У Києві відкрилася виставка робіт, що увійшли в історію світового фотомистецтва

«Харківська школа фотографії» - один з проявів того явища, коли українські художники, письменники, музиканти і т.д. (в даному випадку - фотографи, хоча точніше було б сказати «фотохудожники») відомі за кордоном більше, ніж у себе вдома. Назва ця хоча і стала (знову ж таки, більше за кордоном) брендом, але вельми умовно - термін вигадали мистецтвознавці. 

Найзнаменитіший представник цієї школи - звичайно ж, Борис Михайлов, давно вже класик світового рівня. Він не тільки володар премії Хассельблада (аналог «нобелівки» для фотографів - не в грошах, а по авторитетності) та інших престижних міжнародних премій, наприклад, Goslarer Kaiserring. Провідні західні видавництва з мистецтва випускають книги-збірки його фотографій, чим можуть похвалитися далеко не всі колеги Михайлова в світі.

Починав він так само, як і вся «харківська школа», ще в 70-і роки - з фотографій дійсності, яка їх оточувала, в стилі, який зараз можна було б назвати «індастріал». Дуже приблизно це можна порівняти з тим, що шукають сьогодні на київській Троєщині режисери численних відеокліпів західних поп-зірок.

Потім настали 90-ті роки, коли можна було робити все - і Михайлов прославився (знову ж таки, перш за все на заході) серією своїх фотографій бомжів, яких знімав у звичній для них обстановці. Як він розповідав автору цих рядків на одній зі своїх виставок в Києві, заняття це було не з приємних - бомжі хоч і позували, але нерідко і невмотивовано ставали агресивними. Але праця була винагороджена солідним альбомом цих фотографій, які вийшли на Заході, і славою європейського рівня.

Останні півтора десятиліття Михайлов - майстер філософської фотографії, який намагається через візуальні символи передати світогляд немолодого вже чоловіка (він народився в 1938-му році). Він включає в виставки своїх фотографій щоденникові записи та інші артефакти, можна навіть сказати, що спочиває на лаврах - але він має право це собі дозволити.

У 90-ті роки прославився своїми провокативними фотографіями і інший відомий представник «харківської школи» Сергій Братков. Згодом він, як і Михайлов, завоювавши міжнародну славу, перейшов до менш експресійної палітрі. Але менш експресійної лише щодо своїх фотографій 90-х.

Насправді ці два фотографа - ще й приклад того, якої примхливою буває доля художника, одного обдаровуючи славою, а інших - «всього лише» популярністю в колі професіоналів та глядачів-знавців. У колекції Бориса і Тетяни Гриньових, яку вони почали збирати ще в 1994-му році, чимало робіт інших фотографів «харківської школи», які широкої міжнародної популярності не отримали, хоча за рівнем професіоналізму і задуму (умовно, звичайно, оскільки в мистецтві вимірювальних лінійок немає) не поступаються Михайлову і Браткову.

До того ж, в фотографії, як і взагалі в мистецтві, глядач, читач чи слухач повинен виходити не тільки із загальновизнаних рейтингів, а й з власних відчуттів. А їх на виставці буде більш ніж достатньо. Тим більш, що харківська школа фотографії продовжує існувати, і на виставці можна побачити роботи, пов'язані з «нульовими» роками і сучасністю.

Аліса Куницина, Lenta.UA

Фото: Facebook