Багатолике "Скло": різні категорії глядачів побачать та оцінять фільм зовсім по-різному

Людині, для якої створювати кіно – професія, неважко уявити собі, що можуть сказати про фільм М. Найта Ш'ямалана «Скло», що завершує трилогію, розпочату «Невразливим» і продовжену «Сплітом», кінокритик, знавець коміксів і звичайний глядач. 

Кінокритик висловить йому купу претензій – і буде правий. «Скло» починається як слешер, у якому знайомий нам головний герой «Спліта», що страждає на множинний розлад особистості Кевін Крамб у виконанні Джеймса Мак-Евоя, викрадає юних чирлідерш і замикає їх на покинутому складі. Здавалося б, повторюється ситуація «Спліта», де глядач із завмиранням серця стежив за долею викраденої Крамбом дівчини: врятується вона чи ні.

Але на глядача чекає розчарування. Чирлідерши рятуються вже через десять хвилин після початку фільму, а попереду майже годину розбавлених мінімумом дії діалогів лікарки-психіатра зі спійманими та поміщеними в клініку Крамбом, борцем зі злом Девідом Данном з «Невразливого» у виконанні Брюса Вілліса й «містером Скло», якого грає Семюел Л. Джексон.

Причому ролі двох останніх прописані так пунктирно, що Віллісу й Джексону майже нічого грати. Але оскільки вони обидва – геніальні актори, які можуть зобразити в особах навіть список контактів з мобільного телефону, тож зі своїм завданням вони так-сяк справляються. 

А ось акторові Джеймсу Мак-Евою одночасно й легше, і важче. Легше тому, що зіграти людину, яка щохвилини є новою, несхожою на попередню, особистістю та ще й зі складними ієрархічними стосунками всередині цього натовпу, – мрія будь-якого актора. Тут є, де розвернутися. А важче тому, що в цього атракціону зміни особистості тут, на відміну від "Спліта", немає внутрішнього драматичного наповнення. 

Адже в «Спліті» глядач з напругою дивився на те, як Кевін Крамб перетворюється то на дев'ятирічного хлопчика, то на Звіра, то ще на десяток персонажів, адже від них залежала доля викраденої дівчини: хтось міг їй допомогти, а хтось наблизити трагічний фінал. У «Склі» ж така зміна особистостей – пустушка, фальшивий алмаз, який начебто іскриться, але внутрішнього світла не має.

Фінал і зовсім розчаровує (тут все-таки доведеться допустити один спойлер): замість анонсованої в середині фільму сутички головних героїв на відкритті нового хмарочоса з безліччю жертв серед роззяв йому пропонують малобюджетний поєдинок Звіра з декількома поліцейськими на галявині перед лікарнею. Ш'ямалан заощадив на цьому не одну сотню тисяч доларів із бюджету фільму, але кінцівку явно змазав. 

У знавця світу коміксів, що нещодавно докладно описувала Lenta.UA,  до «Скла» буде зовсім інший підхід. Він скаже, що Ш'ямалан вибудував у своєму фільмі складну та по-своєму цікаву конструкцію, яку не можна оцінювати за мірками звичайного жанрового кінематографа. І що постійні розмови другорядних героїв фільму про комікси й те, чи відповідають події, у яких беруть участь головні герої, і їхні дії законам світу коміксів – те саме, що для любителя шахів розбирати складний багатоходовий шаховий етюд. І тому все те, що кінокритику здається сюжетною натяжкою або режисерським недоопрацюванням, насправді легко пояснити, адже аналізувати фільм, знятий як комікс, можна тільки за законами світу коміксів. 

У звичайного ж глядача, який бачив два попередні фільми трилогії або хоча б один тільки «Спліт», який справді був майстерно зроблений, є тільки один вихід перевірити, правий кінокритик чи то знавець коміксів, – піти в кінотеатр і подивитися фільм. Що він і робить, оскільки «Скло» стартувало в українських кінотеатрах. Але якщо фільм вам раптом не сподобається, не кажіть, що вас не попереджали.

Сергій Семенов, Lenta.UA