113 років японському генію: найкращі фільми Акіри Куросави

Спочатку – трохи лікнепу. Хоча у аматорів кіно (у тому числі - у самій Японії) японський кінематограф асоціюється з Акірою Куросовою, якщо брати списки кращих фільмів усіх часів і народів, складені професіоналами, цілком можливо, що роботи цього японського режисера випередить стрічка іншого майстра - "Токійська повість", знята Ясудзіро Одзу у 1953-му році.

І тут знову потрібне коротке пояснення. Кіно, як відомо, народилося як атракціон. Коли ж у ньому з'явилися перші художні фільми, поки що короткометражні, акторам, у яких зайнятим, не було звідки запозичити техніку гри, окрім як із театру. Звідси такі дратівливі сучасного глядача гримаси, кривляння, картинні пози тощо. – тобто прийоми, звичні театральним акторам, які мають грати так, щоб донести своє посилання до глядачів із задніх рядів.

Але традиційний японський театр настільки відрізнявся за манерою гри акторів від європейського, що в період німого кіно в японських кінотеатрах, коли там демонстрували європейські фільми, в залі знаходилася спеціальна людина, яка пояснювала глядачам сенс того, що відбувається на екрані. Втім, так само західному глядачеві потрібна "спеціальна людина", яка пояснить йому, що відбувається на сцені класичного японського театру Но і Кабукі.

Потім відмінності згладилися, але лише частково. Це видно у фільмі «Казки туманного місяця після дощу» іншого класика японського кіно Кендзі Мідзогуті, знятому, як і вищезгадана «Токійська повість», 1953 року. Розповідаючи про життя простих людей Японії XVI століття, він настільки вразив європейських кінематографістів, що отримав «Срібного лева» на Венеціанському фестивалі. А Інгмар Бергман та Мартін Скорсезе після говорили, як на них вплинув цей фільм.

Все це ми розповіли для того, щоб стало зрозуміло, що Акіра Куросава не був самотнім генієм, що раптово виник з нізвідки. Але він першим проклав міцний місток між японським та європейським та американським кіно. Щоправда, починав він також із суто японської фактури і став відомим у світі навіть раніше Одзу та Мідзогуті – його фільм «Расемон», знятий за розповідями Акутагави, отримав «Золотого лева» у Венеції та «Оскара» за найкращий іноземний фільм ще до «Токійської» повісті».

Силу впливу Куросави на світове кіно на той час можна оцінити за двома фактами. Надпопулярний свого часу голлівудський бойовик «Чудова сімка» 1960-го року (2016-го року зняли ще й ремейк) був заснований на фільмі Куросави 1954-го року «Сім самураїв» з великим актором Тосіро Міфуне у головній ролі. А "Охоронець" (1960-й рік) японського режисера був настільки активно використаний Серджіо Леоне в його знаменитому фільмі "За пригорошню доларів" з Клінтом Іствудом, що Куросава подав до суду і отримав $100 тис., 15% прибутківв від прокату фільму у світі , та повні права на прокат в Японії, Південній Кореї та на Тайвані.

Уолтер Хілл, який також використав мотиви «Охоронця» у своєму фільмі «Герой-одинак» з Брюсом Віллісом цієї помилки не повторив і адаптував сюжет під традиційний для американського кіно гангстерський бойовик часів «сухого закону» .

Певна іронія тут у тому, що у своєму «Охоронці» Куросава використав мотиви романів основоположника американського «крутого детектива» Дешіела Хеммета, і, зокрема, американського фільму по одному їх «Скляний ключ» 1942-го року. Тож тут вийшло своєрідне коло.

Втім, воно у творчості Куросави було не єдиним. Наприклад, у 1957-му році він зняв за мотивами шекспірівського «Макбету» фільм «Трон у крові», напрацювання якого потім використовували вже у своїх екранізаціях «Макбету» європейські режисери. Тож у вищезгадану тезу, що її творчість стала мостом між японським, європейським та американським кіно, можна додати уточнення – із двостороннім рухом.

Фото: Pinterest