Чому Марк Чепмен, якому в 11-й раз відмовили у звільненні, вбив Джона Леннона

У самому короткому викладі історія вбивства Джона Леннона виглядає так. 8 грудня 1980 року Марк Чепмен з заздалегідь купленим пістолетом з ранку чекав музиканта в арці престижного нью-йоркського хмарочоса «Дакота», де той жив. Нічого дивного в цьому не було - шанувальників у Леннона вистачало. Близько 16-ї години. коли Леннон поїхав до студії звукозапису, Чепмен попросив його поставити автограф на «ленновский» альбом Double Fantasy. Фотографія цього моменту стала останнім фото Леннона, причому Чепмен виглядає на ній абсолютно нормальною людиною. О 22.50, коли Леннон повертався додому з Йоко Оно, впізнав Чепмена і кивнув йому, той випустив в музиканта п'ять куль і сів на асфальт читати роман Селінджера «Над прірвою в житі».

Коли біографи Чепмена пишуть, що псіхіатри, які його обстежили, дійшли висновку, що в ньому поєднувалися внутрішнє відчуття переваги над оточуючими і вкрай низька самооцінка, і називають це «парадоксом», вони допускають елементарну помилку. Нічого «парадоксального» тут немає - людей, які вважають, що вони насправді красені і генії, яких люди несправедливо сприймають як потвор та дурнів (хоча насправді їх, как правило, просто не помічають), на світлі вистачає. Просто не всі з них збираються мстити за це світу і вибирають в якості мішені найбільш знаменитих його представників.

Також і шанувальники Селінджера марно дивуються з того, що улюбленою книгою Чепмена був його роман «Над прірвою в житі». Адже його головний герой Холден Колфілд це такий собі варіант Пітера Пена, який не бажає дорослішати, так як вважає світ дорослих наскрізь фальшивим. Ось і Чепмен, який в юності був бітломаном, дізнавшись, що Леннон, який складає пісні про мир, де немає власників, не роздає свої мільйони бідним, а купує розкішні квартири і заміські будинки, знайшов в Колфілді споріднену душу.

А ось що можна назвати парадоксальним, так це висновок судових психіатрів-експертів, що Чепмен страждає маренням психіки, але в момент скоєння вбивства був при здоровому глузді. Втім, експертів можна зрозуміти - якщо б вбивцю кумира десятків, а то й сотень, мільйонів людей замість в'язниці помістили в психіатричну лікарню, наслідки були б непередбачуваними. Чепмена засудили до довічного тюремного терміну з правом через двадцять років раз на два роки подавати прохання про помилування, що той, починаючи з 2000-го року, регулярно робить - і регулярно отримує очікувані відмови. Можна вважати, що так буде і далі, оскільки ті психологічні комплекси, які у нього були (і, очевидно, залишилися), совість (а Чепмен постійно заявляє, що він розкаявся) не лікує.

Фото: Jyllands Posten