40 років тому цього дня померла єдина муза Сальвадора Далі

До біографії Гала Далі якнайкраще підходить термін, введений у сучасну філософію постмодернистом Жаком Дерріда – деконструкція. Означає він аналіз у вигляді руйнації - і ми зараз почнемо деконструкцію "міфу Гала " , створеного, до речі, насамперед самим Далі.

Почнемо з тієї частини міфу, що зветься "Олена Дьяконова". З "Галою" все просто - мати звала її з дитинства Галею, оскільки їй подобалося це ім'я. На "Олені" ж наполіг її батько, Дмитро Гомберг, з яким у матері дівчинки було четверо дітей. Але шлюб був цивільним (мати Олени втекла від чоловіка віком 20 років), а інакше б бути Олені Дьяконовій Оленою Гомберг. 

У 17 років Гала (будемо називати її так) з її слабким здоров'ям у 17 років була відправлена батьками лікуватися в туберкульозний санаторій у швейцарський Кловадель, де й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком та майбутнім класиком французької поезії Полем Юлюаром, а тоді просто юним сином багатого торговця нерухомістю Еженом Еімлем Полем Гренделем. (Він був молодший за неї на рік і згодом ця традиція збереглася _ Сальвадор Далі був молодший за свою "Галу" вже на 11 років). Так почався їхній роман, який закінчився заміжжям - першим із двох у житті Гала. 

Наступний етап нашої деконструкції - міф про "фатальну жінку" Гала. Здавалося б, історія дає для цього підстави - адже в її біографії були романи із трьома світовими знаменитостями, поетом Полем Юлюаром та художниками-сюрреалістами Максом Ернстом та Сальвадором Далі. При цьому іноді ці романи набували форми "сім'ї втрьох". Але тут вся справа в тому, що якщо про Макса Ернста в цьому сенсі сказати нічого не можна, то Далі прямо зізнавався у своїй біографії, що був мазохістом, а у Елюара такі нотки були явно присутні. Тож вони були легкою здобиччю, і цю частину міфу, дей йдеться про "жінку-вамп", ми теж можемо відкинути - не закохався ж у Галу, наприклад, Пабло Пікассо, який був, по сучасній термінології, "альфа-самцем".

Якщо ми зосередимося на тій частині її життя, яке було пов'язане з Далі, то він неодноразово зізнавався, що Гала була його "єдиною жінкою" (знаменитий кінорежисер Луїс Бунюель, який у молодості не лише співпрацював, а й дружив з Далі, у своїх мемуарах з гумором описує захоплення, яке зазнав вже дорослий Сальвадор, втративши цноту) - так що порівняти її з кимось у нього просто не було можливості. Втім, і тут є думка, що Далі просто вдавався генієм, який передовірив усі свої фінансові відносини Гала, а сам лише творив. Насправді, мовляв, художник якраз був у цьому сенсі дуже раціональним і чітко розрахував, що саме такий міф принесе йому ще більшу популярність, а, отже, і більше грошей.

І що ж тоді в нас у результаті цієї "деконструкції" залишається? Залишається жінка, яка волею випадку (всього-навсього зустріч у санаторії) потрапила в середу європейської богеми, та так там і залишилася. Жінка, яка з року в рік ставала все більш діловою (коли вони жили в США, контрактами Дали на обкладинки журналів і рекламні малюнки займалася саме Гала) і все більш... божевільною. 

Коли в 1968 році Далі подарував своїй музі середньовічний замок у селищі Пуболь, 74-річна Гала взяла з нього зобов'язання не відвідувати цей замок без її письмового дозволу. За чутками, вона в цьому віці вже буквально збожеволіла (у прямому і переносному сенсах) на омолодженні, витрачаючи купу грошей на всі доступні на той час кошти, аж до операцій. Чим вона ставала старшою, тим її коханці ставали молодшими. Одним із них історики називають Джеффрі Фенхольта - першого виконавця ролі Ісуса у першій бродвейській постановці рок-опери "Ісус Христос - суперзірка". Незрозуміло, втім, якими були їхні стосунки насправді – все-таки Гала була його старша на 57 років – але в Пуболі він бував подовгу.

Наприкінці життя Гала, за деякими свідченнями, впала в деменцію і не переносила Далі. Тим не менш, коли вона в 1982 році померла, він впав у глибоку депресію, з якої так і не вийшов до кінця життя. (До речі, 1984-го він переїхав до забороненого за життя Гали для нього Пуболя). Художник заповів поховати себе разом із Гала, проте після того, як у замку сталася пожежа (майже паралізований старий ледве врятувався, коли дивом переповз у безпечне місце), поїхав у свій театр-музей у місті Фігерас, де й заповів замурувати свій прах під підлогою однієї із кімнат.

Ось така сумна історія.

Фото: Pinterest