Новий-старий: що обіцяє Україні чергова перемога Ердогана

Увечері у понеділок, 29 травня, президент Володимир Зеленський повідомив про те, що провів телефонні переговори зі своїм турецьким колегою Раджепом Тайіпом Ердоганом. Нинішній господар Банкової зазначив, що привітав свого співрозмовника з переобранням на виборах глави держави, підкресливши, що обговорив з Ердоганом весь спектр подій, пов'язаний з російсько-українською війною. Також Зе написав у Telegram, що під час розмови наголосив на «особистій ролі президента Туреччини у продовженні зернової ініціативи». На думку чинного гаранта української Конституції, співпраця двох країн «сприяє добробуту народів та світовій стабільності».

Нагадаємо, що під час другого туру президентських виборів, що відбувся недавно, Реджеп Тайіп Ердоган зміг здобути перемогу над опозиційним кандидатом Кемалем Киличдароглу і тепер залишиться в кріслі глави держави ще на п'ять років. Як і в першому турі, чинний президент обійшов опонента приблизно на 4%: за Ердогана віддали голоси 52% виборців, за Киличдароглу - 48%. Поствиборча картина склалася в такий спосіб. Порівняно з першим раундом голосування в абсолютних значеннях президент додав до своїх 27,1 млн. голосів близько 400 тис., тоді як до виборчої скарбнички пана Киличдароглу до його 24,6 млн. додалося понад 700 тисяч нових бюлетенів. Однак лідера найбільшої опозиційної «Республіканської народної партії» це не врятувало – подолати розрив більш ніж у два мільйони голосів, характерний для обох турів, йому виявилося не під силу при тому, що він переміг у трьох найбільших містах Туреччини: Анкарі, Ізмірі та Стамбулі.

Читайте також: У ЗСУ спростували марення Шойгу про «знищення» Patriot

При цьому дуже важливо відзначити, що сама чесність виборів під сумнів ніким не ставиться. Таким чином Туреччина показала світові, що вона є країною безпосередньої демократії, нехай і демократичною по суті її назвати складно навіть із натяжкою.

Цікаво, що за результатами другого туру президентських виборів у Туреччині у світі стежили як за фіналом Євробачення чи чемпіонату світу з футболу. Впливові світові ЗМІ запускали різні онлайн-трансляції, а експерти навперебій міркували про майбутнє республіки та міжнародного співтовариства у разі перемоги того чи іншого кандидата. І такий підвищений градус інтересу цілком можна пояснити, оскільки вперше за останні 20 років Реджеп Тайіп Ердоган дійсно ризикував залишитися біля розбитого поствиборчого корита.

Оголосивши про свою перемогу на мітингу перед прихильниками Стамбула, Ердоган назвав результати голосування «святом демократії». Він заявив, що «перемогла Туреччина», заспівав пісню і отримав перші привітання - від прем'єра Угорщини Віктора Орбана, президента Узбекистану Шавката Мерзієєва, еміра Катару Таміма ібн Хамада Аль Тані та Путіна. Західних союзників по НАТО, окрім проросійського Орбана, серед дебютних вітаючих не було. Байден та інші глобальні гравці підтягнулися пізніше, якраз після офіційного оголошення результатів народного волевиявлення. Кемаль Киличдароглу, виступаючи перед прихильниками, формально поразки не визнав. Проте з його слів випливало, що й заперечувати підсумки голосування він навряд чи буде. Політик пообіцяв продовжити «боротьбу за демократію», вибори назвав «несправедливими», які водночас «показали прагнення людей змінити авторитарний уряд».

Цікаво, що однією з тем, навколо якої перед фінальною сутичкою активно тривала боротьба опонентів, виявилася Росія. Ще перед першим туром з'явилися повідомлення про нібито втручання Москви у вибори на боці чинного президента. Кандидат від опозиції на ці повідомлення відреагував різко і російською мовою закликав Москву «прибрати руки від турецької держави». Незмінний путінський спікер Пєсков ці підозри категорично відкинув. Вірити йому чи ні – питання риторичне, оскільки весь світ чудово знає ціну словами кремлівських трубадурів різних вагових категорій. Втім, не має значення – копирсалася своїми всюдисущими, брудно-кривавими руками Росія в турецькій виборчій історії чи ні, головне, що цивілізований світ не має суттєвих зауважень до «святая святих» - процедури голосування та підрахунку голосів, визнаючи саме Ердогана легітимно обраним президентом.

За підсумками виборів у Туреччині та перемоги Реджепа Тайіпа Ердогана відчувається втома – як самого переможця, так і турецького суспільства від нього. У цьому впевнений аналітик «Українського інституту майбутнього» Ілія Куса. «Відмінна риса зовнішньої політики Ердогана – деадаптивність, гнучкість та прагматизм, а також вузьке розуміння національних інтересів. Не думаю, що щось зміниться в позиції Анкари щодо російсько-української війни, тим більше, що для нього цей строк, мабуть, останній і через вік, і взагалі втома – як його, так і від нього», - наголосив експерт в ефірі телемарафону.

У тому, що значущої кореляції турецької позиційної тактики на глобальній арені не відбудеться, переконаний і політолог Володимир Фесенко. «Навряд чи варто очікувати істотних змін у політиці Ердогана. Якщо вони й будуть, то скоріше у внутрішній та економічній політиці. У контексті українсько-російської війни принципових змін не відбудеться. Але очікується, що через деякий час Ердоган активізує свої зусилля як потенційний посередник у переговорах про завершення війни між Україною та Росією. Тут Ердоган має величезну перевагу перед усіма іншими претендентами на роль посередника-миротворця, він єдиний державний діяч, який має близькі і добрі відносини з лідерами двох воюючих держав. Але для початку Ердогану треба буде знову досягти продовження зернової угоди. Це буде тест на продовження його ролі як посередника у відносинах Києва та Москви», - констатує експерт.

Наголосивши, що у зовнішній політиці головна інтрига буде пов'язана зі згодою Туреччини на вступ Швеції до НАТО, Володимир Фесенко, резюмує: «Якщо Ердоган діятиме раціонально, то він має дати свою згоду на приєднання Швеції до НАТО, можливо, виторгувавши додаткові поступки від США та Швеція. А якщо турецьке блокування вступу Швеції до НАТО продовжиться, це означатиме деякий крен Ердогана у бік Росії, що, природно, послабить його можливості як посередника для врегулювання військового конфлікту між Росією та Україною».

«Ердоган прийшов до цих виборів з однією ключовою перевагою – майстерне геополітичне маневрування, завдяки якому він розширив вплив Туреччини у регіоні, особливо під час російсько-української війни. З одного боку, він продає Києву «Байрактари» та іншу зброю, а з іншого – ударними темпами розширює економічну співпрацю з Москвою. Дуже успішний політичний акробат, що тут сказати. Разом з тим, треба розуміти, що Ердоган входить у новий термін із цілим «букетом» проблем. Він повинен утримувати економіку, яка намагається впоратися з небезпечною нестачею доларів. За багатьма оцінками, країна винна в іноземних активах більше, ніж зараз їй належить таких активів. Ердоган, найімовірніше, продовжить використовувати інтервенції Центробанку, утримувати контроль за капіталом та використовувати можливі вливання готівки від Росії та країн Перської затоки, щоб утримувати країну від сповзання до банкрутства. Але в будь-якому разі Україні, як і всьому цивілізованому світу, доведеться звикати до того, що Ердоган збереже свій вплив на світовій арені. До речі, у своїй переможній промові сам Ердоган дав зрозуміти, що найближчими п'ятьма роками він навряд чи відійде від свого жорсткого стилю управління», - зазначає в розмові з Lenta.UA один з діючих вітчизняних дипломатів.

Відштовхуючись від сказаного вище, співрозмовник підсумовує: «На жаль, українські медіа, особливо єдиний телемарафон, майже не приховували симпатій до суперника Ердогана. Тут одразу згадалася боротьба між Клінтон та Трампом на президентських виборах у США у 2016 році, де Київ зробив невдалу ставку на пані Хілларі. Безумовно, нам зі зрозумілих причин не подобається, що Ердоган займає нейтральну позицію у російсько-українській війні та співпрацює з Путіним. Ми хочемо, щоб його позиція була більш чіткою та жорсткою щодо Кремля. Але при цьому необхідно бути реалістами і розуміти, що граючи на геополітичній дошці, Анкара «танцює», виходячи зі своїх національних інтересів, економічних насамперед. Нагадаємо, що рік тому турецький Стамбул став майданчиком в українсько-російських мирних переговорах. Комунікації, як відомо, перервалися і зараз ми робимо ставку на військову перемогу. Однак рано чи пізно, швидше за все, вже після нашої перемоги з РФ доведеться вести переговори, оскільки скільки б того не хотілося, цей неадекватний ворог нікуди не випарується і залишатиметься географічним сусідом України. І в цьому сенсі прийнятнішу переговорну локацію, ніж Туреччина, з багатьох причин складно знайти. Сьогодні Ердоган, навіть якщо б навіть того сильно хотів, не зміг би почати все з чистого аркуша, враховуючи, що в Кремлі йому буквально подарували під вибори зернову угоду, як і вирішення карабахської проблеми. Тепер, грубо кажучи, треба платити за рахунками. Крім того, домовленості щодо енергетики у Туреччини та Росії – на роки вперед. При цьому між Києвом та Анкарою налагоджено серйозну військово-технічну співпрацю, і ніхто її розривати, звичайно ж, не буде. Все це потрібно враховувати, прагматично оцінюючи роль та вагу Ердогана, незважаючи на його політичні «петляння».

Читайте також: У Міноборони назвали кількість винищувачів необхідних ЗСУ