"А нас за що?" – нове та останнє «вічне» російське питання

"А нас за що?" - казали жителі села Журавльовка Білгородської області Росії 24 березня, розглядаючи руїни двох десятків своїх будинків. Можливо, вони це й не казали. ЗМІ Росії підозріло не повідомляють їхню думку про напад Росії на Україну, навіть у форматі його схвалення. Але питання "А нас за що?" виразно витає над Росією і стає останнім у ряді "вічних" російських запитань - "Хто винен?", "Що робити?" і "Як нам облаштувати росію?"

Поставив це питання перед її населенням ніхто інший як путін, який багато разів називав "незаконними", "несправедливими", "нелегітимними" тощо економічні санкції, введені країнами демократії проти Росії за напад на Україну в 2014 році. Він порівнював їх навіть з оголошенням війни та нападом на росію. Він першим серед росіян спитав: "А за що нам санкції?" і свідомо здійснив заміну причини наслідком.

Читайте також: Що зробив Путін, побоюючись фізичного усунення, з'ясували західні ЗМІ

Відповідь на своє запитання путін і всі росіяни добре знають – "За війну, за напад на Україну, за вбивства її мешканців, за руйнування, за відібрані в неї території". Але замість того, щоб покаятися у своїх злочинах, путін та його пропагандисти стали складати сто та одне виправдання російської агресії та експансії. На Україну та країни демократії полилися потоки брехні та фейків, які іноді навіть взаємовиключають один  одний. Результатом стало завершення оформлення рашизма як національної ідеології в Росії, суть якого коротко озвучив сам путін - "Де російська, там і Росія". Ця формула дозволяє рашистам виправдати будь-яку територіальну експансію та будь-які злочини, що її супроводжують.

Індивідуальний внесок окремих держслужбовців Росії у пропаганді ідеології рашизма більш ніж очевидний. Тому Служба безпеки України анонсувала 23 березня підготовку паперів для запиту до Інтерполу про міжнародний розшук та затримання Дмитра Кисельова та Ольги Скабеєвої. Їм також направлено підозру українською та російською мовами зі звинуваченням про посягання на територіальну цілісність України. За це згідно з частиною 3 статті 110 Кримінального кодексу України покладено покарання у вигляді довічного ув'язнення з конфіскацією майна.

Міністр пропаганди доктор Геббельс не випадково прийняв отруту 1 травня 1945 року і отруїв шістьох своїх дітей. Він адекватно оцінював місце пропаганди в ідеології нацизму та у війні, а також свою особисту роль у цьому. Сумнівно, що Кисельов, Скабеєва, Соловйов, Симоньян та інші пропагандисти, а також такі ідеологи рашизму, як Сурков, Бородай, Дугін або Гундяєв, відомий ще й як "патріарх Кирило", наслідують приклад Геббельса. Втім, не виключатимемо, що з наближенням кінця рашизму з'являться звістки про імітацію ними смерті з метою виїхати за фальшивими паспортами до "нейтральних" країн. Ускладнити ці спроби і покликане направлення запитів до Інтерполу про їхнє затримання.

Пряма причетність пропагандистів та ідеологів рашизму до його військових злочинів поза сумнівом. Власне, самогубство Геббельса та його сім'ї поставило всі крапки у таких дискусіях. Це єдине, за що людство може бути йому вдячним: він помер набагато чесніше, ніж жив і говорив. Але і в цьому він збрехав сам собі, вбивши своїх дітей, яким точно не загрожувала страта. Пропагандисти з переконань невиправні, на відміну від ідейних шукачів.

Реєстр ідеологів та пропагандистів рашізму з 2014 р. ведеться групою "Миротворець" з подробицями їхнього кар'єрного зростання. Враховано всі категорії, включаючи скромних трудівників ботоферм типу "Ольгіно", котрі вирішили трохи підзаробити на культивуванні ненависті до українців, до "гейєвропеців", до демократії та просування рашизму в соцмережах. Незабаром перед ними, як і перед жителями села Журавльовка, теж постане у практичній площині запитання: "А нас за що?".

Вони виправдовуватимуться: ми особисто нікого не вбили, ми люди маленькі і нас не питають. Але Геббельс із Гітлером теж нікого особисто не вбивали. Це робили "маленькі люди", які в травні 1945 р. одноманітно твердили, що вони лише виконували накази.

Майже півтисячі солдатів російської армії, взятих у полон в Україні, які зараз одноманітно кажуть: ми нічого не знали. Не знали навіть про оголошення путіним "воєнної операції" і просто поїхали на навчання після місяців сидіння у бойовій готовності біля українського кордону. Російські солдати, які стріляють та бачать дорожні покажчики та написи українською мовою, не хочуть визнати, що вони ведуть загарбницьку війну в іншій країні, бо точно знають: їх є за що засуджувати, судити та карати. Навіть командир розвідроти, який потрапив у полон у перші дні війни, старанно застерігав, що він нібито не учасник бойових дій.

Якщо так поводяться безпосередні учасники вторгнення, то яка відповідь можна чекати від інших росіян на запитання: "А нас за що?", яке їм ще не так актуальне, як для полонених або жителів Журавлівки - першого населеного пункту в Росії, руйнування якого Прямий результат російської агресії.

Більшість із них поки що з апломбом повторюють основні наративи, що виправдовують цю війну, які ним створили пропагандисти рашизму. Повторює так само, як з 2015 р. розповідає її наратив про те, що війна в Сирії необхідна їм для того, щоб звідти в Росії не прийшли деякі "бармалеї" і ісламські терористи. Повторює не тому, що вірить у "бармалеїв" чи в "бандерівців", а тому, що "маленьким людям" росії байдуже, ніж виправдовувати ці війни.

Для цих "маленьких людей" важливо почуватися великими та важливими начальниками світу, які бомбять, кого захочуть. Хочуть – бомбять Сирію та Україну, а захочуть, і Польщу бомбитимуть. Можуть навіть випливти на "підводному човнику з ядерним моторчиком" біля Америки. Цим раби російського авторитаризму створюють собі заспокійливе "Ми не раби, ми володарі світу". У СРСР така заспокійлива пігулка мала вигляд приналежності до пролетарської нації, якій належить майбутнє та світ. Ідеологи рашизму замінили це приналежністю до " російського світу " , якому теж має належати весь світ.

Поки "маленькі люди" росії разом із її "великими людьми" з гордістю та захопленням слухають новини від пропагандистів рашізму про те, як їхня армія розстрілює ракетами з великої відстані міста та селища в Україні. Обстріл Івано-Франківська ракетами "Кинжал", випущеними мало не з Підмосков'я, викликав у ЗМІ росії шквал гордості її армією та зброєю. Це так комфортно, сидиш собі в Москві і одним натисканням кнопки праєш за 1200 км місто, яке не сподобалося тобі в Україні. Прямо як у комп'ютерній грі і нічого у відповідь не прилетить. Можна навіть сходити попити кави та обговорити з друзями, куди ще стрільнути. Якщо хочеться екзотики та драйву, то можна стрільнути із системи "Бастіон" по Одесі з окупованого Криму або ракетами "Калібр" з корабля у Чорному морі по Харкову. Якщо ракета замість Харкова потрапить до села Журавлівка, пропагандисти пояснять це не помилкою найвищої точної зброї у світі, а звірствами української армії. Так армія Росії відчуває в Україні ту зброю, яку не змогла випробувати в Сирії через її мінімальні розміри і велику віддаленість від Росії.

Через географію жителям двох сіл Білгородської області Журавлівка та Нехотіївка 24 лютого довелося першими відповідати собі на запитання: "А нас за що?", оскільки одне знаходиться за 2 км від кордону, а інше за 600 м. Через них того дня в Україну заходили суцільним потоком колони військової техніки РФ, які йшли до Харкова, до якого 20 км. Губернатор цієї області 25 лютого розповідав ЗМІ, що пропонує жителям обох сіл евакуюватися до Білгорода у зв'язку з якимось інцидентом. Цим "інцидентом" очевидно було влучення снарядів української артилерії, яка била по колонах рашистів, у дві будівлі, але потерпілих не було.

Потім "інциденти" стали частішати, у міру того, як російська армія знищувала будинки в Харкові, довівши число таких до тисячі штук. Тільки в ніч з 23 на 24 березня вона зробила по Харкову 140 обстрілів з "Градів" та їх аналогів та 44 обстріли з артилерії, танків та мінометів, крім удару "Калібрами" з кораблів чорноморського флоту Росії.

Не дивно, що після всього цього вранці 24 березня росЗМІ почали повідомляти про вивезення з ночі з обох сіл понад 200 мешканців до Білгорода та руйнування 20 будинків. Для їх мешканців не має значення, потрапили по домівках українські ракетники, що пригнічували вогонь рашистів, які звідси методично знищують Харків або це промахнулися "Калібри" чорноморського флоту Росії. Лінія фронту від сіл за 15-18 км і це дає їх жителям вичерпну відповідь на питання "А нас за що?".

Найправильнішу відповідь на це питання дали ті громадяни та військовослужбовці Росії, хто у складі легіону "Свобода Росії" вже воює в Україні з рашизмом. Всім її мешканцям краще починати відповідати на це питання зараз, поки він не перейшов для них у таку саму площину, як для жителів Журавлівки та Нехотіївки. Насправді з правильної відповіді це питання і покаяння і починається дерашизация.

Автор Сергій Клімовський

Читайте також: Про підготовку в Росії повалення Путіна дізналася українська розвідка