Страсна п'ятниця: П'ять фільмів про життя Ісуса Христа

Велика п'ятниця - найскорботніший день Страсного тижня. Часто її називають, щоб це наголосити, Страсною п'ятницею. Нагадаємо, що слова «Страсний тиждень» та «Страсті Христові» не мають жодного стосунку до сучасного значення слова «пристрасть». У стародавніх слов'ян слово «страсті» означало страждання, і саме так його треба розуміти.

І тут відразу постає питання, чи доречно рекомендувати список фільмів про Христа саме цього дня. Відповідей тут дві. Ні – якщо вважати кіно лише розвагою. Так - якщо вважати кіно мистецтвом, якому доступні такі засоби емоційного впливу, як жодному іншому - що повною мірою довів у своєму фільмі "Страсті Христові" Мел Гібсон, зробивши страждання Ісуса на кіноекрані майже фізично відчутними для глядача. (Події стрічки відбуваються саме у Страсну п'ятницю).

Перші фільми про життя Христа почали знімати практично відразу після винаходу кінематографа, і вони були насамперед просвітницькими. Стрічка, знята за участю цих самих винахідників братів Люм'єр 1898 року триває всього 10 хвилин (тому ми даємо посилання на її повний варіант у YouTube), але в ній є майже вся євангельська історія. Неважливо. що при цьому гра акторів виглядає наївною - важливий самий намір.

Чим далі, тим більше, як художники в історії світового живопису, так і кінорежисери використовували євангельску історію насамперед для того, щоб показати в ній драматичні моменти. Для цього в Ісусі наголошувалися насамперед його людські риси. Для одних режисерів це був спосіб «пробитися» до душ глядачів саме через чуттєве сприйняття (іноді методом «шоку», як у вищезгаданому фільмі Мела Гібсона). Для інших – донести через відомий євангельський сюжет якесь своє особисте послання (як у П'єра Паоло Пазоліні, до речі, відкритого гея, що церква тоді засуджувала, у фільмі якого Христос став одним із перших в історії революціонерів).

Згодом у цих «інших» режисерів важливу роль у їх фільмах став відігравати сюжет, пов'язаний з Понтієм Пілатом, через який вони намагалися показати своє бачення моральної відповідальності влади. Нерідко в цих випадках вони «осучаснювали» те, що відбувалося в Євангелії, як це зробив, наприклад, у фільмі «Пілат та інші» польський кінорежисер Анджей Вайда, який побачив у євангельському сюжеті те з польскої сучасності, про що в ті роки не міг говорити безпосередньо.

Діячі церкви ставились до фільмів про Христа по-різному. Якісь із них вони хвалили, якісь засуджували. Але тут треба пам'ятати один момент. А саме – що навіть самі офіційні церковні інституції часто не можуть домовитися одна з одною, про що свідчить, наприклад, поділ у християнстві на католицьку, православну та протестантські церкви. Тому і думку їх представників про той чи інший твір мистецтва на тему життя Христа навряд чи можна визнати єдино вірною. (Хоча тут, звичайно, у віруючих різних церков може бути з цього приводу своя позиція). Та й у фільмів про Христа, як видно з вищевикладеного, інше завдання, ніж ілюстрація церковних канонів.

Наприклад, як і у фільмі 1898-го року – «популяризація» євангельських історій, що особливо добре видно у кіномюзиклі Нормана Джюїсона, знятому за рок-оперою «Ісус Христос – суперзірка». Ну яке "своє особисте" розуміння Євангелія могло бути у 22-річного автора її музики Ендрю Ллойда Веббера та 24-річного автора лібретто Тіма Райса? А для мільйонів молодих людей ця стрічка стала приводом задуматися про християнство.

Фото: кадр з фільму "Пристрасті Христові" Facebook