Аль Пачіно - 82 роки: 5 невідомих фактів з життя знаменитого актора

Факт перший: «Весь світ – театр» . На відміну від багатьох голлівудських зірок, які зовсім не грали в театрі або з'являлися там епізодично, Аль Пачіно цілком може повторити про себе монолог з шекспірівської п'єси «Як вам це сподобається»: «Весь світ – театр/У ньому жінки, чоловіки – усі актори».

Починав він як театральний актор, грав на Бродвеї кілька років, і потім, коли час від часу робив перерви в кіно, повертався до театру у 80-ті та 90-ті роки. І вже 2010-го повернувся знову, щоб зіграти Шейлока у шекспірівському «Венеціанському купці».

У професійному середовищі добре відомий афоризм Аль Пачіно з цього приводу, який в одному з варіантів звучить так: "Для актора грати - все одно, що ходити по канату. У театрі канат натягнутий високо. Впадеш - так вдаришся по-справжньому. У кіно канат лежить на підлозі".

Факт другий: улюблений автор – Шекспір . Як відомо, Аль Пачіно став знаменитим після «Хрещеного батька». До речі, у довгому списку претендентів на роль Майкла Корлеона він був наприкінці, і боси кіностудії спочатку відмовлялися його стверджувати, і якщо подивитися нижче на відео нагородження його "Тоні", зрозуміло, чому - перед нами типовий "ботанік", а не гангстер. Але коли у нього з'явилася можливість зняти як режисер свій перший фільм із самим собою у головній ролі, ним став шекспірівський «Річард III». Звичайно, він же Річарда ІІІ-го і зіграв. Хоча, з іншого боку, до рівня лиходійства та підступності шекспірівського героя Майклу Корлеоні ще тягнутися і тягнутися.

Стрічка «У пошуках Річарда» була показана у 1996-му році на найбільшому у світі фестивалі незалежного кіно «Санденс» та Каннському кінофестивалі. До речі, у Аль Пачіно навіть день народження майже того ж дня, що у Шекспіра, про якого ми вчора писали.

Факт третій: у театрі його цінують більше, ніж у кіно . Це може здатися неймовірним, але насправді Аль Пачіно, легенди Голівуду, театральних «Оскарів», тобто премій «Тоні», більше, ніж «Оскарів» кінематографічних. «Тоні» він отримував двічі, 1969-го року, коли в кіно його ще ніхто не знав, і 1977-го. Обидві п'єси, в яких він грав, немає сенсу називати, їх усі забули, і уривків із них немає навіть у англомовному YouTube. Залишилося лише коротке відео одного з нагороджень.

А ось «Оскара» за всю свою кар'єру Аль Пачіно отримав лише одного, хоча був номінований на нього 9 разів.

Факт четвертий: іноді у нього не виходить роль гангстера Точніше, не у нього, а у його героя, як у фільмі «Собачий полудень», де Аль Пачіно грає невдаху грабіжника банку, в якому поступово переймаються симпатіями не тільки роззяви на вулиці, а й взяті в заручники банківські співробітники. До того ж гроші йому потрібні не для себе, а для його партнера – герой Аль Пачіно ще й гей, що у 1977-му році, коли знімався фільм, створювало великі незручності в житті. До речі, за цю роль він був номінований на одного із восьми «Оскарів», яких не отримав.

Факт п'ятий: якось він програв у боротьбі за «Оскар» самому собі . Йдеться про мелодраму «Крамер проти Крамера». Головну роль у ньому запропонували Аль Пачіно, але він від неї відмовився – і тоді її віддали Дастіну Хоффману, з яким вони ті роки були дуже фактурно схожі.

Сам Аль Пачіно теж був номінований того року на «Оскара» за роль у фільмі «Правосуддя для всіх», але програв Хоффману, який отримав нагороду саме за «Крамера проти Крамера». Так Аль Пачіно, по суті, програв самому собі. Тим часом, якщо подивитися зараз відео фільму, наприклад, у сцені зустрічі головного героя з колишньою дружиною, яку грає Меріл Стріп, виникає думка, що він був би в цій ролі цікавішим за Хоффмана.

Фото: Вікіпедія