Ринок на кістках, або що приховували підземелля «єврейської столиці» Поділля

У журналістській практиці бувають випадки, коли готувати матеріал дуже важко, — пише Дмитро Полюхович в газеті «Деловая столица».

На заході Хмельницької області, на березі Збруча, стоїть мальовниче селище Сатанів. Колись містечко вважалося одним із головних єврейських центрів Правобережної України — у ХІХ столітті євреї становили дві третини населення Сатанова. Все це змила кривава хвиля Голокосту.

6 липня 1941 року у селище увійшла 5-а танкова дивізія СС «Вікінг». Через місяць пройшла перша масштабна кара євреїв, а восени кілька сот нещасних відправили у гетто, створене в сусідніх Ярмолинцях. Перед цим людей без їжі і води майже тиждень протримали у старовинній синагозі. Віруючим доводилося справляти природні потреби прямо у молитовному залі. У будівлі досі збереглися відмітини від куль на декорованому у стилі бароко арон а-кодеші (сховище для сувоїв Тори) — окупанти розважалися, використовуючи його як мішень.

Але найжахливіше сталося 15 травня 1942 року, коли до містечка прибула зондеркоманда СС. Євреїв, які ще залишилися у Сатанові  (в основному, жінок, дітей і людей похилого віку) зігнали на Ринкову площу. Ще з часів турецької навали на краю Ринку були руїни стародавнього кам'яного будинку, під яким знаходилися величезні підвали. Приречених загнали під землю і замурували живцем.

За спогадами старожилів страшне виття доносилось з-під землі цілий тиждень. Щоб ніхто з місцевих не звільнив приречених, у замурованого входу чатували німецькі вартові. Старожили говорили, що в підвалах загинули не лише євреї, а й українці, і поляки зі змішаних сімей, які не захотіли залишити своїх чоловіків, дружин і дітей.

Відразу після звільнення міста підвали розкрили і тут же замурували назад — без костюмів протихімічного захисту там було неможливо перебувати. Останки перепоховали тільки у 1953-му. Виходячи з кількості черепів, тут загинуло 286 осіб. Щоправда, у документах «Яд Вашем» йдеться про 240 євреїв — можливо, 46 закатованих — це українці і поляки, які розділили страшну смерть зі своїми рідними.

У 1950-ті роки руїни знесли, місце під ними розрівняли і розширили територію ринку. А у 2015-му селищна влада вирішила встановити тут пам'ятник і облаштувати Сквер Пам'яті. Але на той час територія ринку вже була приватизована і підприємці не бажали поступатися ні п'яді. Кілька років тягнулися суди, в результаті територію майбутнього скверу відокремили від базару.

На місце, де знаходилися сумнозвісні підвали, вказала одна із бабусь. За допомогою екскаватора розкрили землю і дійсно знайшли підвал з безліччю людських останків — у 1953-му винесли тільки найбільші кістки. Розкопки не афішували, прохід у підземелля заклали бетонними блоками, щоб запобігти доступу мародерів.

Зараз роботи по створенню Скверу Пам'яті вийшли на фінішну пряму. Встало питання про поховання останків, інакше техніка і робітники будуть топтатися/їздити прямо по братській могилі. Для ексгумації підвал вирішили розкрити знову.

Місце розкопу відразу впадає в очі — на краю Ринку стоїть великий підйомний кран, біля якого метушаться кілька робітників. Поки чекали із Хмельницького рабина Олександра Файнгольда, автор спустився під землю. Це була погана ідея — підлога виявилася буквально встелена кістками — ребра, фаланги пальців, фрагменти черепів, лопатки, хребці всіх розмірів... Переміщатися довелося, як по багнистому болоту. Тільки замість купин — розкидані по підвалу великі камені, а замість оточуючої їх трясовини — людські останки. І жах...

Незабаром з'явився рабин, щоб зібрати останки. Допомогти йому зголосилися місцеві жителі Олександр Ніщенко і Валентин Кульчицький. Робота виявилася важкою і копіткою — великі кістки одразу укладали у пакети, дрібні вибирали з грунту за допомогою совочків і городніх грабельок. Незабаром прийшли до висновку, що подібна методика не годиться: «Потрібно зібрати і перепоховати всі останки, — зазначив р. Олександр. — Навіть розміром із зернятко. Інакше це буде профанація, адже навіть у перебраному грунті залишилося чимало фрагментів».

Найстрашнішою знахідкою стала витягнута з-під землі підошва від дитячої обувки. Судячи з розмірів, дитинці було максимум три роки. Тут до горла підступив ком...

Після розтину підвалів виник цілий ряд питань. Екскаватор відкрив задню частину підвалу, закладену каменем (ймовірно, ще в 1953-му) двері знаходяться на протилежному кінці підземелля. Але площа підземної камери відносно мала — тут могло поміститися максимум 35-40 осіб. А з підземель підняли майже три сотні черепів. Значить, повинен бути ще один підвал? У південної стіни є напівзасипаний прохід на ще один підземний ярус, але як туди потрапити?

На сьогодні в історії зі зловісним підвалом знову пауза. Якщо вдасться підняти всі людські останки (в тому числі, і з не відкритих поки ділянок) — підземелля, швидше за все, музеїфікують. Якщо такої можливості не буде — над місцем страти зведуть могилу.

Все це накладається на галахічні проблеми. Так, наприклад, останки євреїв не можна перезахоронювати, а у 1953-му частину поховали на кладовищі. Крім того, не можна змішувати останки різних людей, а саме це сталося в результаті бузувірської кари. Сьогодні шляхи виходу із ситуації, що склалася, розглядають у Єрусалимі авторитети з Атра Кадіша — організації, що займається єврейськими святими місцями і кладовищами.

На ілюстрації: вхід до підвалу. Фото: Дмитро Полюхович