скорика докладніше, вражає один факт - в 1962-му році, всього через 9 років після того, як Мирослав повернувся із заслання до Львова, він публікує статтю «Прокоф'єв і Шенберг». Тут і з Прокоф'євим не зовсім добре, бо його вважали «модерністом», а вже ім'я основоположника додекафонічної музики австрійця Арнольда Шенберга в ті часи дозволено було згадувати лише впівголоса і «серед своїх».  І тут 23-річний музикант зі Львова демонструє, що він досконально вивчив творчість австрійського композитора. До речі, і сам Скорик продемонстрував у своєму «Бурлеску», що може складати музику в такому ж контексті - недарма твір був обраний для Українського концерту в Мюнхені в 2008-му році.

Цікава деталь - «всього Шенберга» досконально знає і ще один з вищезгаданих «С» Євген Станкович, який в 1968-му році був випускником у Скорика в Київський консерваторії, де той викладав композицію. Так що українські композитори, незважаючи на «залізну завісу», і тоді добре знали весь сучасний світовий музичний контекст. До речі, Станкович теж любить джаз.

Фото: tulac.org