Юрій Михальчишин: Зволікання з постачанням зброї із Заходу – результат агентурного проникнення російських спецслужб

У неділю, 3 липня, після важких боїв за Лисичанськ українські військові відійшли із займаних позицій та рубежів. У Генштабі ЗСУ, наголосивши, що цей вимушений крок обумовлений кратною перевагою російських окупаційних військ в артилерії, авіації, реактивних системах залпового вогню, боєприпасах та особовому складі, додали: «На жаль, для успіху недостатньо сталевої волі та патріотизму – потрібні матеріально-технічні ресурси … Ми повернемось і обов'язково переможемо!».

Не можна сказати, що соцмережі, якраз після відходу наших військових від Лисичанська вибухнули «зрадою», але те, що більшість пересічних українців із гіркотою та смутком сприймають подібні новини з фронту – факт.

Читайте також: На Харківщині тероборонівці знищили велику кількість окупантів та техніки

Про те, як, в умовах хаотичного військового маятника зберігати емоційний баланс по лінії армія-суспільство Lenta.UA поговорила з експертом з питань національної безпеки, екс-нардепом та чинним військовим Юрієм Михальчишиним.

- Що на сьогоднішній день є головним джерелом мотивації для наших військових і що для її підвищення може робити кожен українець, який сьогодні перебуває в тилу?

- Насамперед, вкрай важливо підтримувати особистий зв'язок та не боятися турбувати своїх фронтових близьких, друзів, знайомих як мінімум sms-повідомленнями та фотографіями з дому. Це створює дуже важливу емоційну нитку і, як кажуть досвідчені фронтовики, дуже надихає. Підтримує фронтовиків і те, якщо хтось знайомий, поки вони на фронті, допомагає часто-густо самотнім батькам — банально купує продукти, надає допомогу по господарству, просто запрошує на прогулянку...

- Чи дійсно на фронті, на відміну від тилу, відсутні так звані емоційні гойдалки і там оптимістичніший настрій чи все-таки не все так однозначно?

- Якщо говорити про сформовані армійські колективи, де представлений великий відсоток військовослужбовців та добровольців з досвідом бойових дій 2012-2022 років, то тут, безумовно, морально-психологічний стан є гранично стабільним і здебільшого досить бадьорим.

Проблеми виникають у підрозділах, де багато мобілізованих і де не дуже якісно працюють психологи, військово-медичні комісії тощо. На жаль, і це треба чесно визнати, у нас існують проблеми з відсіванням людей із різними залежностями, які також часто виявляються слабкою ланкою. Ну, і не все так привітно з морально-психологічним станом у підрозділах, які опинилися на передньому краї страшної м'ясорубки, де росіяни мають велику перевагу в авіації та артилерії, зокрема, реактивній. Чи варто говорити, що таке артилерійський обстріл 24 години на добу, коли неможливо навіть трохи поспати та відновити сили?

– «Ми бережемо життя воїнів, наших людей. Стіни ми відбудуємо, землю відвоюємо, а людей треба берегти найбільше. І якщо командування армії і забирає людей з певних точок фронту, де ворог має найбільшу вогневу перевагу, зокрема це стосується і Лисичанська, це означає лише одне – що ми повернемося завдяки нашій тактиці, нарощуванню постачання сучасної зброї», - заявив у своєму відеозверненні президент Зеленський. Він також наголосив, що Україна поступово просувається вперед і в Харківській, і в Херсонській області, і на морі. «Зміїний – тому добрий приклад. Буде день, коли те саме скажемо і про Донбас», - резюмував гарант. Поясніть доступною рядовому українцю мовою, чому для нас такий важливий Зміїний — маленький острів площею 0,2 квадратних кілометри?

- Насамперед, щоб адекватно оцінити масштаб події (звільнення від «визволителів» Зміїного — ред.), я сказав би, що це вагомий тактичний успіх. Чому? Тому що ми говоримо не тільки про те, що російському гарнізону було завдано не одну вогневу поразку українською авіацією та артилерією, після чого він змушений був евакуюватись і…

- Вимушено евакуюватись? А як же «жест доброї волі», про який говорять у Кремлі?

- Розумію і поділяю вашу іронію, проте морально-психологічний стан агресора, звісно, не дозволяє говорити, що вони змушені були піти під тиском українських Збройних сил. Росіянам доводиться конструювати власну реальність і для свого споживача новин вони це виходять. А якщо говорити про об'єктивну реальність, то за найскромнішими підрахунками, за весь період війни тут йдеться про десятки одиниць ураженої російської бойової техніки, у тому числі дорогої, сучасної радіоелектронної, кількох комплексів протиповітряної оборони, особового складу, що складається не зі звичайних піхотинців чи артилеристів, а бійців сил спецоперацій. Тому жодних сумнівів у тому, що загальний рахунок втрат тут далеко не на користь агресора.

Проте значно важливіше те, який оперативний розвиток може мати цей тактичний успіх, оскільки йдеться не лише про ліквідацію безпосередньої загрози висадки десанту до Одеси під прикриттям з острова Зміїний. Йдеться про можливий початок розблокування українського зернового експорту Чорним, а далі Середземним морем. І я не здивуюся, якщо ми за тиждень-два побачимо в акваторії Чорного моря конвой з кораблів (і бойових, і транспортних) однієї з держав-членів НАТО, які прямуватимуть до Одеси, щоб завантажитись там українським зерном. І в такому разі ключик знаходиться в руках українських сил оборони на острові Зміїний.

- Днями стало відомо, що військові навчання білорусів біля кордонів з Україною, які мали закінчитися першого липня, продовжать ще на тиждень. Чи обґрунтовано ми, якщо говорити про пряму чи закамуфльовану участь армії РБ у російсько-українській війні, недооцінюємо ключового і, як заявив недавно Лукашенко, «єдиного» союзника нашого ворога?

- Очевидно, що будь-яка недооцінка противника є шкідливою і, більше, може навіть стати фатальною. Тому не хотілося б тут повторювати численні помилки українського військово-політичного проводу столітньої давності, коли УНР дуже недооцінила загрозу війни на кілька фронтів і в 1919-20-х роках, на жаль, програла. Нині ж хочеться вірити в те, що варіант відкриття другого фронту з півночі адекватно прораховується українським Генеральним штабом і існує план розгортання своїх сил і засобів щодо прикриття наших кордонів за даними операційними напрямками.

Що ж до навчань, які білоруси періодично продовжують, то тут не потрібно мати жодних ілюзій. Я назвав би це явище перманентно-прихованою мобілізацією, оскільки саме так проводять псевдонавчання та псевдоманеври, внаслідок яких агресор може нарощувати чисельність своїх збройних сил, їх передислокацію та розгортання біля кордонів сусідньої держави, яка може стати об'єктом агресивного нападу. Тому немає нічого дивного в тому, що ці так звані навчання можуть продовжувати і до серпня, і до вересня. Можливо, декому хочеться зіграти роль Муссоліні за Гітлера, проте мені здається, що за своїм бойовим потенціалом білорусам максимум вдасться зіграти роль румунів під Сталінградом у 1942 році.

- Чи поділяєте ви думку деяких експертів, які кажуть, що росіяни зараз зробили ставку на виснаження, поки ми чекаємо на західне озброєння, якого, на жаль, не вистачає?

- Так, я поділяю цю точку зору. Справа в тому, що класична блискавична війна може тривати не більше трьох місяців, а після дев'яноста днів починається відлік другої фази бойових дій. І тут йдеться про те, що агресор керується давнім принципом німецького теоретика Карла фон Клаузевіца, який стверджував, що у війні на виснаження, коли сходяться менша і більша сила, менша виснажується швидше.

Очевидно, що у поданні російського військово-політичного керівництва вони є спадкоємцями радянської армії, а ми маємо маленьку копію армії СРСР. Ось вони хочуть великою радянською армією перемогти маленьку радянську армію, не розуміючи, що з 2014 року наші Збройні сили, незважаючи на серйозні проблеми та виклики, пройшли якісну трансформацію і на сьогодні є, можливо, найбільш боєздатною силою, яка була у розпорядженні українського уряду часів Гетьманщини та наших великих полководців Хмельницького, Зборовського та Дорошенка.

- Наскільки обґрунтованою є критика української влади країн Заходу щодо тяганини з поставками нам озброєння?

- А її (тяганини - ред.) не може не бути в принципі, з урахуванням того, наскільки глибинним є агентурне проникнення радянських, а потім - російських спецслужб у демократичний західний світ, який виявляється беззахисним перед розвідувально-підривною діяльністю такої мега-спецслужби, якою була КДБ, а сьогодні ФСБ, ГРУ та Служба зовнішньої розвідки РФ.

- Минулий тиждень відзначився «ракетною лихоманкою» Росії. Що вони такими діями намагаються довести Україні та всьому цивілізованому світу?

- Якщо говорити про аудиторію демократичного Заходу, то це демонстрація зухвалості та безкарності. Це – лінія російського керівництва підвищення ставок у «грі» про те, що вони називають колективним Заходом. Що ж до українського суспільства, то тут йдеться, звичайно ж, про класичне залякування, плюс руйнування нашої інфраструктури. Це, згідно з концепцією війни нового покоління, «гібридною» війною генерала Герасимова, передбачає здійснення поразки на всю оперативну глибину території держави.

Ціль російського агресора — це, щоб жоден куточок України не міг почуватися в абсолютній безпеці ні вдень, ні вночі.

- Безкарність, як відомо, породжує вседозволеність і РФ це наочно демонструє, тоді як, скажімо, ООН не може знайти механізму виключення із Ради безпеки Росії і знову висловлює якісь занепокоєння в нікому не цікавих у Кремлі заявах.

- А я взагалі не переконаний в існуванні механізму виключення з-поміж учасників Радбезу члена-засновника ООН (РФ – ред.), який стояв біля заснування цієї схеми міжнародного порядку після 1945 року. На мій погляд, нову організацію слід перезаснувати, а не намагатися реформувати цю нефункціональну та бездіяльну структуру.

- Коли очікується зменшення інтенсивності бойового конфлікту?

- Складно сказати, однак у теорії військового мистецтва є таке поняття як оперативна пауза, отож вона — неминуча. Оперативна пауза мала виникнути після теперішнього етапу битви за Донбас. Якщо українським захисникам вдасться перетворити Донбас на аналог Вердена, як це зробили 1916 року французи, це одна історія, якщо ні — інша. Але в будь-якому випадку оперативна пауза буде, а от наскільки тривалою, важко сказати в умовах нестандартної війни XXI століття.

- Що ми можемо і повинні робити для того, щоб цивілізований світ не втомився від нашої війни?

- Потрібно якісно наростити зусилля щодо глобально-стратегічної комунікації. Мені здається, вже настав час створювати власні інформаційні майданчики у західному медіа-просторі. Сьогодні цю роль і, слід зазначити, вкрай майстерно, у своїх зверненнях до парламентів, урядів та народів західних демократій грає президент Володимир Зеленський. Його звернення дуже технологічні, як за рівнем риторики, так і за меседжами, які однаково добре сприймаються і мешканцями багатої європейської класичної цивілізації, і прикордонних із РФ держав, таких як наші друзі литовці чи поляки. 

Виняток тут — угорці, яким складається таке враження, дуже подобається російський чобіт ще з 1849 року.

Читайте також: Російські окупанти наближаються до Слов'янська