Нове розслідування "Справи Доктора Пі»: медійний суд Лінча у виконанні «Українських сенсацій»

Існує декілька способів прокачування рейтингу вмираючих медійних проектів. Коли читач або глядач втрачає інтерес і довіру, залишається тільки або зміна команди, формату і якості продукту, або - шалений хайп на скандальних темах, у надії зберегти хоча б аудиторію з «пивом і сьомками», пише про справу «Доктора Пі» Андрія Слюсарчука журналіст Ігор Юрченко для видання «Пік».

Звичайно, другий шлях є менш трудомістким і креативним, - тому зазвичай обирається саме він. Прикладом є недавня спроба програми «Українські сенсації» на каналі 1 + 1, відродитися як «викривачів зла», надавши нове життя прибитій пилом «справі Доктора Пі». Сенс прямий: коли «Сенсації» переживали зоряний час, саме змагаючись за пальму першості у «викритті століття». Навіть на сторінці телепроекту у «Вікіпедії» йдеться про «повну картинку» у цій резонансній справі, яку начебто склали репортери з 1+1.

Читайте також: Венедиктовій показали «жовту картку»: за що критикують генпрокурора

«Повнота картинки» насправді виглядала кумедно дисонуючою: «Сенсації» представляли Андрія Слюсарчука то шизофреніком без здібностей, то геніальним аферистом, то вбивцею зі скальпелем, і, врешті-решт, - агентом невідомих розвідувальних структур, який повинен впливати на представників верхніх щаблів української влади ...

І ось через 10 років «Сенсації» ступили на стежку своїх забутих подвигів.

Як фігурант «нового великого розслідування», якого репортери «Сенсацій» звинуватили в порушенні «журналістських стандартів» (причому «всіх»!), через спроби об'єктивного висвітлення цієї складної справи, вважаю за необхідне покопатися в сенсі цього «розслідування». Не тільки тому, що «колеги» зачепили мою професійну репутацію. А й тому, що так зване «журналістське розслідування» у даному випадку є скоріше прикладом інформаційного суду Лінча.

Читайте також: Андрій Слюсарчук: Уроки ненависті від Лукаш, або Чому я більше не буду дивитися телебачення

Я ніколи не приховував майже п'ятнадцятирічної дружби з професором Андрієм Слюсарчуком. Якого поважаю як геніального лікаря і носія дійсно унікальних здібностей - в яких я переконувався неодноразово і знаю десятки людей, які в його особі знайшли, без перебільшення, рятівника.

Моє десятирічне дослідження медійно-кримінальної драми «Викриття «Доктора Пі», принесло багато фактів, які в сукупності ставлять безліч запитань про чистоту і достовірність «доказів слідства», що до сих пір транслюються засобами масової інформації - про відсутність освіти, померлих пацієнтів, обман у грі з шаховою програмою «Рибка» ...

Однак чи вартує така позиція звинувачень у порушенні журналістських стандартів? З якого моменту репортери каналу 1 + 1 вирішили, що ці стандарти визначаються саме ними? Або позиція «Український сенсацій» стала в журналістиці еталонною настільки, що будь-які антитези вважаються «порушенням стандартів»?

Тому доведеться поділитися в цілому (насамперед журналістськими) тонкощами «справи Доктора Пі», яку слідчі та деякі ЗМІ «розслідували», ймовірно, за принципом з одного серіалу: «Немає нічого складного в розслідуваннях. Особливо якщо самому придумувати докази...»

Читайте також: Актори без суфлерів: історії «походів» людей мистецтва в велику політику

Я просто наведу факти, які ставлять під сумнів «версію слідства». Вони дають можливість стверджувати: переважна більшість «доказів» у ​​«справі Доктора Пі» базується на фальсифікаті і маніпуляціях. Але останній сюжет 1 + 1 у черговий раз довів, що журналістам чомусь вигідно оперувати відомостями десятирічної давнини і робити вигляд, що іншої точки зору не існує і не повинно існувати.

Хоча насправді за ці роки багато що змінилося - читачі і глядачі мають право про це знати.

Лікнеп для особливо стурбованих «стандартами журналістики»

Спочатку - про формально-юридичну стадію справи. Це важливо, щоб визначитися, чого варті категоричні оцінки, якими рясніє чергове «розслідування»: «За вбивства і махінації правосуддя позбавило волі пана Слюсарчука терміном на 8 років. Його визнали винним у шахрайстві і підробці документів».

Насправді вирок майже десятирічної давності, на який наполегливо посилаються «Українські сенсації», був скасований 24 березня 2016 року Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ (після чого Слюсарчук вийшов на свободу), а потім - апеляційною інстанцією. Справа опинилася знову у першій інстанції, де понині і розглядається.

Це означає, що ніякого «вироку» з юридичної точки зору поки не існує, - тому наявність освіти професора Слюсарчука не є спростованою, а решта звинувачень є непідтвердженими.

Читайте також: В керівництво Укрзалізниці знову хочуть набрати некомпетентних іноземців

Про це йдеться в судових рішеннях, які є у відкритому доступі, і якби журналісти «Сенсацій» прочитали ці документи, тон і зміст їх «розслідування», думаю, мав би змінитися. Принаймні вони б зрозуміли, що, беззастережно поливаючи людину брудом, прикриватися формулою «за версіями слідства» абсолютно непрофесійно. Адже ці «версії» зараз є спростованими, недоведеними, за великим рахунком - фантомними.

Згадувати, що ті ж «стандарти журналістики» логічно закликають до дотримання ЗМІ презумпції невинуватості, що діє по відношенню особи, провину якої не доведено судом, сенсу не бачу - в системі професійних координат наших «журналістів-розслідувачів» такого поняття не існує.

З цих формальних позицій рухаємося далі.

Перше. Освіта Андрія Слюсарчука.

Скрізь увесь сюжет журналісти «доводять», що слідство встановило відсутність у Андрія Слюсарчука медичної освіти. Глядачеві демонструють зображення всіляких «довідок», як ніби отриманих в розпал «викриття». Так, різних «документів» Інтернетом гуляло кілька варіантів - як з підтвердження освіти, так і щодо спростування. «Переконливим» вважався той, що нібито привезла з московського медуніверситету ім. Пирогова журналістка львівського «Експресу» Мартинець (Світлана Мартинець - ред. Lenta.UA), яка писала, що ледь не вижила, бідолаха, під час відрядження. Тому що на неї полювали невідомі сектанти - прихильники культу «Доктора Пі». (Взагалі стверджувати про переслідування з боку загадкових осіб - для «викривачів» Слюсарчука стало модним трендом, до якого ми ще повернемося). Цей папірець львівські журналісти заносили в міліцію чомусь вночі, під телекамерами і в компанії такого відомого політичного персонажа, як Андрій Парубій ... Спектакль вийшов знатний, його істеричну канву знову взяли репортери «Українська сенсацій»: «У відповідь на офіційний запит журналістів і слідчих московський інститут повідомив - «Слюсарчук ніколи тут не навчався».

Читайте також: Пентагон створив глобальну армію з таємних агентів чисельністю 60 тисяч чоловік - Newsweek

Але зараз, через майже 10 років після цієї вистави, репортерам чомусь не вистачило елементарного професіоналізму поцікавитися - як відбувався процес доведення відсутності освіти саме в суді? І чому це звинувачення виявилося недоведеним?

Спеціально для «Українських сенсацій» - кілька штрихів про якість «доказів» слідства і прокуратури.

Перше. В основу висновків про відсутність освіти, наслідком була покладена ксерокопія «Акту службового розслідування» з московського медуніверситету, де говорилося про те, що дублікат диплома був виданий Слюсарчуку у 2005 році незаконно. Справа навіть не в тому, що зі змісту цього «Акту» неможливо зробити висновок: чи навчалась ця людина в цьому вузі, або категорично ні? А в тому, що КПК, який діяв на той момент, прямо забороняв оперувати документальними доказами у вигляді копій. Суд на це «сперся», але питання залишилося: чому слідство так і не надало суду оригіналу цього ключового доказу? Куди він подівся, чому зник?

Друге. Всупереч встановленому порядку, допит в судовому засіданні підписантів «Акта» з підтвердженням їх підписів не проводився.

Третє. На паперових «доказах з Москви», замість друку медуніверситету стоїть штамп місцевого відділення московської міліції. Чому і яка в цьому логіка - залишається тільки здогадуватися.

Читайте також: Прем'єру нового фільму про Джеймса Бонда знову перенесли

Четверте. Слідчий Олександр Сорока, який привіз цей неоднозначний документ, вирушаючи в Москву, чомусь не оформив міжнародного доручення, обов'язкового для проведення слідчих дій на території іншої держави. Без цього будь-які здобуті докази не мають жодної юридичної сили. І ще один дивний момент - в матеріалах справи взагалі відсутній наказ про призначення слідчого у цій справі!

У сухому залишку - якась фізична особа Сорока ніби була в Москві і привезла звідти ксерокопію чогось, підписану невстановленими особами і завірену печаткою сторонньої організації.

Навіть ці «дрібниці» дають привід стверджувати, що питання «відсутності освіти» не було досліджене і беззаперечно доведене - на що і вказали касаційна і апеляційна інстанції в своїх рішеннях.

На закінчення - ще пара сумнівів.

Чому суд «не помітив», що Слюсарчук надав список своїх однокурсників, з проханням допитати їх, щоб вони засвідчили факт його навчання? У сюжеті «сенсацій» захисник потерпілих у справі Андрій Петришин скаржиться, що Слюсарчук міг би згадати хоч декілька однокурсників. Пан «захисник» або не читав матеріалів справи, або свідомо вводить журналістів в оману. Адже в матеріалах зафіксовано таке клопотання адвокатів Слюсарчука. І «розслідувачі» повинні перевірити цей момент.

Чому суд закрив очі на те, що в архіві московського медуніверситету у книзі видачі дипломів таки був знайдений запис про отримання Слюсарчуком диплома?

Ось фрагмент з відповідної папки:

Чому суд не взяв до уваги те, що Санкт-Петербурзький університет офіційно підтвердив отримання Слюсарчуком другої вищої освіти, причому не у вигляді ксерокопії, а в оригіналі з печаткою вищого навчального закладу?

Це тільки мала частина пазлів, з яких складається картина упередженості слідства і достовірної фальсифікації доказів.

Читайте також: В Україну не пустили «Майстра і Маргариту»

При цьому питання відсутності медичної освіти є ключовим, адже недоведеність цього фрагмента звинувачень повністю нівелює усі інші, в тому числі і в «незаконних» операціях. Але телевізійники цього моменту ніц не «вкурюють» - тому що криваві подробиці злочинів «афериста зі скальпелем» є наріжним каменем «роботи» з доведення глядача до праведного екстазу ...

Друге. Звинувачення у вбивствах і незаконних операціях.

У цьому моменті треба бути обережним і детально вивчати справу, адже мова йде про людські життя і долі - як гіпотетичних «жертв» так і самого «обвинувачуваного».

Читайте також: У США оприлюднять звіт про смерть Михайла Лесіна, який "дуже багато знав"

«Українські сенсації» далекі від такої делікатності, вони застосовують прямі твердження: «Слідство нібито показало, що від рук Слюсарчука вже померли 3-річний хлопчик Данило Прокопчук і 50-річний глава сімейства Олександр Лозовий». Слово «нібито», неважко здогадатися, є запобіжником від можливого судового процесу - тому що далі «Сенсації» наполегливо переконують глядача в реальності «вбивств», монтуючи фрагменти старих записів з показаннями родичів померлих пацієнтів: «До суду доходять родичі 9 постраждалих, вони стверджують , що А. Слюсарчук завів рідних на той світ. Доктор Пі буквально влазив людям у голову під час операції на мозку».

Звичайно, у глядача волосся стає дибки від такої емоційної «прокачки».

Я звернуся до фактів.

Вже на початку процесу навіть прокуратура, отримавши результати судово-медичних експертиз, побачила, що стаття «умисне вбивство» на Слюсарчука не ​​ліпиться ні в одному з інкримінованих епізодів. Тому прокурор Олександр Прокопов перекваліфікував їх на «вбивства з необережності» (причому з 9 інкримінованих випадків залишається 2). Відверто попахує маразмом. Адже якщо мова йде про операції, зроблені людиною без освіти - це однозначно умисне позбавлення життя. А «необережність» дійсно можна застосувати для професійного лікаря, який, скажімо, припустився лікарської помилки, порушив протокол. Отже, прокуратура таким чином села на шпагат, але ця позиція не була помічена судом - професора Слюсарчука засудили саме за «вбивство з необережності»!

Читайте також: Прокуратура приховує результати експертиз у справі Тимчука

Вивчали журналісти звіти судово-медичної експертизи (а це перше, що повинен робити розслідувач у такій справі)? Явно - ні. Інакше зрозуміли, чому Вищої суд і апеляція констатували «необгрунтованість вироку у якості наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями Слюсарчука А.Т. і смертями ... з урахуванням висновків експертиз».

Причин такого вердикту декілька.

Перше. Насправді жоден з експертів не взявся стверджувати про прямий зв'язок між діями хірурга Слюсарчука і смертями пацієнтів. І не тільки тому, що в порушення формальних вимог, по одному з епізодів не було проведено ексгумацію (усі висновки робилися на підставі вивчення лікарської документації). А й тому, що жоден пацієнт не помер під час безпосередньо оперативного втручання. А в історіях хвороб і протоколах ніякого криміналу виявлено не було. Більш того - в частині експертиз визнано, що хірург використовував передові тактики!

Друге. Експертизами визнано, що Слюсарчук брався за випадки, які, за статистикою, мають дуже низький рівень позитивної перспективи для хворого. Один з експертів навіть назвав цю роботу «операціями відчаю», а професор Володимир Шевага взагалі констатував, що Слюсарчук «фактично оперував труп». Тобто Андрій Слюсарчук намагався врятувати хворих навіть за статистично мізерних шансів на успіх - тоді, коли хірурги, зазвичай, відмовляються від операцій, щоб не псувати власну «летальну» статистику.

Третє. До звинувачень в «ненавмисних убивствах» не було залучено жодного іншого лікаря. Що виглядає абсолютно нелогічно, адже оперує завжди бригада лікарів, а рішення про оперативне втручання приймаються консиліумом. Тобто, «за версією слідства», на яку посилаються «Українські сенсації», виходить, що Слюсарчук сам приймав рішення, сам оперував, давав анестезію, шив, був собі асистентом, медбратом і медсестрою ... Неважко припустити, що прокуратурі було невигідно залучати інших учасників операцій навіть у якості свідків, адже у такому випадку можна було почути речі, які не вкладалися в «хотілки» сторони обвинувачення.

Четверте. Судово-медичні експертизи містять правові оцінки, що є нонсенсом! Вони, як під копірку, починаються фразою «Не маючи спеціальної освіти ...» При тому, що в той час навіть формально не було доведено, що у Слюсарчука немає медичної освіти, а експерти взагалі не мають права засновувати свої висновки на такого роду аргументах. Це може свідчити про те, що експертні висновки ймовірно писалися під тиском прокуратури.

Про всі ці «дрібниці» «Українські сенсації» свідомо чи несвідомо - замовчують. Або просто не знають, що взагалі ставить професіоналізм репортерів під сумнів.

Перейдемо до емоційної частини - свідків і експертів, яких залучають «Українські сенсації», щоб переконати глядача у беззаперечній вині Андрія Слюсарчука. Свідки - родичі померлих пацієнтів - ось вони, в телекамери звинувачують і клянуть «афериста»! Ну, як тут сперечатися?

Але уявіть собі - після операції померла близька людина. Діагноз був важкий, прогнози теж. І претензій до хірурга не було, поки не прийшли слідчі з шокуючою новиною: адже оперував «аферист зі скальпелем»! Ви маєте свідчити проти людожера і можете розраховувати на компенсацію. ЗМІ рясніють репортажами про «штукатура-зарізяку», а в двері стукають «адвокат потерпілих» і журналісти. І за таких умовах людина щиро зажадає взяти участь в процесі покарання проклятого «головоріза».

Звернемо увагу - жоден з родичів потерпілих не скаржився на дії хірурга за власною ініціативою, до початку «викриття століття».

У «Українських сенсацій» є і «залізний аргумент» в особі львівського нейрохірурга Андрія Токарського, який блиснув фразою про Слюсарчука: «Злочинців дуже багато - є садисти, ви ж знаєте, є серійні вбивці і так далі. Я б відніс його психотип в ту сторону».

Позиція агресивна і вбивча, телебачення такі штуки ой як любить... Власне, мова йде не про витоки цих нестриманих сентенцій, які не роблять честі людині з лікарською практикою - можливо, у Токарського особисте неприйняття Слюсарчука ... Просто є маленьке питання: це єдиний в Україні нейрохірург, на гіпертрофовано емоційну думку якого треба покладатися журналістам? При тому, що Токарський ніколи не працював зі Слюсарчуком в операційній і його оцінки не спираються на особистий професійний досвід.

Якби «Сенсації» прагнули до балансу (привіт «журналістським стандартам»), в сюжеті мали з'явитися і інші лікарі, які зіштовхувались з «садистом» у своїй практиці.

Скажімо, як завідувач нейрохірургічного відділення столичної лікарні швидкої допомоги, кандидат наук Олексій Ісаєнко. Який у суді свідчив, що проводив операції разом з «серійним вбивцею», вважає його професійним хірургом, талановитим лікарем-діагностом, який розбирається у багатьох областях медицини і у якого є чому повчитися. Його інтерв'ю у відкритому доступі.

Але для журналістів 1 + 1 існує лише той «експерт», який розповідає про «садиста і серійного вбивцю». А тому, що має досвід роботи і протилежну характеристику, «Сенсації» слова не дають. Навіть про існування не згадують.

Такий вибірковий підхід спостерігається і в інших фрагментах цього незвичайного «розслідування».

Третє. Біографія Слюсарчука.

Переконуючи глядачів в тому, що Андрій Слюсарчук не хірург, а «петеушник», репортери знову розповідають версією слідчих, завдання яких полягало у наступному: розуміючи хибність доказової бази через «відсутність освіти», їм важливо було показати, що Слюсарчук ні з точки зору інтелекту, ні фізично не міг отримати медичну освіту.

Цю версію відстоюють і репортери, демонструючи кількох свідків, які під прицілом якогось фізіономіста стверджують, що бачили Слюсарчука на всіх етапах представленої прокуратурою біографії - від спецінтернату для розумово відсталих до двох ПТУ.

Реальність цієї біографічної версії насправді викликає серйозні сумніви. Причому з самої «точки відліку» - місця і обставин народження.

Початок прокурорсько-медійного варіанту життєвого шляху Андрія Слюсарчука від «Сенсацій» такий: «За версією слідства і журналістів, мати Андрія Слюсарчука, у той час 21-річна мешканка Житомира покинула свого новонародженого сина у пологовому будинку і відмовилася від нього, так як ніколи не знала батька ... ».

Читайте також: Помер Герой Радянського Союзу

Перевірка цієї версії принесла несподіванку: за даними житомирського пологового будинку, архіви з усією документацією за 1950-1976 роки, виявляється, були втрачені ще в 1984 році під час затоплення! Тому в лікарні відсутня інформація про народження Слюсарчука А.Т. і громадянки Слюсарчук Наталії Тихонівни»!

Яким же чином «слідчі і журналісти» встановили факт народження і навіть обличчя «мами»? Можливо, за методикою львівського «Експресу», який свого часу тужливо волав «Ми знайшли її, цю жінку! .. » в статті із заголовком «Це шок! Слюсарчук поховав свою маму живою». Але під час судового процесу автор - журналістка Світлана Мартинець - визнала, що насправді ніякої легендарної Слюсарчук Наталії Тихонівни ніхто не знаходив: «подзвонила якась жінка в редакцію». Мартинець з цією загадковою особою не зустрічалася, але статтю написала фантастично емоційну ...

Наступний цікавий факт. Слідство посилається на обліковий запис про народження. За правилами, у разі, коли немовля залишають в пологовому будинку, запис подається від імені співробітника лікарні. Запис про народження Слюсарчука А.Т. здійснений за поданням особи на прізвище Лукянчук. Але ось довідка з пологового будинку - медпрацівника з таким прізвищем там ніколи не було!

Ця детективна історія наштовхує на припущення, що біографія Слюсарчука була сфальсифікована слідством з самого моменту «народження». Далі, з формальної точки зору, рухатися немає сенсу, - тому що виходить, що судили (і засудили!) невстановлену ​​особу.

Але все ж спробуємо: «У селі Гришківці Слюсарчук, за версією слідства, з'явився в 2-му класі спеціалізованого інтернату, тут навчаються діти з порушеннями інтелекту і психічними відхиленнями». Це твердження «Українських сенсацій» дійсно було підкріплене свідками звинувачення у ході судового процесу: кілька колишніх виховательок інтернату середнім віком в 70-80 років - «упізнали» у 45-річному чоловікові хлопчика, якому не було і 10-ти.

Уже тоді спостерігалася дивна особливість - журналісти і слідчі, формуючи «доказову базу», чомусь ретельно уникали спроб розпитати людину, яка була директором спецінтернату у роки, коли там начебто знаходився Слюсарчук. Чому?

Справа в тому, що свідчення колишнього директора - Віктора Гнатюка - спростовують унікальні здібності колишніх виховательок, що під впливом слідчих моделювати зовнішність дорослої людини з дитячого образу з розривом майже 40 років. Ці свідчення чомусь ретельно "не помічалося» ані слідчими, ні ЗМІ.

Ось відео, на якому Гнатюк розповів про те, як з одного Слюсарчука зробили іншого:

Якщо коротко - дитина на прізвище Слюсарчук в інтернаті дійсно була. За спогадами директора - неконтактний олігофрен, видалені гланди, опіки обличчя. Але у Андрія Слюсарчука гланди на місці, опіків немає (про «неконтактного» взагалі промовчимо). І взагалі колишній директор інтернату стверджував, що Слюсарчук, якого «викрили», не може бути тим загадковим вихованцем спецінтернату - ні фізично, ні інтелектуально.

Читайте також: Ехо Другої світової. Військовослужбовцям-африканцям Британської армії платили втричі менше, ніж білим однополчанам

Далі найцікавіше. Медична довідка і особиста справа дитини на прізвище Слюсарчук була вилучена з архіву інтернату слідчими і більше ніде не фігурувала! Документи безслідно зникли - можна припустити, що вони містили дані, що не ідентифікувалися з «викритим» Слюсарчуком.

Для будь-якого притомного журналіста ця детективна історія - привід засумніватися в чистоті «доказів». А різночитання у свідченнях змушують скептично поставитися до свідків, з якими «попрацювала» прокуратура. Але розповіді співробітників ПТУ, які стверджують про своє давнє особисте знайомство зі Слюсарчуком, журналістами беруться на віру.

А щоб вірив глядач - залучається загадковий фізіономіст, який аналізує «рівень правдивості» співрозмовників. Звичайно - в вигідну для загальної канви сюжету сторону. Виникає, правда, маленьке питання - це журналістське розслідування чи телешоу за участю нумерологів, фізіономістів і екстрасенсів?

Вірити у непохитність своїх позицій журналістам ніхто не забороняє. Але якщо керуватися тільки власними переконаннями - об'єктивного розслідування не вийде. Вийде однобокий і гіперемоційний сюжет з елементами шоу.

Яким насправді і є цей продукт «Українських сенсацій». Зроблений «на колінці» - без вивчення матеріалів справи, судових рішень, зіставлення доказів «за» і «проти» ...

Читайте також: У Чехії не переглядатимуть справу 1900 року про «ритуальне вбивство»

Декілька сумних висновків

Як бачимо, усе, що прямо або побічно можна застосувати як доказ провини об'єкта розслідування, «Сенсації» наполегливо обрамляють відповідними подробицями - свідками, документами, експертами ...

А те, що ставить ці «докази» під сумнів - сумлінно не помічають.

Слідство і прокуратура у цій справі, - не дивлячись на фактичне визнання судовими інстанціями їх аргументів недійсними, - чомусь є для «Українських сенсацій» інстанцією істини. Така войовнича толерантність журналістів до «якості роботи» підлеглих Віталія Захарченка та Віктора Пшонки сама по собі викликає щонайменше подив.

Читайте також: У Києві увічнять відому кримінальну справу

Але «розслідування» не обмежується трансляцією «версій слідства». Є теми, де цими «версіями» прикритися неможливо. Унікальні можливості Слюсарчука в пам'яті і гіпноз, перемога над шаховою програмою, особисте життя після звільнення - репортери бульдозером проїхали по всіх цих темах. Вставили «Доктору Пі» у вухо мікронаушник, навісили психологічних діагнозів, залишили з носом співробітників колонії і навіть поскаржилися на колегу-журналіста, який нібито порушив «усі стандарти журналістики» ...

Тому далі буде цікавіше ...

Далі буде.

Автор матеріалу - Ігор Юрченко