У Києві продовжує роботу художня виставка, що радує око і змушує думати

Коли хтось говорить, що не може зрозуміти безпредметного (варіант назви - абстрактного) мистецтва, дивуватися тут нема чому. Адже він, як правило, судить про нього на рівні репродукцій розміром з поштову листівку або трохи більше. Парадокс тут в тому, що, наприклад, два найдорожчих художника минулого століття, покійні Джексон Поллок і Марк Ротко, абстрактні роботи яких стоять багато десятків мільйонів доларів, писали саме що великі картини, які діють на сприйнятливого глядача майже фізіологічно. Судити про них по репродукціях все одно, що судити про тигра по кошеняті: зовні схожі, повадки ті ж, але реакція, людини, яка стоїть поруч (особливо, якщо тигр не в клітці), зовсім інша.

Справа тут в тому, що якби задум художника найкраще втілювався б у зображенні розміром з поштову листівку, то він би листівку і намалював. А якщо йому для втілення цього задуму потрібне багатометрове полотно, як Поллоку, то він його і бере. Це, до речі, можна побачити і зрозуміти і на виставці в М17. Якщо спробувати подумки зменшити, наприклад, виставлений там «Живопис» Тіберія Сільваші (див. заголовне фото) до розміру невеликої картини, то пропаде не тільки задум художника, а й ефект впливу. Тому безпредметний живопис належить дивитися в оригіналі навіть більшою мірою, ніж так званий фігуративний (тобто з людьми, тваринами, пейзажами і т.д.), так як в другому варіанті зображені об'єкти, масштаб яких нам відомий. А в першому - ні.

До речі, батьком безпредметного живопису був народжений в Києві Казимир Малевич, визнаний одним з найвпливовіших художників ХХ-го століття. І народилася вона у нього, як це наочно показано в документальному фільмі «Малевич», про який писала Lenta.UA, з українського народного орнаменту. А ще - з чіткого малюнка українських засіяних різними культурами полів, поруч з якими жив юний Казимир, коли разом з сім'єю переїжджав з одного міста в інший. (Його батько працював на заводах, які виробляють цукор, а вони розташовувалися в глибинці, ближче до полів, засіяних цукровим буряком).

До речі, зовсім необов'язково, щоб глядачеві на виставці в М17 подобалося все. Йому навіть може нічого взагалі нічого не сподобатися - і це теж нормально. Але в будь-якому випадку судити про безпредметний живопис після відвідування виставки він буде вже (каламбур не випадковий) предметно, або, формулюючи шкільною мовою, знаючи предмет.

А ще у безпредметного живопису є одна цікава властивість - він розбуджує думку і змушує глядача зазирнути всередину себе самого. Якщо картина, на якій зображена людина, будинок, пейзаж, говорить як би сама за себе, то з абстрактним живописом інша справа. Як говорить сучасний український художник Тіберій Сільваші, кілька робіт якого представлені на виставці: «Безпредметне мистецтво - це правда в сьогоднішньому світі постправди; це мистецтво, яке нічого не говорить, а тому глядач змушений звертатися до власних почуттів, асоціацій, досвіду ».

Ми спеціально тут не будемо міркувати про експонуються в М17 роботах, так як на самій виставці на пояснювальних текстах до картинам і експозиції в цілому таких пояснень предостатньо. Просто для того, щоб їх зрозуміти, треба бачити і самі картини в оригіналі. А для цього треба прийти на виставку. Вона того варта - хоча б навіть і заради того, щоб в подальшому судити про безпредметного живопису «не по листівкам». Виставка складається з кількох експозицій. Останній день роботи першої експозиції - в суботу, 13.07. Друга відкриється 16.07, далі послідують третя і четверта, аж до початку вересня.

Аліса Куніцина, Lenta.UA

Фото: Facebook