Політика Вибори-2019

Перемога Медведчука: кому повинен дякувати кум Путіна за повернення у велику політику

17:29 22 лип.  258 Читайте на: УКР РУС

Лідеру «Опозиційною платформи - За життя» дуже важливо остаточно оформити свій статус головного переговірника між українською владою і Володимиром Путіним.

Окрім грандіозної перемоги «Слуги народу» на цих виборах політичні вершки зібрала і команда «Опозиційної платформи - За Життя» Юрія Бойка і Віктора Медведчука. Команді відверто проросійської партії вдалося здобути друге загальнопартійне місце, і тепер вона може претендувати на фракцію близько сорока чоловік. Як так сталося, і хто допоміг Медведчуку, який давно перебував у політичному забуття, знову опинитися в стінах Верховної Ради, розбиралася Lenta.UA.

Фактор перший. Допомога Петра Порошенка

Незважаючи на те, що і самі представники команди колишнього президента, і його шанувальники намагаються дистанціюватися від одіозного Віктора Медведчука, саме на Порошенку лежить левова частка відповідальності того, що колишній адвокат Василя Стуса знову став вирішальним фактором в українській політиці. Саме Порошенко в 2014 році став використовувати Медведчука як один з каналів зв'язку з російським президентом Володимиром Путіним. Соратники Порошенка часто виправдовуються: мовляв, президенту України нав'язала Медведчука особисто канцлер Німеччини Ангела Меркель, якій, в свою чергу, це прізвище назвав Володимир Путін. Втім, участю в мінських переговорах посилення впливу Медведчука на процеси в Україні в цей період не обмежилося: СБУ закривала очі на його вояжі до Москви і відверту підривну антиукраїнську діяльність. Закривали очі і на монополізацію структурами Медведчука ринку скрапленого газу, і на серйозне зміцнення в нафтогазовій галузі.

Банкова також дала можливість команді Медведчука почати вибудовувати медіа-імперію з телеканалів «112-Україна», NewsOne і, буквально відразу після того, як Порошенко покинув Адміністрацію президента - настала черга ZIKа, який, втім, за інформацією Lenta.UA, одіозний політик неформально контролював і раніше.

Більш того, і «112-Україна», і NewsOne спільно контролювалися Медведчуком і медіа-менеджерами одіозного, близького до Порошенка, вже колишнього нардепа БПП Ігоря Кононенка.

Фактор другий. Володимир Путін

Результат Медведчука - результат роботи російської пропаганди в Україні. Ця частина суспільства, яка повністю залишилася в медіа-просторі Росії, очікувала реваншу, і вона його багато в чому отримала. Медведчук і Ко в повній мірі скористалися неефективною діяльністю Міністерства інформації. До того ж в якості публічного «піарника» проекту «Опозиційна платформа - За Життя!» (ОПЗЖ) виступив президент РФ Володимир Путін, який за останні кілька місяців зустрчався з Медведчуком частіше, ніж зі своїми міністрами.

Російські ЗМІ піарили ОПЗЖ настільки тотально, наскільки це взагалі можливо в РФ. В цілому, останні кілька місяців наочно продемонстрували, що Путін - це єдине, що робить з Медведчука хоч скільки-небудь суб'єктного гравця в Україні.

Фактор третій. Інертність Ахметова

Боязнь «кремлівського старця» серйозно позначилася на поведінці колишніх соратників, а нині політичних опонентів Медведчука - так званого ахметівського крила «біло-блакитних». «Опозиційний блок» мав всі шанси не дати «Опозиційній платформі - За життя» перемогти в базових для обох політпроектів областях, але банально побоялися це зробити. Характерний приклад - два найближчі соратники Ахметова Вадим Новинський і Борис Колесников. Перший пішов по мажоритарному округу в Маріуполі, який він ніколи і очі не бачив, але завдяки тотальній монополії Ахметова і його підприємств в місті - переміг. Водночас Колесников, який не один рік підсапував Константиновку і мав там серйозний вплив, в результаті програв округ меру Дружківки, який йшов від «Опозиційної платформи». З огляду на величезні ресурси команди Ахметова і їх досвід «працювати» на виборах на Донбасі, така поступка - це фактична здача. І вплинути на неї могла лише одна людина - Володимир Путін.

Єдине, що зуміла команда Ахметова - трохи відтягнути голоси Опоплатформи, зменшивши їх представництво в Раді. Опоблок і їх сателіт - Партія Анатолія Шарія - відкусили у команди Медведчука/Бойка 5-6 відсотків. Маленька сатисфакція, але в нинішніх реаліях і це - велика перемога...

Фактор четвертий. Юрій Бойко

Як не дивно, але один з лідерів Опоплатформи теж став серйозним чинником для проходження в парламент. Бойко має «ядерний» електорат, багато працював над своїм представництвом в медіа, не один рік надокучив серед проросійського виборця і мав непогану електоральну підтримку. Представники з Опоблоку, головні опоненти ОПЗЖ на цих виборах не зуміли розкрутити альтернативного йому лідера. Спочатку Олександр Вілкул відверто провалив президентські вибори, а Мураєв, який очолив список, просто не встиг вступити в гру. Ставка, зроблена ними на мерів Одеси і Харкова, Труханова і Кернеса теж провалилася, показавши, що регіональним фігурам дуже складно в нинішніх політичних реаліях вирости до загальнонаціонального рівня.

Як Медведчук буде розпоряджатися цим результатом? Він тепер цілком може претендувати на віце-спікера - фракція ОПЗЖ буде другою за чисельністю в парламенті. І хоча законодавчо ця формальність ніде не закріплена, негласні правила української політики досі, хоч і так собі, але працювали. Медведчуку потрібно крісло у президії ВР для того, щоб остаточно оформити свій статус головного переговірника між українською владою і президентом РФ.

Але чи потрібно це українській владі? Зеленський і Ко відверто демонструють: посередник між Києвом і Москвою їм не потрібен, а сам Медведчук на Банковій викликає відверте роздратування. І тут лише одне питання: чи переможе страх перед Путіним у українського президента, або він все ж стане грати самостійну гру без оглядки на «п'яту колону» в Україні...

Віктор Калашников

Самое читаемое