Зеленський не Рузвельт або Де наш «мозковий трест»

Чергові ротації у Кабміні нагадують старий анекдот.

Але не про громадський будинок і перестановку ліжок. А старий, британський, армійський, коли сержант звертається до солдатів:

Читайте також: «Яка різниця» не працює: як і чому Зеленський перетворюється на лідера народних антипатій

- У мене для вас дві новини, одна хороша та друга погана. Гарна – намічається зміна білизни. Погана – будемо змінюватися один з одним.

Приблизно така ж зміна білизни на нас чекає і в уряді.

Я вже якось писав, що нинішня влада намагається розпаралелити систему управління країною, створюючи паралельні системи контролю та збору політичних рент.

У нас є глава МЗС, функція якого тролити сусідів, та глава уряду, думка якого щодо кадрових призначень у Кабміні нікого не цікавить. Від слова зовсім.

Схожу модель свого часу реалізовували за Януковича, коли при кожному голові обласної ДНС існував «смотрящий» і діяла паралельна програма збору та обробки інформації про фінансові потоки практичні за всіх, хто в цій країні заробляв від 1000К у зелені.

Тоді країна опинилася у владі «младорегіоналів», які намагалися стати «младоолігархами».

Зараз у нас при владі знову виявився політичний аналог «младоукраїнців» в особі «младпослуг».

Але згадаємо історію. Всі ці терміни з приставкою «младо» мають цілком реальну історичну алюзію: період младотурків у Турецькій імперії. Мова про націоналістичний і водночас ліберальний рух.

Закінчилося б це все іноземною окупацією, величезними жертвами та реальним ризиком втрати державності, якби не геній Ататюрка.

Младослуги точно також ведуть країну до системної катастрофи, так що б все одразу без дрібниць: і війна, і криза зовнішньої політики, і крах енергетики, і втрата транзитного потенціалу, і деіндустріалізація, і трудова міграція, і невміння боротися з пандемією, і крах освіти з медициною.

Дивлячись на Зеленського, починаєш розуміти пієтет американців перед Рузвельтом.

Спічрайтер і юрисконсульт Франкліна Рузвельта Семюель Розенмен «… якось увечері затіяв незвичайну розмову з Рузвельтом: «Настав час, – сказав Розенман, – зібрати останні дані про біди нашої економіки та з'ясувати, що робити.

Якби Вас висунули кандидатом завтра, а через десять днів Вам треба було вирушити у передвиборче турне становище виявилося б надзвичайно важким. У Вас не було б добре виробленої та продуманої позитивної програми».

Рузвельт тоді просто не знав, що вибори можна виграти, не маючи жодної «позитивної програми».

Але якщо вже ти виграв, то попрацюй, щоб цю позитивну програму сформувати.

Не можеш сам, сформуй «мозковий трест».

Як згадували про Рузвельта: «тканина політики, яку він розробляв, створювалася відповідно до задуму майстра, про який ми не мали жодного уявлення».

«Мозковий трест» давав будівельні матеріали, архітектором залишався Ф. Рузвельт».

У цьому й відмінність Зеленського від справжнього лідера.

Лідер не може знати все та бути фахівцем у всьому. Але він має бути архітектором, бачачи контури нової будівлі економіки своєї країни.

Але як виявилось, у 40-мільйонній країні не виявилося достатньої кількості кандидатів для створення «будівельного матеріалу» для концепції майбутнього.

До речі, це мали бути прихильники діаметрально протилежних концепцій – саме так діяв Рузвельт, запрошуючи затятих антагоністів.

Чи, можливо, сам Зеленський не хоче формувати такий центр, формуючи своє оточення за «гладкістю мови», а не за «структурами звилин»?

У результаті ми бачимо не підбір людей під стратегію, а вироблення тактики (причому дуже короткострокової) під засмучену колоду кадрових карт.

Верещук, яку пророкують то мери Києва, то міністри з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Рєзніков, який за час перебування на посаді не спромігся сформувати реальну концепцію деокупації, а тепер уже готовий займатися "обороною".

Або відставка Любченка та прихід на його місце Юлії Свириденко, яка, будучи заступником Мілованова у 2019-му, займалася у мінекономіки питаннями промислової політики та створенням нових робочих місць (це коли промисловість впала на 1,8% та робочі місця скоротилися).

Описуючи у своїх статтях рентну, корупційну модель економіки, що склалася в Україні (кумівський капіталізм), я завжди наголошував на тому, що основою цієї моделі є «омерта еліт» або кругова порука.

Ми маємо справу з герметичними кланами, яким позаздрили б самі масони: свої зі своїми про своїх і про своє.

Тому коли говорять про коротку лаву запасних у Зеленського – мені смішно.

Вона в нього безмежна, тому що немає ліміту на заміни і можна повертати в гру колишніх гравців, які не потрапили до порожніх воріт з двох метрів.

Цим він відрізняється від будь-якого відповідального політика, який боїться бути неефективним та смішним в очах виборця.

Зеленський цього не боїться, бо саме таким він і прийшов до влади.

І він не матиме кадрового голоду за умови, що в обоймі буде не менше двох людей, які можуть змінюватися місцями.

У перші місяці перебування Зеленського при владі багато дійсно перспективних претендентів на посади хотіли з ним співпрацювати.

Адже говорячи про лідера, йдеться не про бекграунд у вигляді списку посад, які колись займали.

Як показують успішні реформи в інших країнах, справжні прориви у розвитку економіки здійснюються менеджерами середньої ланки, які були заблоковані у своєму русі за соціальними ліфтами та за роки перебування в тіні, накопичили критичну масу ідей щодо перетворення країни.

Це умовні «полковники» (не про дослівне розуміння), такі як Пак Чон Хі, Ататюрк, Ерхард та багато інших.

Тут головне мати ту саму «критичну масу» нереалізованих ідей – тоді після приходу до влади ідеї, що призводять до економічного поштовху, ллються як із рогу достатку.

Але Зеленський виявився просто людиною, яка змогла стати дуже багатою саме в системі координат старої політекономічної системи.

Вона сформувала попит на її продукт та капіталізувала його.

Саме тому, суто інстинктивно, він і не хоче нічого змінювати.

Як і його оточення, ряди якого стають дедалі рідшими, але це не заважає йому робити кадрові заміни.

Безглузді та нещадні...

Читайте також: Українці винесли суворий вердикт двом останнім президентам – опитування