Безконтактна група: чи допоможе перенесення переговорного майданчика з Мінську оживити тему Донбасу

Останнє засідання ТКГ, яке відбулося під завісу травня вже, на жаль, традиційно завершилося пшиком. Ніяких зрушень в плані обміну полоненими немає. Як немає і рішень про відновлення роботи КПВВ в Золотому і Щастя Луганської області, що недавно анонсував персонально президент Зеленський.

Наступна «стрілка» учасників ТКГ відбудеться в прийдешню середу, 9 червня. Втім, незважаючи на переговорну паузу учасники даного переговорного формату, кожен зі своєї дзвіниці, ведуть активну роботу на інформаційному полі.

Читайте також: Рада винесла вердикт примусовій посадці літака в Мінську

Глава української делегації в ТКГ Леонід Кравчук періодично повторює тезу про намір офіційно відмовитися від Мінська як місця переговорів, «тому що не можна проводити їх в країні, яка залежна від Росії на всі сто відсотків».

«З огляду на диктаторську поведінку, яку демонструє самопроголошений президент Лукашенко, ми не можемо більше розглядати мінський майданчик і обов'язково повинні шукати інший», - заявив днями перший президент, додавши при цьому, що Україна офіційно звернеться з цього питання в ОБСЄ.

Учора тему перенесення переговорного центру з Мінська розвинули і інші представники української делегації в ТКГ.

Якщо білоруська влада дійсно допустять до опозиціонера Роману Протасевичу представників так званої «ЛНР» з допитом, то це буде означати, що Олександр Лукашенко не може бути посередником, а Мінськ - майданчиком для переговорів Тристоронньої контактної групи, - заявив спікер ТКГ Олексій Арестович. Раніше, нагадаємо, «бацька» через російського президента Путіна запросив представників «республіки» поставити необхідні питання Протасевичу.

Лукашенко, підкреслює Арестович, став людиною, яка «впала в залежність від Росії, як колись Янукович».

«Білоруський узурпатор «забув», що територія ОРДЛО є територією України? І це в Мінську - місті, в якому підписувалися так звані угоди, що закріплюють цей постулат як основу мирного врегулювання конфлікту з Росією на Донбасі! Після цього у Москви практично не може бути аргументів проти перенесення переговорного процесу з Білорусі в іншу країну. Після цієї заяви Мінськ уже відкрито перестав бути нейтральним», - зазначає ще один учасник української групи в ТКГ, журналіст Сергій Гармаш.

Як відомо, Тристороння контактна група з мирного врегулювання ситуації на сході України з літа 2014 року збирається в столиці Білорусі як нейтральній території. Останні більш ніж півроку делегації ведуть переговори по відеозв'язку через карантин.

Якраз після торішніх президентських виборів в Білорусі, в Києві заговорили про необхідність зміни точки переговорної локації з тим, щоб не робити зайвого піару для Лукашенка, перемогу якого не визнає весь цивілізований світ. Однак тоді далі заяв справа не пішла. Чи зміниться щось зараз? Цілком можливо, оскільки після введення авіаційних санкцій до столиці Білорусі неможливо дістатися регулярними рейсами ні з Києва, ні з європейських столиць, і на сьогодні немає підстав говорити про швидку ревізії обмежувальних «повітряних» рішень. Тобто, крім очевидних політичних причин, які є приводом для «утилізації» Мінська, існують і суто логістичні, крити які Кремлю буде непросто.

До слова, за останній тиждень помітно змінилася тактика російської сторони. Так, в минулий уїк-енд глава російського МЗС Сергій Лавров, реагуючи на меседжі Леоніда Кравчука, заявив, мовляв, не главі української делегації в ТКГ вирішувати долю переговорного майданчика, «яка цілком влаштовує інших гравців». Тобто, Лавров дав чітко і недвозначно зрозуміти, що свою візу на зміну переговорного центру росіяни давати не мають наміру. А подібного роду рішення, зазначимо, приймаються колективно - усіма учасниками ТКГ.

Учора ж з північного боку подув дещо інший за смисловим наповненням і значенням інформаційний вітер. Україна повинна звернутися до Ради Безпеки ООН, якщо хоче підняти питання про перегляд Мінських угод, - заявив в інтерв'ю одному з російських телеканалів заступник голови путінської адміністрації Дмитро Козак. При цьому він додав, що для відправки ТКГ в історичний утиль, Києву доведеться домовлятися і з представниками «ЛДНР», що апріорі не сприймає українська сторона. Разом з тим, пан Козак абсолютно нейтрально відреагував на ймовірне перенесення переговорної столиці з Мінську.

А ось поспред РФ в Тристоронньої контактній групі Борис Гризлов зайняв позицію яструба, але, що вкрай важливо, тему Мінська, як майданчика, педалювати не став. Він заявив, що «українська влада блокують роботу ТКГ, тим самим перетворюючись в партію війни»: «В області політичного врегулювання представниками ОРДЛО було висунуто пропозицію розблокувати спільну роботу Києва та Донбасу над проектом дорожньої карти щодо врегулювання конфлікту відповідно до Мінської угоди. При цьому Україна уникає прямої діалогу з Донбасом. Таким чином, з усіх питань робота заблокована. Закономірно виникає питання, чи бажає Україна закінчити конфлікт, або це не входить в її плани? Нинішня українська влада стрімко перетворюється в партію війни, не менше агресивну і безвідповідальну, ніж її попередники. І те, що вона створює Україні все більше проблем, - не випадково. Київ реалізує політику радикальних українських націоналістів». Позиція київської делегації в ТКГ, заявив Гризлов, «зводить нанівець врегулювання на Донбасі».

Поки тандем Козак-Гризлов проявляють активність на мінському напрямку, намагаючись, кожен по-своєму, «мокнути» Київ, спікер Путіна Пєсков хвалиться, що його шеф, поспілкувавшись по телефону з Меркель і Макрона, домовився про зустріч міністрів закордонних справ країн-учасниць Нормандського формату, правда, «дата ще плаваюча, вона обговорюється, але ми шукаємо компроміс».

Що об'єднує меседжі Пєскова, Гризлова і Козака? Те, що вони намагаються повісити «всіх собак» на Україну, яка нібито займає деструктивну позицію, тоді як вище російське керівництво намагається навіть разношёрстую «Нормандки» зібрати. Також показово, що чи не вперше з Кремля прозвучала теза про можливі «похорони» Мінських домовленостей. Однак в цьому полягає колосальний ризик для української сторони, що складається в тому, що в разі, якщо Київ буде вимагати на офіційному рівні скасування Мінська, або, що ще гірше - в односторонньому порядку покине даний формат, це дозволить Росії небезпідставно заявити про доцільність зняття всіляких санкцій. Таким чином, мінська ТКГ сьогодні для нашої країни є свого роду валізою без ручки: нести безглуздо, викинути - небезпечно. Очевидно, розуміють це і на Печерських пагорбах, оскільки про демарш ніхто з представників української делегації в ТКГ не заявить, акцентуючи лише на необхідності зміни Мінська, як переговорного центру на інше місто. У цьому контексті найчастіше називається Женева, де розміщені структури ООН і Відень, що є прописних місцем штаб-квартири ОБСЄ. Обидва ці міста є традиційними майданчиками для міжнародних переговорів щодо розв'язання всіляких конфліктів. До всього іншого, Австрія, і Швейцарія - нейтральні держави, що не входять в НАТО, а це серйозний критерій відбору для росіян.

Утім, при, здавалося б, сприятливою переговорної атмосфері, тут також є завуальовані нюанси. Ключовий з них - відвідування Австрії або Швейцарії представниками «ЛДНР», які де-юре не є стороною переговорів, але де-факто присутні як запрошені з боку ОБСЄ або як «експерти від російської сторони». Женева і Відень - це не Мінськ, куди сепаратисти літали без проблем, а країни Шенгену. А Австрія ще й повноправний член Євросоюзу, де діють санкції не тільки по відношенню до представників «ЛДНР», а й до ряду російських чиновників, в тому числі - голові російської делегації в ТКГ Гризлову. Якщо Австрія чи Швейцарія стануть переговорними майданчиками, щодо всієї вищезгаданої братії доведеться періодично знімати візові табу, що саме по собі підриває суть санкцій механізму щодо Кремля і його численних діячів.

Тобто, як бачимо, не дивлячись на фасадну привабливість нових майданчиків, тут також є підводні камені. Останнім часом в контексті «мінскозамінника» називають столицю Казахстану, а також Белград, Кишинів і Стамбул. Тут для українців і росіян діє безвіз, тому вище окреслена тема легітимізації сепаратистів знімається автоматично. Перші дві країни, як відомо, лояльні до Росії, з Молдовою через Чаус-скандалу відносини у нас зараз не дуже, хоча в принципі, це можна виправити. Але якщо говорити в парадигмі «тут і зараз», то Туреччина дійсно могла б стати досить прийнятним для української сторони переговорним хабом.

Наталія Ромашова

Читайте також: НАТО і Велика Британія висунули вимогу Лукашенко