Табу чи фікція: чи заборонять в Україні промосковську церкву

За урядовий законопроект, який фактично запускає процес заборони на діяльність УПЦ, проголосували 267 нардепів за необхідного мінімуму в 226. Путівку в життя даному документу дали більшість фракцій і депгруп, крім уламків забороненої медведчуківсько-бойківської ОПЗЖ.

Дуже спекотні дискусії про спеціальний закон для обмеження діяльності в Україні церков, що керуються з РФ, тривали з моменту старту путінської «спецоперації», тобто, з лютого 2022-го. У Верховній Раді в результаті з'явилася ціла низка законопроектів про повну або часткову заборону УПЦ Онуфрія.

Читайте також: Трампіст, але з нюансами: чого чекати Україні від нового спікера США

Після «привіту» з Банкової свій варіант тематичного законопроекту зареєстрував до ВР та Кабміну. Президент Володимир Зеленський кілька разів анонсував його схвалення, проте руки законодавців до «церковного» законопроекту дійшли майже через рік. Чому мала місця така тривала тяганина? По-перше, як виявилося, у правлячій «Слузі народу» є досить впливове лобі УПЦ, а по-друге, цей законопроект, як подейкують у кулуарах, не значився у шорт-листі пріоритетів Зеленського, який, скажімо так, не підганяв із ухваленням рішення власників мандатів

Відомий політолог Віктор Небоженко, коментуючи факт раптової активізації у цьому напрямі, іронізує: «Парадокси української політики під час війни – «слуги народу» проти УПЦ (МП) ФСБ. Втім, можливо це просто черговий «видосик» від Офісу президента, щоб заспокоїти професійних патріотів, що розхвилювалися. Або спосіб відвернути увагу громадської думки від корумпованої та бездарної внутрішньої політики».

Зазначимо, що градус пристрастей між прихильниками та противниками закону зашкалював. Коли після голосування нардеп Павло Гузь прибіг до спікера з проханням зарахувати його голос «За», бо у нього не спрацювала картка, то виключений із СН одіозний Євген Шевченко йому вигукнув: «Бог врятував твою душу!». Після цього у президії ВР зав'язалася невелика штовханина. Тобто «видосик», про який говорить політолог Небоженко, вийшов яскравим і емоційно насиченим.

Незважаючи на те, що проголосований днями законопроект передбачає непросту і досить тривалу процедуру заборони релігійних громад, пов'язаних з Росією, в УПЦ назвали рішення парламентарів порушенням прав людини і переслідуванням церкви. Там наполягають, що ще з травня 2022 року УПЦ є незалежною від Москви церквою і обіцяють оскаржити закон у разі його повного ухвалення. Деякі єпископи УПЦ перед голосуванням у Раді закликали нардепів «подумати про свою душу після смерті», побічно натякаючи на «Божу кару». Подібні за смисловим наповненням повідомлення у фракційному чаті колегам розсилали і завзяті адвокати УПЦ у «Слузі народу».

Практичний механізм ухваленого у першому читанні законопроекту наступний. На стартовому етапі державна служба з етнополітики та свободи совісті спочатку має встановити, що певна релігійна організація має свій центр у Росії. Після цього служба видає розпорядження церкви виправити цю ситуацію. А якщо цього не відбувається, то зазначена держслужба подає на цю конкретну юридичну особу позов до суду, який вже має ухвалити рішення про заборону.

Сказати, що це довгий і хитромудрий шлях - нічого не сказати. Насамперед через відсутність чітких часових дедлайнів. Судовий процес може тривати скільки завгодно довго, а до реальної заборони з моменту ухвалення закону можуть пройти роки. До того ж, УПЦ як юридичної особи не існує, а є окремі одиниці, проти яких слід судитися: Київська митрополія (головна), єпархії (понад півсотні) та окремі парафії (тисячі). І таких юросіб на сьогодні налічується близько десяти тисяч. Втім, незважаючи на це, саме довготернистий судовий шлях вважається найбільш легітимним і таким, що не викликає різкого засудження на Заході щодо порушення релігійної свободи та прав людини, адже за європейською традицією лише Феміда має право ухвалювати рішення про заборону тих чи інших релігійних організацій.

На даний момент урядовий «антицерковний» законопроект проходить закулісну стадію підготовки до другого читання. До документа, швидше за все, буде внесено багато правок. Коли за таких умов закон може бути ухвалено загалом, прогнозувати дуже складно – рахунок може йти на місяці. Але при цьому для подання своїх поправок нардепи мають два тижні. А от у разі ухвалення закону в нинішній редакції на країну напевно чекатимуть судові процеси, які можуть тривати роками.

«Держава зобов'язується гарантувати всім українцям, громадянам і навіть не громадянам України право вільно сповідувати ту систему цінностей, яку вони вважають за потрібну. Вже неодноразово було внесено деякі зміни до закону про свободу совісті та релігійних організацій і зараз ми маємо вже третю чи четверту хвилю змін, тож нічого страшного не відбувається. Тобто крику та критики про нібито насильство над церквою більше, ніж самих змін», - зазначає релігієзнавець Людмила Філіпович.

За її словами, у запропонованих змінах до закону фактично немає нічого нового, адже всі вони йдуть як доповнення та роз'яснення, пов'язані з тим, «що ми з вами вступили у новий контекст, який називається російсько-українська війна». «Це пасивна реакція, яка триває вже з 2014 року. Експерти давно казали, що треба поглянути на релігійне життя, стан релігійної свободи та права людини у сфері віросповідання з позиції національної безпеки. Але якщо взяти закон про нацбезпеку, то в ньому навіть не згадуються слова «релігія», «церква», «релігійна організація». Чомусь законодавці вирішили, що для безпеки питання релігії та церкви взагалі не важливі. А наша реальність показує, що вони надважливі. І законом, ухваленим 19 жовтня у першому читанні, саме цим пропонується доповнити зміст основного закону деякими новаціями, наративами, які абсолютно «лягають» у реальність нашого нинішнього буття. Наприклад, стаття 5 буде доповнена словами, що не допускається не церква, а діяльність релігійних організацій. Тут жодного слова немає про Українську православну церкву. Окремо пояснюється, які саме релігійні організації та їхня діяльність не допускаються: «афілійовані, які мають спільні засади, історію з центрами впливу релігійної організації, керівний центр якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України», - підсумувала пані Філіпович.

На думку експертів, для того, щоб зробити законопроект, ухвалений недавно в першому читанні, дієвим, потрібно прискорити процедури, які там закладені, внести позиції щодо майна та власності, опції щодо вирішення питання всередині православного світу на основі томосу, виданого Вселенським патріархом, щодо прямої заборони московської церкви та її структурних підрозділів. У такому разі СБУ та інші спецоргани мають важелі впливу на ті адміністративні одиниці УПЦ МП, які не перейдуть у ПЦУ.

«Багато хто голосував завдяки позиції президента. Тобто в жодному разі не потрібно зменшувати градус суспільної уваги. Тому що лише громадська увага, лише активна позиція підштовхнула владу до такого рішення. Тиск суспільства дуже й дуже важливий», - наголошує нардеп від опозиційної Євросолідарності Ростислав Павленко, коментуючи «церковний» законопроект.

До речі, якщо говорити про позицію населення, слід зазначити, що соцопитування показують, що зараз понад 50% українців підтримують автокефальну ПЦУ, яка має близько 8-9 тисяч парафій. І лише 5% наших співвітчизників підтримують УПЦ, яка має понад 10 тисяч парафій. Однак, як показує практика, це мільйони людей, готових завзято захищати свою структуру і керівництво, яке заявляє про незалежність від Москви, але визнає, що повної автокефалії поки що так і не проголошено.

Читайте також: На Сумщині у лавах УПЦ МП виявили зрадника