Компроміс з Києвом без чітких гарантій - не в інтересах Кремля

Росія вже не приховує свою публічну позицію щодо Нормандської зустрічі і публікує прогноз по ній. Це фактично директиви російської делегації на 9 грудня, в рамках яких вона буде діяти. Головна мета - особливий статус Донбасу, через який Кремль зможе системно контролювати Україну. І експерти РФ цього не приховують. Почитайте, щоб зрозуміти весь прагматизм і цинізм російської позиції. Вони діють виключно у своїх інтересах, а Україні необхідно зайняти дзеркальну позицію.

"Команда Зеленського відразу з двох причин - через бажання обіграти Росію і через свою недосвідченість ризиковано перевантажує поточну інформаційну повістку новими ініціативами і заявами, посилюючи ймовірність негативного сприйняття в українській громадській думці реальних підсумків грудневого саміту в Парижі. Компромісс з Києвом без чітких гарантій - не в інтересах Кремля.

Позиції Зеленського всередині країни виглядають не такими вже міцними, щоб розглядати його як переговірника, готового гарантувати виконання всіх зовнішніх домовленостей.

На даний момент розблокування різних треків російсько-українських відносин залежить від перспектив врегулювання у Донбасі. Тому для Росії цінність будь-якого українського президента полягає у тому, що він повинен бути сильним главою держави, який має високу популярність, політичну волю і політичні інструменти для виконання Мінських угод. У свою чергу, такий український президент може аргументувати, що Кремлю необхідно домовлятися тільки з ним, тому що він може стримати своє слово. Якщо ж український президент не може виконувати свої зобов'язання, посилаючись на проблеми всередині країни або вимагаючи для себе зміни умов угоди, для Росії він перестає бути цінним партнером у діалозі. Для Кремля немає ніякого сенсу вести субстантивні переговори зі слабким українським президентом - досвід переговорів з Порошенком є тому хорошим доказом.

Вважається, що Зеленський - сильний президент, який контролює виконавчу і законодавчу гілки влади, а також консолідує силовий ресурс. Він продає свій імідж на Заході саме в такій якості, а Захід пояснює Москві необхідність йти на компроміси з ним тим, що Зеленський - сильний президент, якого не вигідно послаблювати. 
Такі висновки далекі від реальності. Постійні, інколи не пов'язані з реальними приводами заяви української сторони про червоні лінії, переписування «Мінська» і можливості миру тільки на умовах Києва показують, що Зеленський не впевнений у своїх силах і обмежений (або хоче, щоб всі вважали, що він сильно обмежений) внутрішньоукраїнськими розкладами. 
Все ще високі рейтинги президента не відображають реального стану справ в країні. Вони, скоріше, є результатом, сформуваної навколо нього складною коаліції груп втомлених від колишніх політиків виборців, всередині якої немає чіткого уявлення про те, як повинен виглядати мир у Донбасі. У той же час, не можна переконливо підтвердити версію, що будь-яка актуалізації умов цього миру, яка відмінна від сценарію відновлення довоєнного статус-кво, призведе до розпаду цієї коаліції.

Наявний потенціал опонентів Зеленського для розкачки ситуації на свою користь, в тому числі у силовий спосіб, а також роздробленість команди президента, яку вже переслідують постійні скандали, є важливими, але не критичними факторами. 
Куди важливіше те, що ймовірність ослаблення позицій Зеленського підвищується його кроками у внутрішній політиці, соціальній та економічній сферах.

2020 рік може виявитися надзвичайно важким для українського президента і стати серйозним випробуванням для його популярності, враховуючи заплановану програму реформ, ситуацію в економіці і природний спад надій основної маси електорату. 
Більш того, вже зараз спостерігаються перші ознаки того, що рейтинги Зеленського почали поступово знижуватися. Жовтневе опитування Київського міжнародного інституту соціології показало зменшення числа респондентів, які позитивно ставляться до глави держави, до 66% у порівнянні з 73% у вересні. Листопадове опитування Фонду демократичних ініціатив зафіксувало падіння числа респондентів, які вважають, що Україна рухається у правильному напрямку - до 36% у порівнянні з більш, ніж 50% в серпні. При цьому частка оптимістів перевищила частку песимістів - 39% проти 36%. Одну з ключових ініціатив Зеленського - зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення - не підтримує 58% (дані Фонду демократичних ініціатив). 
В результаті можливості Зеленського імплементувати угоди, досягнуті в рамках «нормандської четвірки», можуть бути принесені в жертву збереженню коаліції навколо нього всередині України. Ризики такого результату слід визнати вельми вірогідними. 
При втраті Зеленським впливу всередині країни Росія, Німеччина і Франція можуть виявитися в ситуації, коли український лідер не буде здатний виконати свої зобов'язання в рамках можливого компромісу. Але відмовитися від зроблених раніше «кроків назустріч» Росія буде вже не в змозі. Тобто фактично мова у такому випадку може йти якщо не про здачу позицій, то про їх істотне послаблення.

Що робити 
Нинішня тактика Києва вже призвела до того, що мирний процес не набрав продуктивний темп, було втрачено багато часу. Маючи високий рейтинг, Зеленський не задіює можливості своєї сильної позиції. Замість прискорення процесу, він його уповільнює, йдучи на поступки слабшим гравцям всередині країни.

Унікальне вікно можливостей, що відкрилося зі зміною влади у Києві, до початку зими 2010-2020 рр. вже майже закрилося. Зберігається лише невелика можливість прогресу через високу популярність Зеленського в Україні і очікувань щодо його можливостей на Заході і в Росії. Але це, скоріше, нагнітає зайвий оптимізм, ніж дозволяє реально оцінювати ситуацію. 
Кремлю залишається чекати, чи зможе Зеленський самостійно або знову-таки за допомогою Заходу консолідувати наявні у нього владні ресурси з метою досягнення миру в Донбасі на умовах Мінських угод, або український президент визнає провал цих спроб, почне тягнути час, визнавши неможливість мирного врегулювання, або покладе на стіл переговорів нові ініціативи. 
У цій ситуації збереження status quo в Донбасі (з повним припиненням вогню у 2020 році і нормалізацією гуманітарної ситуації, і навіть відмовою від деяких інструментів економічної блокади) в середньостроковій перспективі може розглядатися як не найкраще, але менш ризиковане рішення, що враховує інтереси всіх учасників переговорів .

Мова зараз може йти, скоріше, про вибір реактивної позиції, виходячи з політичних перспектив Зеленського. Можна виділити три сценарії, які визначать лінію поведінки Москви.

Інерційний сценарій. Якщо Зеленський збереже свою популярність, Росії вигідно вимагати від нього повного виконання Мінських угод і дотримуватися нинішньої лінії по буквальному виконанню всіх домовленостей, роблячи кроки назустріч лише в деяких, обґрунтованих ситуаціях. 
Позиційний сценарій. У разі, якщо Зеленський буде поступово втрачати підтримку всередині країни і посиляться ризики принесення в жертву імплементації Мінських угод заради збереження популярності української влади, Росії вигідно зайняти очікувальну позицію, чекаючи, хто вийде переможцем із внутрішньоукраїнських конфліктів. 
Радикальний сценарій. Якщо Зеленський перетворюється на слабкого президента і не зможе виконувати свої обіцянки, то з ним взагалі немає сенсу домовлятися і необхідно лише зберігати номінальну присутність у переговорному процесі без будь-яких рішень до моменту зміни влади у Києві. При цьому одночасно природним виглядає зміцнення переговорних позицій Донбасу у діалозі вже з новою українською владою. 
Стратегію, що залишає Росії необхідний простір для маневру, можна сформулювати наступним чином: не йти ні на які поступки українській стороні і не погоджуватися на порожні компроміси, вимагати ясності щодо офіційної позиції з ключових питань врегулювання - перш за все, за законом про особливий статус.

взято з Facebook

Фото: Facebook