Навчити Батьківщину любити: Чому Україні потрібен закон про агентів країни-агресора

Противники незалежності: 15,6% по країні, майже 30% на сході

Якби референдум про незалежність проходив зараз, то 84,4% громадян проголосували б «за», 15,6% - проти. 1 грудня 1991 року, нагадаємо, на Всеукраїнському референдумі незалежність нової країни підтримали 90,32% жителів ще недавно Української радянської соціалістичної республіки, не підтримали - 7,58%. Тобто, кількість прихильників самостійного шляху розвитку України за 29 років зменшилася. Не набагато, але, факт залишається фактом.

Читайте також: Ексцеси процесу: чому в ТКГ щодо Донбасу Кремль йде шляхом ультиматумів

А ось в регіональному розрізі за акт незалежності нашої держави проголосували б 92,5% жителів Західної України, проти - 0,9%, та 3,3%, відповідно, тих, хто не прийшов би на референдум або не визначився. Чим далі на схід, тим кількість прихильників незалежності зменшується: в центрі таких 71,6%, на півдні 56%, на сході 45%. Незалежність не підтримали б: 8,6% жителів центральної України, 10,4% півдня і аж 29,3% - сходу. Хто ж такі противники незалежності? Соціологи дали відповідь: найбільше таких серед виборців ОПЗЖ, а найменше - серед виборців «Європейської солідарності».

Але це лише часткову відповідь, він - на поверхні: у ОПЗЖ електорат в більшості зосереджений на півдні і сході, у «ЄС» навпаки - на заході і в столиці. Але проблема - глибша. Спробуємо в ній розібратися.

Свій закон FARA для російських іноагентов

У кожній країні обов'язково є незадоволені не тільки конкретної владою, а й державними інститутами в принципі. Навіть в стійких демократіях Заходу. Але в процесі проб і помилок, виборів і розчарування в своєму виборі, потім знову виборів, противники своєї країни як політичного утворення опиняються на маргінесі і ні на що не впливають. Переважна більшість громадян дивляться на них з презирством, а спецслужби - як на агентів впливу чужих держав (якщо ти не любиш свою країну, значить, любиш якусь іншу). Але стійкі демократії на те і стійкі, що прочитали товсті книги про там, як треба Батьківщину любити.

Візьмемо, наприклад, США. У цій країні свого часу було достатньо германофілів, які підтримували нацистський режим Гітлера. У 1938 році для протидії їх впливу прийняли закон FARA, який вимагав реєстрації іноземних агентів. За цим законом, лобісти іноземних держав зобов'язані реєструватися самі, а в разі сумнівів влада повинна довести необхідність їх включення в список. Під час Другої світової війни FARA був використаний 23 рази. У 1966 році до нього прийняли поправки, які звузили поняття «іноагентов». З того часу тільки 7 випадків, було доведено до суду, і лише одного разу був винесений вирок у рамках порушення закону FARA. Всього ж в його списках знаходиться 413 організацій і приватних осіб. Завдяки чому і влади, і громадяни знають: ця людина хоч і має американське підданство, але працює на іншу державу. І вірити чи не вірити йому, співпрацювати з ним чи ні - справа самих громадян.

Є подібний закон і в Росії, але його відмінність від американського дуже вагома - під його дію потрапили всі неурядові організації, які орієнтуються на Захід. Тобто, якщо ворогом США були лобісти інтересів гітлерівської Німеччини, а пізніше ще однієї імперії зла - СРСР, то у Росії ворогом визнали західний світ.

В Україні час від часу піднімають питання про «зовнішнє управління», звинувачуючи в слабкості перед зовнішніми силами спочатку владу Порошенка, а зараз і Зеленського. Останній напад «західнофобії» у нас був зовсім недавно, коли ціла армія політиків і експертів накинулася на «соросят». Після повалення уряду Олексій Гончарука напад закінчився, хоча «соросята» і не зникли. Водночас значно рідше у нас звучать заклики визнати іноземними агентами цілий ряд політичних партій, громадських і релігійних організацій, а також ЗМІ з відверто проросійською риторикою. Хоча їх небезпека для майбутнього країни - величезна.

У нас намагаються через суд заборонити «Партію Шарія» і ОПЗЖ, що просто нереально. Гірше того, це тільки зіграє їм на руку під час нинішніх місцевих виборів. Але чомусь ні за Порошенка, ні за «зеленої» монобільшості ні дано старт прийняттю українського аналога закону FARA, дія якого буде поширюватися на агентів впливу країни-агресора. У 1938-му в США це стосувалося Німеччини, у нас повинно стосуватися Росії.

Безумовно, це викличе багато криків про порушення прав людини, свободи слова. Агенти російського впливу підтягнуть на допомогу своїх друзів на Заході, але не варто боятися інформаційного шуму, треба захищати національні інтереси. Як не згадати долю Компартії: після того, як держава, нарешті, зайнялося цими відвертими агентами політичного впливу Москви, «червоні» швидко зійшли нанівець. Окремі їх спікери сьогодні з'являються в телеефірах для провокацій, але політсили, не так давно мала в парламенті фракцію, вже немає.

Якщо прийняти аналог закону FARA, то проросійські партії, їх ЗМІ, УПЦ МП зобов'язані будуть маркуватися «іноземними агентами». Виступає, наприклад, Віктор Медведчук в ефірі, а на екрані напис «іноземний агент». Або Онуфрій веде службу, а підпис не «митрополит», а «іноземний агент». Згодом це обов'язково дасть результат.

І робити подібні кроки необхідно вже зараз. Майже 30% противників незалежності опинилося на підконтрольних Україні територіях, в ОРДЛО респонденти не опитували. Але неважко здогадатися, що в разі реінтеграції цих територій там буде до 90% україноненависників. Тобто, вони додадуться до наявних 30% на сході. І ми отримаємо цілу армію виборців, які будуть голосувати за кого завгодно, лише б він сповідував «русскій мір».

Помилково думати, що нелюбов до своєї країни має більше економічне підгрунтя, ніж ідеологічне. Держава може вливати в будівництво інфраструктури в східних регіонах мільйони гривень, але при цьому проросійські політики і ЗМІ будуть руйнувати свідомість жителів цих територій. Перефразовуючи новорічне привітання Зеленського, «яка різниця, що дороги там заасфальтовані, якщо по ним будуть їздити українофоби»...

Сергій Іваненко

Читайте також: Екс-спецпредставник США попередив Україну про небезпеку перемоги Лукашенка