Переділ впливу в Кремлі: опальний Сурков передає сигнали Путіну

У Росії й Україні вже кілька днів триває суперечка про те, що ж хотів сказати колись основний ідеолог Кремля Владислав Сурков у своїй колонці в «Незалежній газеті». Попереджаємо відразу, Lenta.UA не намагатиметься аналізувати кожне слово в тексті, шукати в них смисли та послання. Справа в тому, що в кремлівській і навколокремлівській політиці вже давно важливо не стільки те, що сказано, а важливо, де це сказано, коли й за яких обставин. 

те ж самісіньке сталося з тим, що написав Сурков про «велику Росію Путіна» й «експортний потенціал» російської авторитарної державної системи за кордон. 

Тут варто звернути увагу на те, з яких позицій пише зараз Владислав Сурков свій матеріал. Формально громадськості він відомий як один з кураторів / ідеологів «ДНР-ЛНР», а також як перемовник із спецпредставником США по Донбасу Куртом Волкером. Тобто широке коло вважає Суркова очима, вухами та словами самого Володимира Путіна. Але це не так. 

Відносини Путіна й Суркова, які насправді ніколи не відрізнялися стабільністю, зараз знову пішли на спад. Справа в тому, що починаючи з 2015 року, довірена Суркову матриця з «ДНР-ЛНР» почала пробуксовувати. Скажемо більше: ситуація фактично зайшла в глухий кут. Різні концепції виходу з нього (зокрема, які пропонував і відстоював той же Сурков) зазнали фіаско: і у взаєминах із Україною, і з представниками західних держав. Зокрема, виявилася неспроможною його ідея «обміну» квазіреспублік на легітимізацію Криму офіційним Києвом. У результаті Донбас і далі тягне ресурси з і так ослабленої санкціями Росії. 

Фіаско в цьому напрямку стало позначатися на впливовості Суркова як на процеси на непідконтрольній частині Донбасу, так і в Росії. У тому ж контролі за ОРДЛО він увійшов в клінч із рядом силових груп російської влади, а також із ще одним поставленим до них куратором членом уряду РФ Дмитром Козаком. 

Дуже показово, що останні місяці немає абсолютно ніяких зрушень у ввіреній Суркову парафії - переговорах із Волкером. Останній активний у медійній сфері: то тут, то там дає сигнали Росії (читай Суркову), а у відповідь - тиша. 

За даними Lenta.UA, 2018 рік став провальним у цьому діалозі. Сурков ухилявся від будь-якої взаємодії з Волкером, починаючи від просто зустрічей, щоб звірити годинник, і закінчуючи рішенням хоч якихось чергових питань. Представники американської сторони вважають, що така позиція Суркова - це позиція Володимира Путіна та його небажання просуватися в цьому питанні. Але схоже тут вони не зовсім праві. 

Як писалося трохи вище, відносини Путіна й Суркова помітно охололи. Глава РФ відверто незадоволений і роздратований своїм підлеглим і сильно мінімізував своє спілкування з ним. Це ж стосується і питань делегування переговорів щодо Донбасу. Путін просто не готовий говорити з Сурковим про нього, тому що той так і не зміг представити йому зручну модель вирішення питання. Але й змінювати Суркова Путін теж зараз не може й не хоче. Не може, тому що відверто ніким замінити, а не хоче, тому що це одвічна манера Путіна - залишати в невіданні своїх підлеглих до потрібного йому моменту. 

І саме тому Сурков пише свої «програмні» статті. Він дає сигнали Путіну (знаючи, що тому обов'язково покажуть моніторинг преси), тому що інакше пробитися до нього або зустрітися з ним він не може. 

Тут варто згадати напівбайку-напівправду, яка побутувала в кінці 90-х серед російських політиків і журналістів: тодішній глава РФ Борис Єльцин, читаючи моніторинг преси, іноді особисто просив для себе ту саму «Незалежну газету» (в якій і написав свою статтю Сурков) і переглядав у ній статті без позначок своїх помічників і аналітиків. Кажуть, Путін теж перейняв від свого попередника частину звичок ... 

Що ж до України, то подібні метання Суркова означають, що українське питання для Кремля (а значить і питання окупованого Донбасу) надовго «підвішене»...

Віктор Александров

Читайте також: Окупанти придумали новий спосіб маскування «ихтамнет»

Читайте також: Степові підводні човни: сухопутний генерал став претендентом на пост начглавштабу ВМФ РФ