Кінозірка та її режиссер: згадуємо історію кохання Монікі Вітті та Мікеланджело Антоніоні

Моніка Вітті, про смерть якої у віці 90 років ми повідомили вчора, і яка, за словами її рідних, в останні роки життя страждала на хворобу Альцгеймера, зникла з публічного життя вже давно. Проте знімалася вона в кіно майже 30 років і, швидше за все, для неї, як і для кожної актриси (та й просто як гарної жінки), було б прикро, якби всю її кінокар'єру звели до тих років, коли вона працювала з Мікеланджело Антоніоні. . Тим більше, що всі чотири фільми з ним, які зробили її не просто кінозіркою, а однією з головних акторок в історії світового кіно, укладаються лише у чотири роки від "Пригоди" (1960) до "Червоної пустелі (1964), між якими були "Ніч" (1961) та "Затемнення" (1962).

Для неї це було тим більш важливе, що вона потім (та й у цей час) постійно говорила журналістам - я зовсім не схожа в житті на своїх "відчужених" та самотніх героїнь у фільмах Антоніоні. (Та й сам режисер якось сказав, що його фільми - "плід мого інтелектуального, а не емоційного досвіду".) Більше того, розлучившись з Антоніоні після його фільму Blow up, який він знімав у Британії, де жінок у головних ролях взагалі не було (другорядну грала Ванесса Рейдгрейв, а у фривольному епізоді промайнула зовсім юна Джейн Біркін) вона знімалася в основному в комедійних фільмах.

Але, тим не менш, обом головним героям цієї love story, що дожили вже з іншими супутниками життя до дуже похилого віку (Антоніоні помер у 94 роки), нікуди подітися від того, що в історії кіно головною характеристикою Вітті завжди буде "муза Антоніоні", а однією з головних характеристик творчості режисера - "його вершиною була тетралогія відчуження з Монікою Вітті".

Все це тим більше дивно, що Антоніон акторів, що називається, ні в гріш не ставив. Якось він сказав студентам італійського кіноцентру, куди його запросили як почесного гостя, що "актор не повинен мислити, актор має існувати". І розвинув цю думку в одній зі своїх статей: "Коли актор розумний, його бажання бути хорошим актором потроюється. Він хоче створити складний образ, врахувати найменші відтінки і тим самим влазить не у свою справу".

А тепер уявіть собі - Антоніоні та Моніка Вітті вперше зустрічаються "по роботі" у 1957-му році. Йому вже 45 років, а їй лише 26 (не будемо скрупульозно підраховувати місяці), але вона здобула акторську освіту і вже грала в театрі. А театральний актор – це зовсім не актор у кіно. Йому зазвичай потрібно, щоб режисер розтлумачив йому "зерно образу", "наскрізну дію" та інше. І ось юна Моніка, яка хоче, з одного боку, сподобатися вже маститому на той час режисерові Антоніоні, а, з іншого боку, показати йому, який вона професіонал, починає чіплятися до нього, щоб він усе це їй пояснив.

Адже вона ще не знає, що він терпіти не може "розумних акторів". Антоніоні в одній зі своїх бесід зі студентами Кіноцентру пояснив цю ситуацію досить делікатно: "Моніка Вітті - дуже серйозна актриса. Вони прийшла з Академії (мається на увазі - театральної) і тому відрізняється високим професіоналізмом. І тим не менш у нас часто виникали розбіжності, і я був змушений благати її не втручатися в мої справи.

Слово " благати " в цьому контексті звучить досить комічно , якщо врахувати різницю між режисером і акторкою у професіоналізмі ( Вітті тільки починала в кіно , а в Антоніоні " Пригода " була шостим повнометражним художнім фільмом), віці ( він був старший за неї на 19 років) і характері (Антоніоні, що не говори, був режисером-деспотом, хоч і вміло маніпулював акторами). І зрештою Моніка, яка була не тільки молодою та красивою, а й розумною дівчиною, все зрозуміла – і змирилася. Як вона потім сказала: "Антоніоні поводиться з акторами як з речами. Марно питати його про сенс сцени, в якій ти в нього граєш".

І все-таки, коли дивишся на їхні спільні фотографії, дивуєшся тому, наскільки вони зовні підходять один одному - елегантні, підтягнуті (а Антоніоні було на той час близько п'ятдесяти років), з скульптурними обличчями. Одна з версій щодо їх розставання виглядає так - мовляв, коли він знімав у Лондоні Blow up, Моніка ревнувала свого Мікеле до Ванесси Рейдгрейв і щодня дзвонила йому міжміським телефоном. Потім вона заспокоїлася, але тут вже він відчув недобре і, повернувшись до Риму, перший запропонував їй поєднатися законним шлюбом - але нарвався на відмову.

Що ж, цілком у дусі їхньої спільної "кінотетралогії відчуження".

Фото: Pinterest