Володимир Фесенко: замість проросійських партій в Україні з'являться сили, орієнтовані на регіональні настрої

У понеділок, 20 червня, Восьмий апеляційний адміністративний суд Львова за позовом Мін'юсту заборонив в Україні партію «Опозиційна платформа – За життя», серед лідерів яких був путінський кум Медведчук, котрий нині перебуває під вартою за звинуваченням у держзраді.

Судовий процес тривав трохи більше ніж п'ять годин і проходив у закритому режимі. Незабаром все майно партії буде націоналізоване, заявили у відомстві Дениса Малюськи. ОПЗЖ, нагадаємо, була однією з одинадцяти партій, діяльність яких була припинена на час дії воєнного стану ще наприкінці березня за рішенням Ради національної безпеки та оборони. В ОПЗЖ вже назвали рішення Феміди незаконним та юридично необґрунтованим, поскаржившись на «політично мотивоване переслідування політсили». ОПЗЖ ще може подати апеляцію на рішення суду, але ризикнемо припустити, що реанімувати цей партійний проект уже не вдасться.

Втім, хоч би як там було, але факт залишається фактом: за підсумками парламентських виборів-2019 ОПЗЖ зайняла друге після «Слуги народу» місце за кількістю електоральних симпатій і, відповідно, «срібло» за депутатським представництвом у Верховній Раді.

На уламках розпущеної фракції ОПЗЖ вже з'явилися дві нові депутатські групи, сформовані з колишніх членів партії Медведчука – «Відновлення України» та «Платформа за життя та мир».

Про те чи залишиться в найближчому виборчому майбутньому України місце політичним силам, які до повномасштабного путінського вторгнення активно і повсюдно оперували яскраво вираженою проросійською риторикою (а це не тільки ОПЗЖ) Lenta.UA поговорила з відомим політологом, керівником Центру прикладних політичних досліджень «Пента Фесенко.

- Рішенням суду відверто проросійську ОПЗЖ заборонено. Позов ініціював Мін'юст. Чому, як ви вважаєте, наше суспільство не демонструвало подібного запиту і як повномасштабна війна з РФ змінить рельєф вищої політичної ліги України?

- У тому, що політичний рельєф зміниться, немає жодних сумнівів. Внаслідок подібного роду рішень судів, а також унаслідок самої війни змінюватимуться і суспільні настрої, зокрема, у російськомовних регіонах. Людей, лояльних до Росії, однозначно стане значно менше.

Станом на 2019 рік електорат проросійських партій складав близько 15%. Потенційно він міг зрости щонайбільше до двадцяти відсотків. Це меншість, але меншість досить помітна. Я знаю, за свіжими соціологічними дослідженнями, що до війни ми мали до 10% людей, які довіряли Путіну, що досить багато. Тепер же цей показник значно впав, оскільки війна вплинула на думку навіть тих людей, які позитивно ставилися до Росії і виступали за відновлення добросусідських відносин із РФ. Сьогодні ці люди побачили, що являє собою путінська Росія і сахаються від неї, як чорт від ладану.

Словом, війна делегітимізувала проросійську позицію. І хоча деякі персонажі цього політичного сегменту залишаться у нашій великій політиці, виступати зі звичних для них проросійських позицій вони вже не зможуть. Чому? Не буде достатньої електоральної бази з одного боку, а з іншого — буде жорстка реакція різних гілок влади, які не допустять до публічної політактивності такі політсили, як би вони не називалися.

- Харків, Маріуполь, Одеса… Чому, як ви вважаєте, путінські «визволителі» найжорстокіше били по тих містах, які на виборах усіх рівнів підтримували якраз у більшості проросійські політпроекти?

- У цьому випадку керівництво РФ керувалося не політичною доцільністю, а воєнною логікою. Так, вони зруйнували вщент Маріуполь, б'ють по Харкову, Одесі, Миколаєву... Чому в них домінує військова логіка? Тому що вони побачили, що їх ніхто не зустрічає із квітами в руках. Тобто не було масової підтримки і люди не здалися. А якщо не здалися, думають у Кремлі, значить руйнуватимемо і вбиватимемо. Отака логіка, яку росіяни, до речі, відпрацювали в Сирії, проводячи тактику випаленої землі.

- До якого рівня в Україні поствоєнній нівелюється вага проросійських політсил?

- Повного нівелювання не буде і політичний плюралізм у нас залишиться у будь-якому разі. І слава Богу, бо це нормально, правильно та демократично. Водночас, ще раз хочу на цьому акцентувати, відбудеться публічна делегітимізація проросійських наративів як таких. Виступати з проросійською риторикою після війни буде неможливо, бо це сприйматиметься як фактична підтримка ворога. Інша річ, що через деякий час можуть відновитися не заклики про необхідність тісної дружби з РФ, а, скажімо, важливість відновлення транспортного сполучення, скасування візового режиму тощо.

До речі, тут треба зазначити, що проросійську риторику можуть серйозно підживлювати можливі проблеми з нашою євроінтеграцією, тому хочеться вірити, що наші зовнішньополітичні партнери це теж розуміють.

Але як би там не було, попереду нас, крім іншого, очікує протистояння між соціальними популістами, які нікуди не випаруються і відновлять свою діяльність і ліберальними силами чи войовничими патріотами.

- Якщо відштовхуватись виключно від інтересів країни, як вважаєте, буде краще чи гірше, якщо після війни у Верховній Раді продовжить діяти монобільшість?

- Зараз у нашому парламенті, якщо дивитися за голосуваннями, діє ситуативна більшість, що не зовсім відповідає звичним закономірностям нашої політики. Думаю, що через деякий час монобільшості у ВР не буде, оскільки різноманітність симпатій/антипатій в українському суспільстві задаватиме тренди і, як мені здається, врешті-решт доведеться створювати коаліцію парламентської більшості.

І, до речі, я думаю, що навряд чи після війни та чи інша політична сила зможе отримати однопартійну більшість. Поки що, з огляду на нинішню ситуацію і зростання популярності Зеленського фракція «Слуга народу» може зберігати домінування, залишаючись правлячою політсилою в парламенті.

Як довго це триватиме? Це залежить виключно від них, а, точніше, від ефективності їхньої діяльності, оновлення, роботи над помилками, що стосуються кадрової політики тощо. Але все одно українська політика неодмінно збереже свій плюралізм. Можливо, це проявлятиметься в дещо інших формах, але те, що буде, — точно. Наприклад, замість партій із яскраво вираженою проросійською риторикою можуть з'явитися сили, орієнтованіші на регіональні настрої та інтереси. Щодо можливих перегинів, то вони теж будуть. І зараз, до речі, вже є.

- Що і як має робити держава загалом і кожен українець безпосередньо, для того, щоб війна, розв'язана путінською Росією, не стала для світу малопомітною буденністю, і щоб ціни на продукти чи квитанція з комуналки рядових німців чи англійців не нівелювали цивілізаційні цінності, які відстоює сьогодні наша країна?

- Ви знаєте, відповідь на це досить складна… Нам потрібно розуміти та усвідомлювати, що утримувати на максимальному рівні увагу та інтерес до війни нереально. Особливо, якщо війна перетворюється на позиційну фазу і стає, скажімо, одноманітною. Тобто, війна, безумовно, стане буденною і неминуче зійде з перших шпальт світових засобів масової інформації. Однак парадокс ситуації полягає в тому, що на перші шпальти війна потрапляє лише у трагічному вимірі, але не в наших інтересах, щоб трагедії, подібні до тих, що мали місце в передмісті Києва чи Маріуполі, повторювалися щомісяця. Головне для нас — це припинити цю війну якнайшвидше, а не продовжувати інтерес до неї і, відповідно, України внаслідок тих чи інших трагічних подій.

Знову ж таки, для нас дуже важливо зберегти цю увагу у тих світових суспільствах, які нас підтримують. Зрозуміло, що наша війна не буде подією номер один постійно, але важливо, щоби про неї не забули. Для цього про війну необхідно постійно нагадувати, вибудовуючи широкі політичні та громадські коаліції з підтримки України. Тобто необхідно, щоб робота з підтримки уваги до нашої країни також перейшла в буденне русло, щоб це стало не ситуативною, а постійною діяльністю не лише керівництва країни, а й кожного з нас. При цьому слід уникати штучного хайпу і сенсацій, тому що це згодом може спрацювати проти нас.

- Такі факти, на жаль, уже є, коли, наприклад, Міноборони США вимушено спростовувати заяви радників глави Офісу українського президента.

- Розумію, про що ви та про кого. Так, такі факти є, на жаль, але сподіватимемося, що ці люди самокритичні та вміють працювати над помилками.

Нам зараз важливо мати горизонтальну комунікацію західних журналістів із їхніми співвітчизниками. Знаю, що багато іноземних журналістів зараз орендують квартири, регулярно їздять на фронт і ми повинні налагодити постійні зв'язки з цими людьми, надавати їм необхідну інформацію, бо через них ми спілкуємося зі світовою громадськістю. І саме цей зв'язок є запорукою збереження глобальної підтримки України у боротьбі з російською агресією.