Джордж Харрісон, Ед Ширан та інші: кого зі знаменитих музикантів звинуватили у плагіаті

Нещодавно ми писали про те, що Ед Ширан, вигравши в суді вже другу справу за звинуваченням у плагіаті (цього разу - спадкоємців Марвіна Гея в тому, що пишучи свою пісню Thinking Out Loud, він скопіював послідовність з чотирьох акордів з Let's Get It On Гея), дав можливість музикантам у всьому світі зітхнути вільніше.

До цього ситуація була така, що, як писали західні ЗМІ, музичні продюсери навіть не розкривали конверти із записами демо-версій, які їм надсилали музиканти-початківці, щоб потім не бути звинуваченими у використанні кількох тактів. Так у розпал звинувачень #MeToo керівники підрозділів кіностудій тримали двері своїх кабінетів завжди відчиненими, щоб ніхто з візитерів (здебільшого візитерок) не міг звинуватити їх потім у сексуальних домаганнях.

До речі, те, що Ширана звинуватили саме спадкоємці Марвіна Гая, було логічним - у 2015-му році вони виграли процес проти Робіна Тіка та Фаррелла Вільямса, звинувативши їх у тому, що ті використали хіт Гея 1977-го року. Присяжні тоді присудили спадкоємцям $7,4 млн., які потім скоротили до $5,3 млн., а весь музичний світ завмер в очікуванні, хто наступний.

Почалися всі ці історії з "музичними позовами" набагато раніше, коли колишнього "бітла" Джорджа Харрісона звинуватили в плагіаті при створенні його найзнаменитішої (і, напевно, найкращої) пісні My Sweet Lord, яка увійшла до його потрійного альбому All Things Must Pass – першого після розпуску The Beatles. Цим "трійником" Харрісон, до речі, довів, скільки музичного матеріалу у нього накопичилося за час роботи в The Beatles, де Ленон і Маккартні поставили йому як автору міцний "заслін".

Харрісон, розуміючи, наскільки йому вдалася пісня My Sweet Lord, міг випустити її як сингл, але побоювався, що це завадить продажу альбому в цілому, і зробив це лише наприкінці листопада 1970-го року. Пісня швидко піднялася до першого рядка музичних чартів та протрималася на ній чотири тижні. Вдруге вона потрапила на цю позицію відразу після смерті Харрісона, що стало тоді першим подібним випадком в історії рок-музики.

Хоча більшість меломанів сприйняла My Sweet Lord як гарну ліричну пісню, для Харрісона вона була кришнаїтським гімном. І він пишався тим, що вміло замаскував це, вставивши на початку пісні приспів «алілуйя», після чого в другій половині співалася вже традиційна мантра Харе Крішна, і тим, що слухач, підспівуючи гарній мелодії, мимоволі повторить слова мантри.

Жоден сингл колишніх «бітлів» не досяг такого успіху, як My Sweet Lord, так що тут Харрісон взяв реванш. І одразу найзнаменитіша його пісня принесла йому дуже велику неприємність. На нього подали до суду, звинувачуючи в тому, що Харрісон нібито «сплагіатив» її з пісні Не So So Fine американського жіночого квартету The Chiffons. Позивачем була звукозаписна компанія Bright Tunes, якій належали права на пісню Не So So Fine.

У результаті суд дійшов рішення про «ненавмисне запозичення», що обійшлося Харрісону в $1,6 млн. і втрату двох третин доходів від усіх майбутніх виконань My Sweet Lord. Однак потім стався юридичний казус, який описувати надто довго, внаслідок чого ті, хто хотів «нагріти» музиканта, самі опинилися в дурнях. Суд зобов'язав Харрісона купити ту саму звукозаписну компанію Bright Tunes, разом з якою йому стали належати повні права як на My Sweet Lord, так і на Не's So Fine. І обійшлося це все йому в $587 тис.

Загалом історія з My Sweet Lord тривала цілих 20 років – від 1971-го року, коли за рішенням першого суду Харрісону перестали платити прибуток від продажу синглу до 1991-го, коли апеляційний суд остаточно ухвалив рішення про купівлю музикантом Bright Tunes.

Фото: Twitter