50 років тому Нобелівську премію з літератури міг отримати українець

Шведська академія, яка присуджує Нобелівську премію з літератури, оприлюднила, як належить за статутом премії, 50 років по тому список головних претендентів на нагороду. Одним із них був Костянтин Паустовський, який називав себе «киянином у душі». Як він писав у передмові до українського видання своєї повісті «Золота троянда»: «У книгах майже кожного письменника просвічується, як крізь легку сонячну димку, образ рідного краю з його безмежним небом і тишею полів, з його задумливими лісами й мовою народу. Мені пощастило. Я народився в Україні. Її ліризму я вдячний багатьма сторонами своєї прози. Образ України я носив у своєму серці впродовж багатьох років». 

Біографія Паустовського характерна для Російської імперії, а потім для СРСР, коли Москва «висмоктувала» з усіх кінців величезної країни таланти в літературі й мистецтві. Навчався Паустовський у відомій Першій київській гімназії, з початком першої світової війни переїхав до Москви, потім знову повернувся в Україну, жив і працював у Києві й Одесі, був покликаний в армію гетьмана Скоропадського. Але врешті-решт знову поїхав до Москви, як і його ровесники – одеські письменники Юрій Олеша, Ісаак Бабель, Едуард Багрицький й автори «12 стільців» Ілля Ільф і Євген Петров.

Батько письменника працював скромним залізничним службовцем, але в родині пам'ятали, що по чоловічій лінії він нащадок гетьмана Петра Сагайдачного. Дід письменника по батькові був козаком і чумаком. Він і зробив юного Костю майбутнім письменником, познайомивши його з козацьким і чумацьким фольклором. Його дружина та бабуся письменника була туркенею, яку дід, що воював у Туреччині, вивіз звідти після того, як звільнився з турецького полону. В Україні вона хрестилася та взяла українське ім'я. А бабуся письменника по матері, що жила в Черкасах, була полькою та католичкою, яка носила все своє доросле життя траур по Польщі, що втратила за її юності незалежність. 

Саме завдяки народженому в українських степових і лісових просторах світовідчуттю Костянтин Паустовський був зобов'язаний тому, що шведська академія звернула на нього увагу, і в1967-му році один з академіків висунув його на здобуття Нобелівської премії. Але тоді замість його кандидатури обрали гватемальського письменника Мігеля Астуріаса, який писав про індіанців Південної та Центральної Америки. Справа в тому, що в 1965-му році Нобелівську премію вже отримав Михайло Шолохов, і шведські академіки не наважилися давати майже поспіль дві премії письменникам з однієї країни. У 1968-му шанси у 76-річного Паустовського зросли: його розглядали академіки вже в складі основних претендентів. Але все закінчилося з його смертю в липні.

Так Україна залишилася без Нобелівської премії з літератури, яку могла б зараз вважати своєю. До речі, у 40-і роки на цю нагороду висували народженого в Україні славнозвісного філософа-емігранта Миколу Бердяєва, який навчався в Київському університеті, батько якого був ватажком київського дворянства. Але шведський експерт, якому доручили скласти відгук на його роботи, чесно написав, що нічого не розуміє в православ'ї (Швеція – протестантська країна), а без цього світового значення Бердяєва йому не оцінити. Що взагалі-то говорить про рівень механізму присудження Нобелівської премії, але це інша тема, про яку Lenta.UA вже писала.