Спростування голлівудських міфів: як знімали один з кращих фільмів в історії кіно

Перший міф, якому не відповідає фільм "Пролітаючи над гніздом зозулі", полягає в тому, що в Голлівуді й узагалі в сучасному кіно все розраховано наперед. Мовляв, у блокбастери ще на рівні сценарію закладаються «фішки», які повинні зацікавити цільову аудиторію таких фільмів, а в артхаусні стрічки – те, що сподобається журі кінофестивалів. 

«Пролітаючи над гніздом зозулі» був одним із найуспішніших фільмів в історії кіно. За всю історію існування «Оскара» лише три стрічки отримували всі п'ять головних призів американської кіноакадемії: «Це сталося якось вночі», «Мовчання ягнят» і «Політ над гніздом зозулі». У будь-якому авторитетному списку «кращих фільмів за всю історію кіно» дітище режисера Мілоша Формана – у верхівці рейтингу. 

Але, починаючи зйомки, ні продюсер (тоді ще молодий і «незоряний» Майкл Дуглас), ні режисер, чеський емігрант Мілош Форман, собі таке завдання не ставили. Знімали просто малобюджетний фільм у дусі модного тоді «сінема веріте» (термін прийшов із Франції й перекладається як «правдиве кіно»). Тому зйомки проводилися в неробочому крилі реальної психіатричної лікарні, і в них брали участь не тільки її співробітники, а й хворі пацієнти. 

Перед кожним актором була поставлена ​​задача обрати собі одного хворого, щоб копіювати його характерні риси для більшої достовірності на екрані. Багато артистів навіть не виїжджали спати в готель, а ночували в палатах. 

Уявити собі, що за все це малобюджетний артхаусний захід дадуть п'ять головних «Оскарів», можна було тільки в гарячкових фантазіях. 

Міф другий – «дружна команда». Він добре знайомий усім, хто бачив презентації фільмів, особливо успішних. Учасники зйомок розповідають журналістам і глядачам, яка «дружна команда» працювала на майданчику, і як їм усім було добре разом. Насправді це зовсім не часте явище. 

Наприклад, зараз неможливо уявити собі фільм без Джека Ніколсона. Він настільки органічний, що, здається, просто живе в кадрі, а режисер і вся знімальна група стежать за його геніальними імпровізаціями. 

Імпровізації в Ніколсона, дійсно, були, але епізодичні. А з Мілошем Форманом він під час роботи посварився настільки, що навіть упродовж зйомок спілкувався з ним через операторів. І, до речі, про операторів: продюсер Майкл Дуглас також посварився з головним «камераменом» і в середині зйомок замінив його іншим оператором. Ось вам і «дружна команда». 

Міф третій – у геніальному творі мистецтва все геніально, а якщо глядач цього не бачить, то винен він самий. Насправді навіть у цьому блискучому фільмі в його режисера Мілоша Формана є проколи. 

Один приклад. Усі, хто бачив «Пролітаючи над гніздом зозулі», пам'ятають високого круточолого персонажа, «містера Елліса», який час від часу з'являється на другому плані як один із тих "овочів", як їх називають персонажі фільму, яким уже ніщо не допоможе. У первинному варіанті цей образ мав значно важливіше завдання.

В одному з вирізаних Форманом при монтажі фільму епізодів, коли герой Ніколсона тільки-но починає колобродити, ветерани психлікарні кажуть йому: «Дивись, Макмерфі, будеш поводити себе так і надалі, зроблять тобі лоботомію». А коли Макмерфі запитує їх, що це таке, показують йому на цього хлопця. І дійсно, якщо придивитися, у того на лобі два шрами, тільки глядач на них без цього пояснення не звертає уваги. 

В іншому, теж вирізаному, епізоді цей же «містер Елліс» стоїть на задньому плані під час психотерапії основної частини групи, учепившись за дротяну сітку в позі розп'ятого й мочиться в лікарняні штани. І це теж ніби натякає Макмерфі, яка незавидна доля "овоча" на нього може чекати в разі бунту. 

Тобто героя Ніколсона двічі ставлять перед дзеркалом, у якому він бачить того, ким його, якщо він буде продовжувати бунтувати, можуть зробити. Про те, чому Форман вирізав ці сцени, історія замовчує. Але немає сумніву, що, якби вони залишилися, глядач би вже з самого початку фільму розумів, чим Макмерфі ризикує. 

Образно кажучи, будь-який фільм можна порівняти з великим особняком. Глядачів у нього вводять через парадний вхід, але в будинку є і багато того, чого йому не покажуть. І що насправді найголовніше для самих мешканців будинку, гість навряд чи дізнається.