«Оскар» наближається: оцінюємо шанси на призи фільму «Іуда і чорний месія»

Про рух «Чорні пантери» сьогодні пам'ятають тільки історики. Тим часом, в кінці 60-х років вони були популярні не менше, ніж сьогодні BLM. Правда, самі себе вони називали партією (Black Panther Party for Self-Defense) і навіть носили спеціальну уніформу - чорні шкіряні куртки, штани і берети. Вона, в поєднанні з чорними окулярами, виглядала на молодих худих чорношкірих активістах дуже ефектно, за що «Чорних пантер» любили фотокореспонденти ЗМІ. А ось влада США їх не любила - адже вони не тільки боролися за права афроамериканців (причому не виключно радикальними способами, як з поліцією, але і роздаючи безкоштовні сніданки в школах чорношкірим дітям), а й були типовими для того часу «лівими».

Наприклад, «Чорні пантери» проповідували - в буквальному сенсі слова, промови їх вождів більше нагадували проповіді, але на відміну від Мартіна Лютера Кінга не мирні, а войовничі - соціальну рівність і т.п. І були за своєю ідеологією навіть не лівими соціалістами, а маоїстами - у фільмі актор, який грає Фреда Хемптона, реального ватажка «Чорних пантер» в Іллінойсі, цитує один з афоризмів Мао. Та й взагалі, стрічка «Іуда і чорний месія», номінована зараз на 6 «Оскарів» (кращі фільм, сценарій, операторська робота, пісня і, двічі - актор другого плану), претендує на те, щоб бути точною історичною реконструкцією реальних подій. Недарма ж після закінчення фільму йдуть титри, що розповідають про те, що трапилося в житті з тими «пантерами», яких на екрані грають актори.

І ось тут до стрічки є одна, але серйозна претензія. По суті, весь фільм - це історія того, як ФБР впровадила в Іллінойському відділення «Чорних пантер» свого інформатора Білла О'Ніла (актор Лакіт Стенфілд), який втерся в довіру до Фреда Хемптона (Деніел Калуя), став одним з лідерів організації, а в фіналі історії пособником в розстрілі її членів на чолі з Хемптоном прямо в ліжку поліцією. Він не тільки намалював і передав агенту ФБР, який був його куратором, план квартири, але і підсипав в напій Хемптона снодійне.

Творців фільму, очевидно, надихнув той факт, що через двадцять з гаком років після цього розстрілу О'Ніл покінчив життя самогубством. Насправді він просто потрапив під машину, але прийнято вважати, що він під неї, замучений каяттям, кинувся. ( «Кріт», якого мучить каяття - улюблений сюжет англосаксонського кінематографа, починаючи ще з легендарного «Інформатора» Джона Форда 1935-го року). До речі, поліція спочатку представила свій вогонь як відповідь на постріли «Чорних пантер», але розслідування показало, що «пантери» вистрілили один раз, а поліцейські - 99. А через кілька років родичі вбитих отримали за мировою угодою рекордну на той час компенсацію - $1,85 млн.

Всього цього (тобто подій, що сталися після поліцейського рейду) в фільмі немає, але розповідається в титрах в його фіналі. Так що тут претензій до невідповідності історичній правді немає. Вони - в іншому, і більш істотному. Деніел Калуя і Лакет Стенфільд, як вже було сказано, номіновані на «Оскар» як найкращі актори другого плану, причому Калуя, судячи з численних нагороджень іншими призами, його отримає. Але обом цим акторам вже за 30 років, хоча їх реальним прототипам було ледь за 20. Девіда Хемптона вбили у віці 21 року, а Білл О'Ніл був його майже на рік молодший.

Пояснювати різницю між двадцятирічним і тридцятирічним чоловіками навряд чи потрібно. У першому випадку це майже хлопчаки з невеликим життєвим досвідом, але великими амбіціями (як було у Хемптона в реальному житті) і духом авантюризму (як було в реальному житті у О'Ніла). Фільм же «зістарив» їх на десять з гаком років і зробив зрілими, повністю сформованими, людьми. Зрозуміло, що зроблено це було за чисто професійних міркувань - 20-річний актор не зможе зіграти на такому рівні, який був потрібен режисерові - але істотно перевернуло реальну історію, на відповідність якій творці фільму претендували.

Олег Васильєв, Lenta.UA

Фото: Twitter