Переломний момент або хвилинний перепочинок: що показали стамбульські переговори щодо війни

Учора українська та російська переговорні делегації після тривалої очної перерви провели зустріч у Стамбулі. Виступаючи перед початком роботи міждержавних комунікаційних груп, президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган заявив: «Переговорний процес між Україною та Росією підвищив надію на світ. Забезпечення припинення вогню якнайшвидше стало б вигідно всім сторонам».

При цьому, за повідомленням видання «Дейлі сабах», Ердоган висловив сподівання, що прогрес, досягнутий у ході переговорного процесу, дозволить президентам Зеленському та Путіну провести переговори особисто. У зв'язку з цим турецький лідер запевнив у готовності офіційної Анкари прийняти на своїй території глав двох воюючих держав, а також допомагати мирному процесу "стільки, скільки буде потрібно".

Читайте також: Російські окупанти перейшли до плану «Б» у війні проти України

Одним із перших реально відчутних результатів переговорів стала заява російського Міністерства оборони про кардинальне скорочення бойових дій на київському та чернігівському напрямах. Російські прихильники активних бойових дій у соцмережах та групах у Telegram відразу ж згадали про Хасавюртівську угоду 1996 року між представниками федеральної влади РФ та Чечнею, стверджуючи, що «спецоперацію» не можна завершувати таким чином. Проте з ними не згодні кремлівські переговорники, які пообіцяли «з метою підвищення довіри між сторонами й надалі знижувати військову активність».

Втім, під яким би соусом РФ не подавала історію зі згортанням операції зі взяття української столиці, очевидно, що цей крок – ніщо інше як розписка в нездатності Росії і далі вести наступальні бойові дії біля Києва та Чернігова.

З огляду на те, що початковий російський план із бліцкригом не спрацював, тепер Кремль намагається заднім числом змінити завдання, щоб постаратися переконати росіян, мовляв, результат нібито досягнуто. І якщо проаналізувати численні відеоролики, де власники паспортів з двоголовим орлом коментують війну або прослухати в перемотуванні гігабайти бесід матерів і чоловік «визволителів», можна сміливо стверджувати, що ця публіка на ура «з'їдає» будь-яку фейкову локшину ы не стане ставити якихось питань…

А ось питання, винесені на стамбульську зустріч українською та російською делегаціями, заслуговують на окрему увагу. До речі, на вчорашніх переговорах у складі української делегації було вперше помічено заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенко, який відповідає, як відомо, за регіональну політику. Також у рандеву брав участь російський мільярдер Роман Абрамович. На кадрах турецького телебачення видно, що Абрамович сидів поруч із Ібрагімом Калином – прес-секретарем президента Ердогана. Як відомо, після початку війни Абрамович виступив у ролі посередника, здійснюючи поїздки між Москвою та Києвом. У понеділок, про що писала Lenta.UA, з'явилися повідомлення, що на початку березня у Абрамовича та кількох інших учасників переговорів з'явилися симптоми отруєння, проте згодом інформація не підтвердилася.

Роль пана Абрамовича у переговорах незрозуміла, проте раніше його представник заявляв, що вплив олігарха на перебіг переговорів суворо обмежений. З іншого боку, очевидно, що колишній губернатор Чукотки у такий спосіб виторговує собі зняття санкцій на Заході. Інша річ, що Україна для Абрамовича лише засіб для легалізації.

Примітно, що перед початком вчорашніх переговорів у Стамбулі глава вітчизняного МЗС Дмитро Кулеба порадив усім, хто збирається на переговори з Росією, нічого не їсти і не пити, а також якомога уникати торкатися поверхонь. В іншій ситуації, безумовно, цю надмірну обережність можна було б обіграти в іронічному ключі, але не зараз.

Отже, що маємо у постпереговорному знаменнику? Відомий дипломат кучмівських часів Олександр Чалий, який очолює юридичну групу в українській делегації, заявив, що Київ готовий зафіксувати позаблоковий статус і статус без'ядерної держави у формі постійного нейтралітету без вступу до військово-політичних союзів. У свою чергу, голова пропрезидентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, який також бере участь у переговорах, випереджаючи хвилю про «зраду», підкреслив, що всі озвучені українською стороною питання перед їх остаточним твердженням будуть винесені на загальнонаціональний референдум, а потім імплементовані парламентами країн-гарантів.

«Сьогодні Україна працює над створенням нової формули гарантій безпеки і хоче, щоб це був міжнародний договір із навіть жорсткішим, ніж 5 стаття НАТО («Напад на одного члена Альянсу рівнозначний нападу на весь Альянс» - ред.). механізмом реагування. Зокрема, після ймовірного акту агресії, консультації мають тривати три дні, після чого країни-гаранти будуть зобов'язані надати Україні допомогу – озброєнням, солдатами та наглухо закритим небом», - додав Арахамія.

Серед держав-гарантів Україна бачить країни Ради безпеки ООН, включаючи РФ, Велику Британію, КНР, США, Францію, Туреччину, Німеччину, Канаду, Польщу, а також Ізраїль, який у російсько-українській війні зайняв, скажімо, м'яко, неоднозначну позицію. Водночас гарантії безпеки тимчасово не працюватимуть щодо окупованого Донбасу та Криму.

Радник голови ОП Михайло Подоляк розповів, що українською стороною пропонується протягом 15 років проводити двосторонні переговори про статус півострова та Київ, а також Москва зобов'язуються протягом цього часу не вирішувати питання збройним шляхом.

Кейс Донбасу винесено в окремий пункт, який обговорюватиметься безпосередньо між Зеленським та Путіним.

У майбутньому договорі між Києвом та Москвою, якщо його, звичайно, буде укладено, з'явиться пункт про те, що всі країни-гаранти не тільки не заперечують проти вступу України до ЄС, а й всіляко допомагатимуть у цьому. Глава переговорної групи РФ, путінський радник Володимир Мединський після закінчення стамбульської зустрічі заявив, що Росія не проти вступу України до ЄС, а зустріч Володимира Зеленського з бункерним мешканцем може відбутися одночасно з парафінуванням мирного договору главами МЗС двох країн.

На що розраховують учасники переговорів України? «Програма-мінімум – весь спектр питань щодо надання гуманітарної допомоги. Програма-максимум – досягнення угоди про припинення вогню. Ми добиваємося припинення вогню без здачі нашої території та торгівлі державним суверенітетом, тому критикувати, що робить армія диванних експертів – легко, а робити – куди складніше», - наголосив у розмові з Lenta.UA один із учасників української переговорної групи.

Тим часом, посилаючись на свої джерела, агентство Bloomberg передає, що Франція та Німеччина торпедують процес, виступаючи за «інтенсивніший і оперативніший діалог з Росією», тоді як Великобританія та Польща вважають такий підхід контрпродуктивним і таким, який може зіграти на руку Путіну, «який не розглядає серйозно питання укладання мирної угоди».

У цілому, експерти дуже обережні у формулюваннях про те, чи стали вчорашні стамбульські переговори переломним моментом або ж мають місце лише дипломатичні прийоми з відволікаючими маневрами.

«Ні зради, ні перемоги. Якщо насправді – коментувати має сенс підсумки переговорів, а не їх початок. Поки що сторони обмінялися хотільками. І все. Прав приймати рішення та давати обіцянки у делегацій України та Московії не було. Отже, результати, озвучені і поза брифінгами, вони відвезли до Києва та Москви. І там ці хотілки не приймуть. На це є об'єктивні причини. Перша причина полягає в тому, що Путіну потрібна перемога над Україною. Гучна. До 9 травня. Угоду з урахуванням позиції України навіть довірливому російському телеглядачу він як перемогу продати не зможе. Ресурси для продовження війни в нього є. Значить, що? Значить, на наші пропозиції він тут і зараз не піде, і квітень буде дуже гарячим. Україна не має жодних причин погоджуватися на капітуляцію. Її не прийме суспільство та армія. І на Банковій це чудово розуміють. ЗСУ ганяє орків цілком успішно, союзники непогано допомагають зброєю. Чи погодимося ми у цій ситуації на хотілки Путіна? Ні в якому разі. Головне питання полягає в тому, чи варто взагалі довіряти договорам із Росією? Слову з бункера? Гарантіям Москви, Пекіна, Брюсселя та Вашингтона? Ні. Гарантію безпеки України дають лише сильні ЗСУ, які спираються на сильну державу та сильну економіку. Це очевидно всім нам. Думаєте, рішення на переговорах приймають люди дурніші? Ні. Влада і народ України чудово знають із досвіду – хто реально може гарантувати безпеку. Армія України. Всі інші папери йдуть як гарнір», - зазначає політолог Кирило Сазонов.

Водночас, на переконання експерта, сам факт переговорів свідчить про те, що Кремлю зараз важко, але він вважає, що ще може нас розтрощити.

«Ми так не рахуємо, тому й не поступаємось на переговорах. Війна продовжується, на жаль – це факт. І чим менше буде у нас очікувань та ілюзій, тим менше буде розчарувань. І криків «зрада» також. До речі, боротьбу за уми та серця ніхто не припиняє ні на секунду. Не давайте маніпулювати собою. Ворог підступний, брехливий і позбавлений уявлень про лицарство», - резюмує Сазонов.

Його колега з експертного цеху, заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький, коментуючи вчорашні переговори в Туреччині, наголошує: «На мою думку, «зраду» розганяти ще рано – хоча, звичайно, пильності втрачати не варто. Просто врахуйте формулювання заяв Мединського – що це пропозиції української сторони і жодних затверджених та погоджених пунктів немає. Просто врахуйте заяву Блінкена «я не побачив жодних поступів у переговорах». З того боку вже кажуть, що раніше тотально агресивні позиції розділилися на позиції «яструбів» та «голубів», а також, що Росії потрібна військова пауза. Я вже не раз казав: ресурсів воювати у Росії ще на якийсь час вистачить. Людські ресурси, якщо підтягнути мобілізацію та найманців, – це ще місяць повноцінних спроб посунутись хоч десь: Маріуполь як коридор у Крим, Одеса як вихід до Чорного моря, Харків як великий прикордонний опорний пункт України... І, звісно, Донбас. Судячи із заяв, зараз, через місяць війни, Кремль вважає добрим («задовільним і достатнім») результатом війни захоплення повністю або майже повністю Донецької та Луганської областей».

Олексій Голобуцький, як і Кирило Сазонов, а також інші відомі політексперти, переконаний, що наступний уже післязавтра квітень у військовому плані буде «гарячим і однозначно важким». «Тому ми всі повинні максимально морально підготуватися та мобілізуватися. Переговори буде продовжено. Ще досить довгий час вони будуть «ні про що» - бо Кремль уже розчарувався у власних райдужних прожектах, але ще не впевнений у масштабі своїх втрат. Плюс їм знадобиться певний час для формулювання легенди: як Путін знову всіх переграв, Україна переможена, денацифікована, демілітаризована і тепер це «братський народ, якому ми допомагаємо» (цілком прийнятне визначення для фактичних репарацій, на яких українська влада зобов'язана наполягти). Санкції – це добре, ізоляція – це ідеально у розвиток суто російської духовності... Ну і далі за текстом. А за десятки тисяч (на той момент) убитих ніхто з Путіна не питатиме – ми вже не раз змогли переконатися у поведінці російських матусь», - підсумовує заступник керівника АМС.

У свою чергу політолог Юрій Романенко зазначає: «Давайте дивитися на ситуацію адекватно. Ці мирні угоди не щодо миру, а щодо перепочинку, який кожна сторона використовуватиме, щоб краще підготуватися до нової війни. Україна після того, що сталося, у принципі має зробити ставку на мілітаризацію. Україні потрібне перемир'я, щоб з першого дня готуватися до нової війни. А для цього позбутися всієї старої та мерзенної вистави, де все було на продаж. Тому після закінчення війни відразу доведеться відправляти на вихід усіх, хто не впорався, зрадив, злякався. Стара еліта та зелені виродки думають, що після війни можна буде далі пиляти бюджети та жити, приспівуючи. Однак ці покидьки суспільства повинні розуміти, що з першого дня їх дрючуть за повною програмою. Тому що втрати простих людей конкретні, величезні, а роль захисту держави визначальна. Народ вимагатиме економічну політику прямо протилежну до експериментів Гетьманцева. ВПК має бути перезапущений кардинально. Радикально, отже, нові зразки озброєння повинні проводитися цілодобово. Міністри, глави адміністрацій, які розбіглися, повинні бути викинуті з влади з вовчим квитком. І всі вони зафіксовані. Ось про що це перемир'я. Яке, до речі, навіть ще не укладене».

Закликаючи українців не бути інфузоріями-туфельками, «яких женуть як стадо вузьким коридором уявних зрад», експерт підсумовує: «Зараз саме час зрозуміти, що поки ми не почнемо дивитися на ситуацію відрізками в 10-20-30 років, то Україну рватимуть на частини всі, кому не ліньки. Ми не можемо отримати все й одразу, лише тому, що нам дуже хочеться. 30 років ми діяли саме в такій логіці та отримали цю страшну трагедію. Але найдурніше буде, якщо навіть з такої трагедії ми не зробимо висновків і почнемо далі ходити по кривавому колу за безглуздими фантазіями про те, що без стратегії, без системної політики, без ресурсів і на ентузіазмі ми поставимо Росію на коліна через місяць. Чим закінчується шапкозакидництво ми бачимо на прикладі тієї ж Росії. Ми не повинні повторити їхню помилку. Для нас її ціна буде максимально високою.

Якими б не були експертні оцінки – гарячо-емоційними чи холодно-раціональними, факт залишається фактом: у міжнародних відносинах зазвичай, якщо сторони дійсно хочуть досягти на переговорах результату, вони вдаються до жесту доброї волі. Базовий перший жест доброї волі називається "припинення вогню". Наступний крок – обмін усіма полоненими та вбитими, а також вирішення існуючих гуманітарних питань.

Наразі Кремль не демонструє повною мірою жодного жесту доброї волі, тому говорити про серйозний перелом російської політики щодо України після вчорашньої зустрічі у Стамбулі не доводиться. Так що вестися на всілякі словесні прийоми не слід. Тим більше, що колишній досвід навчив: у відносинах із Росією завжди слід виходити з найгіршого. Швидше за все, у Кремлі таки спробують досягти хоч якогось успіху на лівобережній Україні. І від нашої армії, а не від дипломатів, залежить, чи поставимо ми у рамки рашистів.

Читайте також: Група сенаторів просить адміністрацію Байдена прискорити постачання летальної зброї Україні