Вогонь з неба. 170 років тому зафіксовано перше у світі повітряне бомбардування

У 1814 році, після закінчення наполеонівських війн, Венеція опинилася в імперії Габсбургів і вступила до періоду занепаду. Через кілька десятиліть обурення економічною політикою окупантів підстьобнуло патріотичні настрої венеціанців — наприкінці 1847 року адвокат Даніелє Манін оприлюднив петицію із закликом надати самоврядування регіонам Ломбардія і Венето. Відповіддю австрійської влади став арешт юриста.

Місто охопили акції протесту, співзвучні Весні народів, що охопила всю Європу. 17 березня, поступившись вимогам величезного натовпу, що зібрався на площі Святого Марка, австрійці звільнили Маніна. Кілька днів потому повсталі захопили Арсенал і 22 березня 1848 року проголосили незалежність Венеції, обравши Маніна президентом Республіки Святого Марка.

Прийшовши до тями від шоку, кілька місяців потому австрійські війська зайняли материкові землі Венеції, блокувавши місто з моря і суші. 2 квітня 1849 року Манін звернувся до Венеціанської асамблеї із закликом до опору, отримавши на час війни майже диктаторські повноваження.

У травні 1849-го австрійці під керівництвом генерал-фельдмаршала Йозефа Радецького захопили форт Маргера і почали артилерійський обстріл міста, випустив за три тижні  60 тисяч снарядів. У червні одна з бомб влучила до порохового складу, що викликало сильну пожежу, але рельєф місцевості не дозволяв розгорнути гармати на зручних позиціях, тому в цілому обстріл Венеції виявився не дуже ефективним.

Тим часом італійці успішно відбили атаки австрійського десанту, після чого стало ясно, що місто мостів так просто не взяти. Тоді лейтенанту-артилеристові Францу фон Ухатіусу прийшла геніальна ідея придушити опір венеціанців, скидаючи з повітряних куль гранати, які він назвав аеробомбами.

Аеростати об'ємом приблизно 90 куб. м виготовлялися з товстого паперу, до кожного апарату кріпилася жаровня із покрівельного заліза, що нагрівала повітря. Палива — 5-7 кілограм деревного вугілля — вистачало приблизно на півгодини польоту, після чого вогонь перепалював кріпильну мотузку, що утримувала круглу чавунну осколково-фугасну бомбу вагою майже в 13 кг. Одночасно запалювалась запальна трубка бомби, і снаряд летів вниз. Точне місце запуску і довжину гніту австрійці визначали дослідним шляхом.

Після схвалення операції маршалом Радецьким, 12 червня 1849 року в сторону Венеції були випущені дві експериментальних повітряних кулі, які через зміну напрямку вітру, не досягли мети. Три дні потому спробу повторили — на цей раз два аеростати успішно позбулися смертоносного вантажу над містом — збиток був мінімальний, але паніку «чудо-зброя» посіяла неабияку.

Втім, все це було пристрілкою, а справжній «авіаналіт» австрійці здійснили 22 серпня, коли запустили над Венецією кілька десятків аеростатів з фугасами. На тлі голоду і спалаху епідемії холери це зломило волю венеціанців до опору — 24 серпня 1849 року Даніелє Манін підписав акт про капітуляцію, а 27-го австрійські війська вступили в місто по єдиному мосту, що з'єднував місто з материком.

Лідер повстання з сім'єю і сорок його соратників були вигнані до Франції, де перший і останній президент Венеціанської республіки помер у 1857 році. Через 11 років — після входження Венеції до складу об'єднаної Італії — прах патріота урочисто перепоховали у соборі Святого Марка, а незабаром городяни спорудили пам'ятник герою на площі його імені.

Максим Суханов, Lenta.UA

На ілюстрації: «Венеція в вогні після австрійського бомбардування», худ. Л. Кверена, бл. 1850