Страсна п'ятниця: три неправедні суди, малодушність Понтія Пілата та хресні муки Ісуса Христа

Велика п'ятниця - найскорботніший день Страсного тижня. Цього дня згадують, як Ісуса Христа судили неправедним судом (насправді, як про це часто забувають, тричі), його хресні страждання, мученицьку смерть, зняття з хреста та поховання. Розповімо про це трохи докладніше, як дозволяють розміри невеликої статті.

Спочатку – про суди. Те, що їх було три, важливе не лише з погляду історичної точності, а й поведінки Понтія Пілата, який став згодом персонажем безлічі книг та фільмів. Першим судом був суд Синедріону. Оскільки Іудея була на той час підпорядкована Риму, судочинств у провінції було два - єврейське (Сінедріон) та римське, яке представляв на той момент прокуратор Понтій Пілат.

Синедріон міг засудити засудженого за релігійні злочини до смертної кари, але такий вирок не міг набути чинності без утвердження римської влади в особі прокуратора. У цьому полягала, як сказав би сучасний драматург, колізія - адже римському прокуратору-язичнику були байдужі нібито "злочини проти іудейської віри", які Синедріон, суд, якого відбувся з численними формальними порушеннями (наприклад, він проходив уночі, що закон прямо забороняв) , "виявив" у Христа.

Пілат, досвідчений політик, легко розібрався у упередженості Синедріона, але, не бажаючи брати участь у "місцевих розбірках", вирішив вийти з ситуації формально - відіслав ув'язненого на суд місцевого, як би зараз сказали, губернатора - правителя Галілеї, звідки Ісус був родом, Ірода Антипи. (Не плутати, як це буває, з царем Іродом, який наказав після народження Христа винищити всіх немовлят – Ірод Антіпа був одним з його трьох синів). Однак той не прийняв жодного рішення і надіслав ув'язненого назад до Пілата.

Прокуратор же, хоч і був людиною, як свідчать історики, жорстокою, закона повинен був дотримуватися (звідси і його первісний висновок "Я не знаходжу провини в цій людині"). І тоді Синедріон зробив те, що роблять досвідчені бюрократи - висунув аргумент, проти якого Пілату було не встояти. Мовляв, ув'язнений підбурював до бунту проти римської влади. Пастка тут була в тому, що якби прокуратор відмахнувся від цього звинувачення, Синедріон міг би звернутися через його голову прямо до Риму, для якого Пілат був просто одним з призначених для управління провінціями чиновником.

Остання спроба Пілата уникнути відповідальності за смерть невинного була звернення до натовпу, кого вона хоче побачити помилуваним, згідно зі звичаєм, на свято Великодня. І ось тут він вже виявив малодушність (таке рішення прокуратор мав право приймати сам одноосібно), за яке згодом був покараний долею - будучи засланий внаслідок різних політичних інтриг при новому імператорі в іншу провінцію, Пілат наклав на себе руки.

Натовп відкинув помилування саме Христа і тоді Пілат виголосив свою знамениту фразу про вмивання рук - для євреїв того часу вона була зрозуміла, оскільки символізувала (чому, довго пояснювати), що на його, Пілата, руках крові безневинно засудженого в'язня немає. Насправді, так це або Пілат все ж таки винен, вже дві тисячі з лишком років є темою книг, а потім фільмів.

Натовп вибрав для в'язня найжорстокіший спосіб страти - розп'яття. Найжорстокіший навіть у порівнянні з тими, які тоді практикувалися у євреїв - побивання камінням (до речі, перший камінь мав кинути свідок, за свідченнями якого засудили страченого), спалення та удушення - тому, що муки перед настанням смерті тривали довгі години. Оскільки до такої страти засуджували лише найзапекліших злочинців, вона вважалася і найганебнішою.

Далі було все, що ми всі знаємо про той час - бичування Христа, хресний шлях, розп'яття, зняття з хреста і поховання. Додамо тільки ще одну історичну подробицю, оскільки слово "бичування" може ввести в оману. Так званий "бич" був довгохвістим батогом, на кінцях якого були закріплені свинцеві наконечники. Били засудженого досвідчені кати (Христа - двоє), спереду та ззаду, із замахом "від плеча". У світлі цього зрозуміло, чому єврейський закон не дозволяв завдавати понад 40 ударів.

Тут треба зазначити, що зазвичай бичували засудженого перед стратою, але Пілат наказав зробити це ще до винесення остаточного вироку – можливо, як вважають деякі історики, щоб викликати жалість до в'язня и домогтися його помилування. Цей розрахунок у нього також не виправдався, а на Христа перед його хресним шляхом наділи ще й терновий вінець, що завдав страждань, бо його шипи встромлялися в голову, коли конвой бив в'язня палицями по голові. При цьому Ісус мав ще й нести свій хрест.

Зазвичай у фільмах це зображується в буквальному значенні цього слова, але, згідно з історичними джерелами, засуджений до розп'яття ніс лише поперечну перекладину, стовп на той час вже був укопаний у місці страти. (Що логічно, враховуючи, що й поперечина важила близько 50 кг, тож нести цілий хрест навряд чи було комусь під силу).

Ось якими були в цей день муки Христа (і мова тут йшла тільки про муки фізичні, а не духовні), що робить зрозумілим, чому Велика п'ятниця вважається найсуворішим у сенс посту днем Страсного тижня. З приводу того, чого не можна робити, повторимо те, що пишемо завжди - у християнина взагалі немає днів на рік, коли йому, скажімо так, дозволено сваритися з ближніми, лаятися, лихословити, битися тощо. Однак у Страсний тиждень про це треба пам'ятати особливо. І зрозуміло, що Велика п'ятниця, на яку припали муки Христа - не час для свят, танців та гулянь. 

Фото: Андреа Мантенья. Розп'яття Христа.