Пасхальна кінозала: п'ять найвідоміших фільмів про життя Ісуса Христа

"П'ять найвідоміших" не означає "п'ять найкращих" і навіть "п'ять найвідоміших сьогодні". "П'ять найвідоміших" - це в даному випадку ті фільми, які були самими цікавими(сенсаційними, навіть скандальними) на євангельську тематику під час їхнього виходу на екрани.

Перші фільми про життя Христа почали знімати вже через рік після винайдення кінематографа, і вони були насамперед просвітницькими. Один з них і зовсім був кінозйомками відомих полотен художників.

Але чим далі, тим більше як художники в історії світового живопису, так і кінорежисери використовували євангельску історію насамперед для того, щоб підкреслити в ній драматичні моменти. І тут є одна важлива обставина – звертаючи увагу в Ісусі насамперед на його людські риси, ці режисери мали дві різні мети.

Для одних це була можливість «пробитися» таким чином саме через чуттєве сприйняття (іноді методом «шоку», як у фільмах Мартіна Скорсезе та Мела Гібсона) до глядачів. Для інших – донести через відомий євангельський сюжет якесь своє особисте послання (як у П'єра Паоло Пазоліні, до речі, відкритого гея, що церква тоді засуджувала, у фільмі якого Христос став одним з перших в історії революціонерів).

Тому в цих «інших» таку важливу роль у їх фільмах став відігравати сюжет, пов'язаний з «миючим руки» Понтієм Пілатом (сьогодні ми про нього в його реальній площині вже розповідали). Через цей сюжет режисери намагалися показати своє бачення моральної відповідальності влади за свої дії – і нерідко у цих випадках «осучаснювали» сенс того, що відбувається. Як це зробив, наприклад, у фільмі «Пілат та інші» польський кінорежисер Анджей Вайда, який побачив у євангельському сюжеті те, про що в ті роки не міг говорити прямо.

Діячі церкви ставилися до фільмів про Христа по-різному. Якісь із них вони хвалили, якісь засуджували, але тут треба мати на увазі один момент. А саме – що самі офіційні церковні інституції часто не можуть домовитися навіть одна з одною, про що говорить, наприклад, поділ у християнстві на католицьку, православну та протестантські церкви. Тому і думку їх представників про той чи інший витвір мистецтва на тему життя Христа навряд чи можна визнати єдиним вірним. (Хоча тут, звичайно, у віруючих різних церков може бути з цього приводу своя думка).

Та й потім у фільмів про Христа дещо інше завдання, ніж ілюстрація церковних канонів. Це, зокрема, висловлюючись сучасною мовою, «популяризація» євангельських історій, що особливо добре видно у фільмі, знятому за рок-оперою «Ісус Христос – суперзірка». Ну яке таке розуміння Євангелія могло бути у 22-річного автора її музики Ендрю Ллойда Веббера та 24-річного автора лібретто Тіма Райса? А, між тим, можна припустити, скільки мільйонів молодих людей ця стрічка стала приводом задуматися про християнство.

Заставне фото: кадр з фільму 1898-го року .