У Кремлі не сприймуть тактику Зеленського зі зміною Конституції - Володимир Фесенко

Президент Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради як невідкладний законопроект про децентралізацію, який, за словами міністра закордонних справ Вадима Пристайка, спрямований на реалізацію «мінських угод». Документ вимагає внесення змін до Конституції, і, отже, для його затвердження необхідно зібрати не менше трьохсот голосів «за». Чи знайдуться вони, а якщо немає, чи означає це, що домовленості, досягнуті в Парижі під час нормандського саміту, будуть «заморожені», - поцікавилася Lenta.UA у відомого політолога, керівника центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка.

- Днями президент Зеленський вніс до парламенту як невідкладний законопроект про децентралізацію, що вимагає внесення змін до Основного закону. Міністр закордонних справ Пристайко заявив, що одна з його ключових місій - реалізація «мінських угод». Чи можна допускати, що мова йде про закріплення на конституційному рівні особливого статусу Донбасу або у Банкової спробують знайти якісь обхідні шляхи?

Читайте також: Зеленський вніс до Ради законопроект про зміну Конституції

- У даному випадку я буду апелювати не до Пристайка, а до Зеленському, який недавно публічно і чітко заявив, що замість закріплення в Конституції статусу ОРДЛО, необхідно закріпити в Конституції реформу децентралізації для всіх, а не окремо взятого регіону. Позиція президента полягає в наступному: ніякої федералізації, тільки децентралізація.

В чому полягає принципова різниця? Федералізація передбачає фактичну автономію для всіх регіонів України, тоді як децентралізація - це розширення повноважень для місцевих громад. Це вкрай важливий нюанс.

Я думаю, через кілька днів з'явиться текст документа і можна буде говорити більш конкретно про плани Банкової, але є інформація, що на недавніх переговорах в Парижі Зеленський однозначно сказав, що він не буде подавати будь-які законопроекти про закріплення в Конституції особливого статусу ОРДЛО, зокрема, тому, що це викличе обурення і обурення в суспільстві, що під це не знайдеться необхідних триста голосів і так далі. Виходячи з цього, вважаю, що закріплення в Конституції статусу ОРДЛО можна не боятися. Цього не буде.

- Чому ж в такому випадку так раптово в порядку денному з'явився невідкладний законопроект про децентралізацію?

- Тому що в «мінських домовленостях» йдеться про децентралізацію. Там виписана формула, що дозволяє різні тлумачення, що, до речі, обидві сторони - українська і російська використовують по відношенню до мінським угодами. Там записано, що в Конституції необхідно закріпити децентралізацію, ось Зеленський від цього і відштовхується.

Раніше закон про децентралізацію розглядався в парадигмі дострокових місцевих виборів. Зараз, судячи з усього, ця ідея відкинута і є плани провести чергові місцеві вибори в кінці жовтня.

Що ж стосується безпосередньо ОРДЛО, то я тут скептик і вважаю, що шансів на проведення місцевих виборів в ОРДЛО одночасно з місцевими виборами в жовтні 2020 року дуже мало. Але, як кажуть: «Ніколи не говори ніколи», тому тут я дав би 1-2%, не більше. Теоретично вибори в ОРДЛО наступної осені можливі, практично - вкрай малоймовірні.

- Чи буде опозиція розігрувати безпосередньо карту децентралізації під виглядом «червоних ліній»?

- «Червоні лінії» при великому бажанні можна зробити з чого завгодно. Для деяких червона лінія - це взагалі будь-які угоди з Росією. У нещодавно оприлюдненій з парламентської трибуни заяві трьох опозиційних фракцій («Батьківщини», «ЄС», «ОПЗЖ», - Ред) мова йде конкретно про федералізацію, а не про децентралізацію. Проте, очевидно, що буде і критика, і невизнання.

- Як «децентралізаційна» тактика Офісу українського президента може бути сприйнята в Кремлі?

- Такий підхід Зеленського (децентралізація замість особливого статусу для ОРДЛО), підхід, на мій погляд, правильний, не сприймає і не прийме російська сторона. Так що тут ми заходимо в глухий кут.

- Настільки глухий, що виходу немає взагалі?

- Я поки що не бачу виходу. Переговори можуть тривати, потрібно буде розглядати різні варіанти, але на те, до чого прагне Путін - особливого статусу для двох сепаратистських республік, Зеленський не піде. Слава Богу, президент і його команда розуміють, що це неприйнятно.

Є закон про особливий порядок місцевого самоврядування для ОРДЛО і туди може бути вмонтована формула Штайнмайера. Такий варіант можливий, але особисто я не впевнений, що його прийме Путін.

Треба розуміти, що в спільному комюніке, затвердженому в Парижі, прописана досить абстрактна, гнучка формула, що особливий статус необхідно зафіксувати в українському законодавстві, а далі - кожен розуміє як хоче. Наші розуміють це як прийняття закону, російська ж сторона і сепаратисти кажуть, що мова йде про закріплення в Конституції, прийняття закону про амністію і так далі. Тому тут дискусії триватимуть, але я, зізнаюся відверто, абсолютно не бачу готовність Росії до якогось конструктивного компромісу в цьому питанні.

- Чи можливий сценарій, коли консенсус буде знайдений за допомогою внесення змін до «тіла» мінських угод? До речі, під час недавнього саміту «нормандської четвірки» Ангела Меркель сказала, що мінські угоди - не камінь і їх можна рухати.

- Дана заява Меркель, безумовно, позитив. А в цілому, одним з основних позитивних результатів для Зеленського в Парижі стало те, що йому вдалося нав'язати дискусію про необхідність оновлення, внесення змін в «мінські угоди». Меркель це сприйняла і прийняла, а ось Путін виступив проти. Тобто, поки що тут ситуація досить складна і суперечлива. Однак те, що Зеленський поставив це питання, а Меркель це сприйняла, вважаю, є важливою зміною в переговорній порядку денному. Зрозуміло, що тепер це буде обговорюватися, тоді як за Порошенка, на превеликий жаль, про це не йшлося.

Поки що, як я вважаю, шансів на те, що Путін погодиться міняти «мінські угоди» фактично немає, але теоретично це можливо. Подивимося, як все буде розвиватися надалі.

- Чи існує реальна загроза подальшого «заморожування» ситуації або все буде розвиватися?

- Для Зеленського позитивним є навіть сам факт проведення переговорів в «нормандському форматі», тому що три роки ніяких рухів абсолютно не було. З точки зору мирного процесу, якщо ми до нього ставимося більш-менш конструктивно - саміт в Парижі - це позитив. Крім необхідності внесення змін до «мінські угоди», Зеленський також активно просуває питання про передачу Україні контролю над кордоном. Це теж позитив. Тут не слід очікувати якогось швидкого результату, а, можливо, його взагалі не буде, але дуже добре, що про ці питання почали говорити.

- Чи може якимось чином дипломатична «відлига» відбитися на санкцій політиці? Росіяни тепер адже можуть говорити, мовляв, дивіться, ми йдемо на переговори, шукаємо компроміс тощо.

- Ні, просто за проведення переговорів санкції з Росії знімати ніхто не буде, проте для Путіна - це стимул. Наприклад, якщо буде реальне припинення вогню, компроміси по межі і динаміка встановлення миру буде прискорюватися, я не виключаю, що Європейський союз може піти на зменшення санкцій. Але поки що санкції прив'язані до виконання «мінських угод». Нема істотного прогресу? Санкції залишаються.

- Питання контролю над кордоном в найближчому майбутньому можливо вирішити?

- Ось тут якраз і варто згадати про те, про що сказала Меркель, що в нинішньому вигляді «мінські угоди», в яких обумовлюється в тому числі питання кордону, навряд чи можуть бути виконані. Їх необхідно зробити реалістичними, гнучкими і живими. Це в 2016 році намагалися зробити міністри закордонних справ Німеччини і Франції - Штайнмайер і Еро, які підготували проект дорожньої карти «мінських угод». Але потім, коли в кінці 2016 роки переговори були перервані, ця дорожня карта не розглядалася. Однак вона може бути основою, таким собі проектом для подальших дій і пошуку компромісів. Там пункти з безпеки пов'язані з політичними моментами. Ну, наприклад, припинення вогню, розведення військ уздовж лінії розмежування відбувається паралельно з повним узгодженням умов проведення виборів. Далі реалізується перехідний період по контролю над кордоном. І ось тут, до речі, були компромісні ідеї. Наприклад, передати на перехідний період (початок виборчої кампанії) контроль над кордоном ОБСЄ. Там це все навіть технічно в деталях було виписано: скільки пунктів необхідно встановити, які технічні засоби потрібні і так далі.

Також є така компромісна ідея як план Сайдіка. По-різному можна ставитися до різних його пунктів, але він є і цілком може розглядатися в якості компромісу для цієї самої модернізації «мінських угод».

План Сайдика і деякі інші ідеї стосуються також і залучення місії миротворців. Зокрема, мова йде про перехідну міжнародної адміністрації. Словом, в будь-якому випадку варіанти є, було б бажання. Поки що такого бажання у Путіна немає і це головна перешкода на подальшому шляху мирного процесу.

- Чи може ця головна перешкода послужити поштовхом для практичної реалізації так званого плану «стіна», про який говорили на Банковій?

- Може. Стіна, зрозуміло, не в буквальному сенсі, а в фігуральному. Знаєте, мало хто розуміє стиль Зеленського, особливості його дій і ставлення до важливим політичним рішенням. Зеленський дуже відповідально ставиться до своїх публічних заяв, навіть якщо вони викликають опір, критикуються і є непопулярними. Він сказав про кордон і необхідність оновлення «мінських угод» - він до цього йде. Так, буде шукати компроміси, але відмовлятися не буде.

До речі, він сказав, що дає і собі, і команді рік на відчутне просування в переговорах. Тому, я думаю, якщо восени наступного року прогресу у переговорах, що стосуються врегулювання ситуації на Донбасі не буде, буде «план Б». Моє припущення: якщо буде «план Б», це може, зокрема, означати відмову від продовження дії закону про особливий статус Донбасу. Також, допускаю, що при такому розвитку ситуації, може бути змінено ставлення і до «мінських угод». Може бути взята пауза. Але тут потрібно діяти дуже обережно, узгоджувати нашу позицію з нашими партнерами по переговорах, тому що неправильно було б діяти в односторонньому порядку.

- Як Росія може відреагувати на «план Б»?

- Так, цей план в деякій мірі провокаційний, але хотів би нагадати, що інша сторона, всупереч «мінським угодами», провела двічі вибори керівних органів в ОРДЛО. А російські паспорти на Донбасі? Це теж всупереч мінським угодами. Так що, «план Б» - це тактика. Безумовно, ризики є. На мій погляд, на даний момент існує певний військовий паритет в зоні конфлікту. Загроза ескалації є, але вона обмежена.

Якщо ми діятимемо зважено, в постійному контакті з європейськими партнерами, а також США, ризики будуть мінімальними.

Наталія Ромашова