ПолітикаШлях у ЄС

Зусилля проти насильства: як Стамбульська конвенція може змінити Україну

08:05 23 чер 2022.  1455Читайте на: УКРРУС

Офіційний Київ після багаторічних дискусій та практичних пробуксівок ратифікував Стамбульську конвенцію, а президент Володимир Зеленський у вівторок, 21 червня, підписав відповідний закон. Правозахисники чекали цього 11 років, проте нардепам не вистачало політичної волі, а найчастіше й базового розуміння про те, що означає цей документ, покликаний боротися з насильством у сімейному колі. Що йдеться в конвенції і чому суспільно-політична реакція на її ухвалення є неоднозначною — розбиралася Lenta.UA.

Верховна Рада недавно підтримала ратифікацію конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашнього насильства. "За" проголосували 259 парламентаріїв, проти - 4, утрималися - 25.

Стамбульська конвенція, нагадаємо, це міжнародна угода, ратифікована більш ніж тридцятьма європейськими країнами. Конвенція в масах називається Стамбульською, тому що у 2011 році країни ЄС підписали її у турецькому Стамбулі. Згодом Туреччина відмовилася від намірів виконувати прописані пункти. Позиція президента Ердогана полягає в тому, що цей документ «нормалізує гомосексуалізм», а це, за його словами, не сумісне із сімейними цінностями Туреччини.

Читайте також: Статус кандидата на вступ до ЄС для України підтримали усі 27 членів союза

На цьому наголошує і Всеукраїнська рада церков України, яка закликала нардепів не ратифікувати конвенцію. Однак важливо зазначити, що досить потужний документ офіційно називається Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок та домашнього насильства та боротьбі з цими явищами та ключовий акцент тут зроблений саме на цьому аспекті, який, до речі, є більш ніж актуальним для України.

Чому? На жаль, випадки домашнього насильства у нашій з вами країні зростають з кожним роком. 2021-го поліція зафіксувала понад 300 тисяч подібних заяв, а скільки подібних інцидентів залишається в тіні — невідомо. Водночас, точку у справі будь-якого злочину ставить суд. І тут теж промовиста статистика. Наприклад, у 2020 році зафіксовано 211 тисяч звернень з приводу домашнього насильства, а ось у суді розглядали 1 877 справ, вироків щодо кривдників винесено ще менше – 921. Тож виходить, що бити можна було безкарно. А якщо йдеться про притягнення кривдників до відповідальності, то наше законодавство визначає, що покарання за перший випадок домашнього насильства – штраф від 24 до 49 тисяч гривень, громадські роботи на 40-60 годин, або 15 діб арешту. Якщо кривдника це не зупинить і випадки будуть повторними, тоді кривднику «світить» покарання громадськими роботами вже від ста годин, або позбавлення волі до двох років. І знову ж таки остаточне рішення прийматиметься судом. Тому правозахисники наполягають – криміналізація цього злочину, а саме це передбачає Стамбульська конвенція, порушить проблему домашнього насильства.

Завзяті критики конвенції вдаються до трактування статей, які визнають рівність у правах чоловіків і жінок незалежно від своїх статі, тобто гендера. Саме цими пунктами та терміном «гендер» пояснюють незгодні спікери побоювання, що це призведе до одностатевих шлюбів. Проте що робити з Конституцією, де чорним за білим проголошено заборону будь-якої дискримінації, у тому числі й за ознакою статі – питання риторичне.

Щодо одностатевих шлюбів, які стануть наслідками ратифікації – у прийнятому законі йдеться: «Україна не змінюватиме Сімейний кодекс, інститут шлюбу і не втручатиметься у права батьків щодо виховання їхніх дітей». Все сказано досить однозначно, тому будь-якого роду спекуляції та інсинуації тут не більше, ніж ігри на свій електорат, перш за все, побожний.

«Для мене як людини віруючої дуже важливою є позиція Ради церков. Ми неодноразово на рівні уряду збиралися з представниками СЦ, обговорювали цей документ, оскільки було велике бажання досягти згоди та компромісу, щоб об'єднувати суспільство, а не ділити його. У Конвенції було прописано норми, які турбували представників релігійних громад. У жодному разі Стамбульська конвенція не впливає на влаштування української родини. Все те, що прописано у Сімейному кодексі та Конституції, є основним для України та наших людей. З кимось ми знайшли порозуміння, з кимось не знайшли, але врахували всі занепокоєння. До речі, російська пропаганда грала свою роль, щоб цей документ не було прийнято. Російська церква протидіяла ратифікації цієї Конвенції, і сам президент РФ неодноразово висловлював своє нерозуміння до слова «гендер» заявляючи, що це - мракобісся. Але насправді, в українських законах із 2005 року використовується слово «гендер». У чинному законодавстві праці також використовуються всі положення, які дублює Стамбульська конвенція. Тому ці занепокоєння були зайві. Президент Зеленський запропонував ратифікувати Конвенцію "з обмеженнями". Цей додатковий документ дозволить влаштувати більшість застережень, які висувала Всеукраїнська рада церков. Влаштування сімей залишається традиційним. Це для нас велика цінність. Жодні гендерні ідеології Стамбульська конвенція не несе. Наше завдання сьогодні зробити все можливе, щоб стати офіційною частиною європейської сім'ї. Це – обов'язок парламенту», - каже нардеп від провладної «Слуги народу» Марина Бардіна.

Зазначимо, що Україна підписала цей документ ще у 2011 році, але досі не ратифікувала через протести церков і, скажімо так, консервативних політиків. Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко, чия фракція єдина у Раді не дала жодного голосу «за» конвенцію, наполягає, що це рішення «фактично переформатує все наше життя, тому питання потрібно виносити на референдум».

Стамбульська конвенція, серед іншого, встановлює кримінальну відповідальність за психологічне, фізичне насильство, переслідування, сексуальне насильство, включаючи згвалтування, сексуальне домагання, примусовий шлюб, каліцтво жіночих геніталій, примусовий аборт і примусову стерилізацію. Далеко не все з цього списку раніше було «криміналізовано» у нашій країні, а дещо не мало законодавчого закріплення. Наприклад, в Україні досі немає кримінального покарання за переслідування жінок – так званий сталкінг, за який багатьох європейських країнах можна надовго загриміти у буцегарню. У нас на даний момент, за наявності вагомих доказів, можна спробувати відкрити кримінальне провадження за ст. 182 Кримінального кодексу (порушення недоторканності приватного життя). Однак ця стаття рідко дає результат, адже тут має бути склад злочину. І саме Стамбульська конвенція надає належний механізм урегулювання цього питання. У 2017 році Україна почала вводити до закону деякі положення Стамбульської конвенції, і з того часу закон передбачає, що за домашнє насильство кривднику може загрожувати від 150 до 240 годин громадських робіт або до 6 місяців арешту, до 5 років обмеження волі або до 2 років в'язниці. Але на практиці правоохоронці часто не були зацікавлені у притягненні до відповідальності кривдників, вважали це за особисту сімейну справу і швидше намагалися примирити жертву та ґвалтівника, зазначають правозахисники.

Тепер же, якраз після ратифікації Україна має адаптувати як законодавство, так і правоохоронні органи до норм конвенції. Це може безпосередньо вплинути на ставлення правоохоронців до фактів насильства над жінками та домашнього насильства

До речі, якщо раніше жінкам не було куди уникати кривдника, то тепер постраждалі повинні мати доступ до притулку в найближчому місті цілодобово і зможуть залишатися там із дітьми. Ці притулки також мають фінансуватись із держбюджету. Встановлена норма – одне сімейне житло на 10 тисяч населення.

Ще одне важливе нововведення полягає в тому, що зараз домашнє насильство розслідується лише тоді, коли про нього заявить жертва, а після ратифікації буде розслідувано всі випадки, незалежно від того, хто про них заявив – безпосередні учасники інциденту або сусіди, які почули характерний шум. До ратифікації жертви не могли вимагати грошей у кривдника – тепер з'явиться компенсація. Ну, і, нарешті, якщо раніше домашнє насильство у присутності дитини не призводило до позбавлення батьківських прав, то зараз ситуація зміниться докорінно.

У політкулуарах кажуть, що ратифікація Стамбульської конвенції була однією з вимог щодо набуття статусу кандидата України до Європейського союзу. Чи так це насправді, невідомо, однак очевидним є те, що належне забезпечення прав і свобод своїх громадян має бути нормою, звичайною рутиною для держави, правилом, а не винятком…

Читайте також: Володимир Фесенко: замість проросійських партій в Україні з'являться сили, орієнтовані на регіональні настрої

Ромашова Наталя

Новини

Найпопулярніше