Жодна кандидатура від Зеленського на посаду міністра оборони не пройде через парламент з першої спроби - Сергій Згурець

У ЗМІ нині активно обговорюються тези, озвучені радником обраного президента Володимира Зеленського з питань безпеки і оборони Іваном Апаршиним, які ймовірно стануть «дорожньою картою» нового верховного головнокомандувача. «Питання безпеки і оборони - сфера відповідальності глави держави і ми забезпечимо коаліційний уряд силами оборони відповідно до принципів і стандартів, прийнятих державами-членами НАТО», - каже Апаршин.

Він також озвучив низку ймовірних нововведень, що стосуються оборонної сфери. Предметно їх форму і зміст Lenta.UA проаналізувала разом з військовим експертом, директором інформаційно-консалтингової компанії «Defense Express» Сергієм Згурцем.

Читайте також: «Булаву ховає»: Зеленський висловив претензії до ЦВК

- Що ви можете сказати про орієнтири, розставлені в команді Зеленського, які будуть визначати стратегію новообраного президента у військовій сфері?

- Перш за все, хотів би відзначити, що поки не будуть остаточно зрозумілими повноваження пана Апаршина на вплив майбутнього Збройних сил України, всі ці гасла залишаються не більше ніж гаслами. Сьогодні ж ЗСУ реформуються згідно з державними програмами розвитку, зокрема, програми розвитку Збройних сил, розрахованої до 2021 року, держпрограмою озброєння, яка діє до 2021 року, і програмі розвитку ОПК (оборонно-промислового комплексу - ред.). Зазначу, що всі ці програми є довгостроковими, під них передбачені фінансові ресурси і вони передбачають певний кількісний і якісний склад ЗСУ.

Тези, які озвучує пан Апаршин, фактично є частковим відображенням тих речей, які вже реалізуються в форматі реформування Збройних сил. Зокрема, мова йде про переведення структур на систему G-7, яка відповідає за функціональний розподіл в Генеральному штабі за стандартами країн-членів НАТО. Також Апаршин говорить про переведення на систему логістичного забезпечення, яка також існує в НАТО і яка вже здійснюється в ЗСУ.

Тобто, всі ці напрямки сьогодні передбачені або державними програмами, або оборонним бюлетенем, який визначає довгострокові орієнтири трансформації збройних сил. Тому тут ми не почули нічого нового.

Мабуть, єдиною новиною, зафіксованою в цих умовних попередніх тезах, які можливо будуть впливати на оборонний сектор України - це намір перевести армію на професійну основу. Хоча, в принципі наша армія і так є контрактною і професійною, а лише незначна частина особового складу комплектується за призовом.

- У «військовій доктрині» йдеться про те, що потреби збройних сил повинні формуватися не від залишкового принципу бюджету, призначеного на військо, а від реальних потреб. Це правильний підхід?

- Необхідно розуміти, що реальні потреби війська в форматі, необхідному для швидкої перебудови ВСУ, набагато перевищують реальні можливості держави їх фінансувати. Відповідно до європейських стандартів, фінансування 100 тисяч особового складу становить $10 млрд. Як приклад тут можна навести польську армію, чисельність якої становить близько 120 тисяч, а оборонний бюджет приблизно 12 млрд євро.

- Іншими словами ці підходи застосувати до української армії нереально?

- Якщо застосовувати ці підходи до нашої армії, то 250 тисяч особового складу повинні обходитися нашому бюджету приблизно в $25 млрд. На сьогодні весь наш оборонний бюджет становить 100 млрд грн., Тобто $3 мільярди. І тут треба серйозно подумати над тим, де пан Апаршин збирається брати гроші на фінансування ЗСУ в форматі країн-членів НАТО. І це лише одна з озвучених тез, яка свідчить про те, що всі ці заяви - це розмиті образи майбутніх підходів, і їх реалізація можлива лише в існуючих процедурах трансформації ЗСУ.

Будь-якого роду швидкі і кардинальні зміни в підходах до ключових систем існування війська можуть бути шкідливими і навіть небезпечними.

Якщо говорити в цілому, то ті речі, про які говорить Апаршин, є правильними, вони реалізуються в рамках діючих програм, а кардинальні підходи повинні бути підкріплені реальними бюджетними рішеннями, які зараз не підкріплені нічим, крім слів пана Апаршин.

Проте, я згоден з паном Апаршин в тому, що сьогодні необхідно повернути до війська дух партнерства і взаємодії, а також знищити дух бюрократії, який останнім часом почав проїдати серцевину української армії. Ми почали ставити бюрократію і процедури на перше місце, ігноруючи реальний дух бойових структур.

- А як ви оцінюєте ініціативу щодо чіткого поділу посад начальника Генштабу і головнокомандувача ЗСУ?

- Ця ініціатива реалізується і сьогодні в існуючих вимогах про трансформацію управління ЗСУ. Вона передбачена в оборонному бюлетені і низці інших документів. Така формула діє в більшості країн-членів НАТО і вона відповідає, зокрема, тим рекомендаціям, які американська сторона надавала Україні в рамках підвищення ефективності управління Збройними силами.

- За словами Івана Апаршина, 50% фінансового ресурсу ЗСУ буде направлятися на, власне утримання війська, 30% - на переозброєння, а 20% на підготовку військових. Як ви оцінюєте подібну математичну розкладку?

- Цю математичну розкладку можна взяти з будь-якого підручника, який розписує систему функціонування збройних сил в країнах НАТО. Так що нічого нового тут немає. Подивимося, як це насправді буде втілено в бюджеті на наступний рік, до якого, сподіваюся, пан Апаршин матиме відношення, якщо займе певну посаду.

Цього року ми збільшили витрати на утримання особового складу, вийшовши за рамки 50%, тому, що почався відтік офіцерів і необхідно було підняти плату, щоб утримати їх в складі ЗСУ. Якщо пан Апаршин знайде інші мотивації утримання військових в рядах збройних сил і дійсно знайде важелі, що дозволяють підняти бойовий дух, це буде надзвичайно корисно для української армії. Зараз же міряти відсотки розподілу бюджетних коштів на утримання ЗСУ безглуздо, тому що це нічим непідкріплені слова.

- У деклараціях про наміри Апаршин говорить наступне: «Армія отримає сучасну високотехнологічну зброю. Пріоритет: засоби розвідки ППО (протиповітряної оборони ред.) І РЕБ (радіоелектронної боротьби - ред.)». Це новий підхід або дублювання вже існуючих програмних пріоритетів?

- Ми почали нашу розмову з наявності існуючих державних програм. Одна з них називається «Державна програма розвитку переозброєння». І якщо ми уважно прочитаємо інтерв'ю посадових осіб Міністерства оборони, які відповідають за цей напрям, ми побачимо, що всі озвучені Апаршин тези на сьогодні є пріоритетними. Питання в іншому. Одна справа - проголосити пріоритети, інше - дійсно досягти виготовлення цих зразків в достатній кількості, забезпечити їх серійне виробництво, а головне, навчити військових використовувати нове озброєння. І тут є над чим працювати. А проголошувати (неважливо, хто це робить - Апаршин або високопоставлені чиновники, які курирують цей напрям) гасла... Це просто слова на вітер.

Ще раз підкреслюю: переважна більшість тез Апаршин прописані в уже існуючих програмах. Однак, треба сказати про те, що частина цих програм «кульгає» через недостатнє фінансування або нездатність промисловості забезпечити виробництво необхідних для ЗСУ речей. Як саме на зміну ситуації зможе вплинути пан Апаршин, мені поки що сказати складно.

- У команді «Зе» декларують намір позбавити «Укроборомпром» функцій формування військово-технічної політики: «Слід перевести оборонні закупівлі на електронні майданчики без можливості втручання в процес їх роботи». Як ви вважаєте, чи немає ризику розвалити, нехай корумповану, але робочу систему?

- Я вважаю, що «Укроборомпром» ніколи не претендував на формування оборонно-промислової політики. Це помилкове тлумачення, яке «гуляє» в журналістських публікаціях, точно також, як і те, що «Укроборомпром» причетний до корупційних справ. Справа Гладковського має причетність до «Укроборонпрому» тільки через наявність процедур, які спровокували певні можливості зловживання службовими повноваженнями. На мій погляд, сам «Укроборонпром» є проміжною структурою до того періоду, коли існуючі підприємства, які сьогодні перебувають під його «дахом» не перетворяться в акціонерні товариства, які будуть здатні ефективно діяти на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Треба чітко розуміти, що ні перейменування «Укроборомпрома», ні його ліквідація та створення нових структур, що володіють правом формування оборонно-промислової політики, відверто кажучи, принципово ситуацію не поліпшать. А зараз ми намагаємося адміністративними і часто просто формальними способами закамуфлювати відсутність головного: створення в державі умов для розвитку конкурентного оборонної промисловості (як державної, так і приватної) за рахунок відкриття ринків, входження на них зовнішніх фінансових ресурсів, процесу приватизації і так далі.

У нас сьогодні не існує законів, які дозволяли б створювати СП (спільні підприємства - ред.) З іноземними підприємствами в сфері оборонної промисловості. У нас неможливо приватизувати оборонні підприємства, оскільки всі вони знаходяться в списку підприємств, приватизація яких заборонена. Всі ці бар'єри знаходяться, перш за все, в зоні відповідальності парламенту. Протягом останніх шести років (особливо, в останні три роки) ці існуючі правила намагаються змінити, але марно, бо фактично оборонна промисловість залишається єдиним нерозділеним шматком власності.

Усі зазначені вище бар'єри будуть зняті лише тоді, коли буде досягнуто консенсусу між фінансово-промисловими групами, які мають вплив на Верховну Раду. На цьому тлі розмови про те, що ліквідація «Укроборомпрома» поліпшить стан справ в оборонці, є помилковими. На сьогодні «Укроборомпром» залишається майданчиком, який поки що утримує державні підприємства хоча б під якоюсь системою контролю і забезпечує їх координацію. На мій погляд, саме «Укроборомпром» повинен стати основою для створення на його базі акціонерної компанії на кшталт «Нафтогазу», яка буде мати частину державних акцій, а частина - приватних, в тому числі, іноземних.

- Як ви оцінюєте шанси Володимира Зеленського забезпечити в «чужій» для нього Раді результативне голосування за нового міністра оборони?

- У пана Зеленського на сьогодні дуже обмежене коло кандидатур, які він може без проблем призначити своїм указом. Він може призначити главу президентської адміністрації і апарат АП, який буде впливати на процеси управління в країні, в тому числі і в оборонній сфері. Він може призначити нового секретаря РНБО, який також буде впливати на вищий сегмент інтеграції в секторі безпеки і оборони. Можливо, він замінить начальника Генштабу.

А ось коли ми доходимо до посади міністра оборони, то тут все впирається в необхідності політичних домовленостей. Я думаю, що будь-яка кандидатура, яка буде представлена паном Зеленським на посаду міністра оборони, не пройде через парламент з першої спроби, тому що Рада захоче продемонструвати йому, що насправді ми існуємо в парламентсько-президентській державі. Тому, незалежно від прізвища кандидата на пост глави Міноборони, фактори демонстрації внутрішньої сили з боку ВР візьмуть гору. Але це зовсім не виключає того, що в Міноборони буде призначено особу в статусі «в.о.», а для цього отримувати згоду парламенту непотрібно.

Наталія Ромашова

Читайте також: Неправові фантазії або сигнал до атаки: експерти про дострокові парламентські вибори