Сьогодні православні віруючі відзначають Різдвяний Святвечір

Святу Різдва Христового у православних християн передує довгий – сорокаденний – пост. Заключний вечір Різдвяного посту (6 січня) називається Різдвяним святвечором. 

Назва походить від церковно-слов'янського слова сочиво – замочені у воді зерна пшениці, сочевиці, гороху й ячменю. Таку їжу, за церковним статутом, належить вживати у святвечір.

У православних християн є звичай не їсти до появи першої вечірньої зірки, що нагадує про явлення зірки на Сході, котра сповістила про народження Ісуса Христа. 

Уже в IV столітті православна церква встановила, як святкувати навечір'я Різдва Христового. У V столітті Анатолій, патріарх Константинопольський, потім Анатолій і Софроній Єрусалимські в VI столітті, Козма Маюмський і Іоанн Дамаскін у VIII столітті написали для святкування Різдва Христового священні співи, якими церква і зараз прославляє подію. 

У Святвечір служиться царський годинник і служиться літургія святого Василя Великого.

Якщо Святвечір припадає на суботу або неділю, то царський годинник відбувається в п'ятницю, а у Святвечір служиться літургія святого Іоанна Златоуста. 

На службі у Святвечір читається безліч уривків з Євангелія, в яких розповідається про Різдво Христове. Читаються пророцтва про пришестя Христа зі Старого Завіту. Саме в цей день в церкві можна почути: «На початку створив Бог небо і землю ...». Уперше співаються й головні співи, що прославляють свято. 

Церковний статут наказує дотримуватися посту до кінця вечірні. У стародавній церкві літургію в Різдвяний святвечір служили ввечері. Звідси й пішло правило очікувати першої зірки в цей день.

У наші дні служба вечерні з'єднується з літургією і служиться вранці, тому і піст дотримується до того моменту, коли після закінчення літургії і наступної за нею вечірні в центр храму виноситься свічка і священики співають перед нею тропар Різдву Христовому. 

Тільки після закінчення Божественної літургії можна вживати їжу. 

Днем у Святвечір православним християнам пропонується вживати в їжу сочиво. Варили сочиво, або кутю, з пшениці, гороху, рису, обдирного ячменю, заправляли медом, маковю, конопляною, соняшниковою або іншою пісною олією. 

Зерно було символом життя, що воскресає, а мед або солодка приправа означали солодкість майбутнього блаженного життя.

Як приготувати сочиво (коливо, кутю) 

Для приготування сочива необхідні стакан зерен пшениці, 100 грамів маку, 100 грамів ядер волоських горіхів, одна-три столові ложки меду, цукор за смаком. 

Зерна пшениці потрібно розтовкти в дерев'яній ступі дерев'яним товкачем, періодично підливаючи небагато теплої води, щоб оболонка пшениці відійшла. Потім ядро ​​відокремлюють від лушпиння, просіваючи і промиваючи. 

На воді з чистих зерен варять звичайну розсипчасту пісну рідку кашу, охолоджують, підсолоджують за смаком. 

Окремо розтирають мак до отримання макового молочка, додають мед, усе перемішують і додають до пшениці. Якщо каша густа, її можна розбавити охолодженою кип'яченою водою. В кінці додають товчені ядра волоських горіхів.

Іноді сочиво готують з рису, але рис потрібно приготувати особливо – склянку рису залити 1,5 склянки окропу, щільно накрити каструлю кришкою, варити рис три хвилини на сильному вогні, шість – на середньому, три – на маленькому. 

Ще 12 хвилин не відкривати кришку, даючи рису настоятися на пару. Співвідношення всіх компонентів для сочива зберігається. Іноді додають родзинки, але це необов'язково. Для підсолоджування краще використовувати тільки мед. 

Пшенична кутя з медом

Цілі зерна лущеної пшениці або пшеничної крупи залити холодною водою, варити до розм'якшення і відкинути на друшляк. 200 грамів меду розвести чотирма склянками води, залити пшеницю, поставити на слабкий вогонь, довести до кипіння і охолодити. 

Кутя з рису 

500 грамів рису перебрати, промити, залити холодною водою, довести до кипіння, відкинути на сито або друшляк і промити холодною водою. Потім рис знову залити великою кількістю холодної води і варити до готовності. Воду злити, рис охолодити. 

Ошпарений окропом солодкий мигдаль розтерти, додати цукровий пісок, розмішати, розвести невеликою кількістю води і додати до рису. Все перемішати, додати 200 грамів вимитих і ошпарених окропом родзинок, корицю і знову ретельно перемішати. Викласти на велику тарілку і посипати до смаку цукровою пудрою. Окремо подати фруктовий кисіль.

Вечеря напередодні Різдва 

Вечеря на Святвечір – головна подія Різдва. За стіл сідали з першою зіркою, про появу якої зазвичай повідомляли діти, вбігаючи до оселі з радісними криками. Якщо день був похмурий, просто чекали темряви і сідали за стіл після урочистої молитви. 

Стіл накривали білосніжною скатертиною і розставляли на ньому 12 страв – за кількістю апостолів, всі пісні. На згадку про ясла, в яких народився Ісус, на стіл обов'язково клали пучок свіжого сіна.

М'ясні страви на стіл дозволялося ставити лише з настанням 7 січня. 

Перед самим початком трапези господарі будинку затеплялі лампаду біля образів, ставили перед іконами воскові свічки, читали вголос молитви, і потім все сімейство приймалося за трапезу. 

Основними стравами в Різдвяний святвечір були кутя та узвар з яблук, груш, слив, родзинок, вишень та інших плодів, зварених у воді. Ці страви мали символічне значення: кутя – невід'ємна їжа при похороні і поминанні покійних, а узвар зазвичай вариться при народженні дитини. Цими двома стравами наші предки з'єднували спогад про народження і смерть Спасителя.

Порядок прийому їжі регламентувався суворими правилами: після куті подавалися закуски (холодець, вінегрет, риба копчена та солона, ікра та оселедець, салати). 

За закусками слід було покуштувати трохи підігрітого супу: або пісного борщу, або солянки (рибної або з грибами). До супу – пиріжки з грибами і капустою. Під кінець трапези на стіл подавалися солодкі страви: рулет із маком, пряники, медяники, журавлинний кисіль, компот із сухофруктів, яблука, горіхи. 

Трапеза була безалкогольною. Всі страви були пісними, смаженими і заправленими рослинним маслом, без м'ясної основи, без молока і сметани. 

Не подавалися гарячі страви, щоб господиня постійно перебувала за столом. Під час трапези велася розмова тільки про добрі справи.

Незважаючи на те що це було суто сімейне свято, вважалося за необхідне запросити до столу одиноких знайомих, сусідів незалежно від їх віросповідання. 

За стіл сідав кожен випадковий гість, у тому числі і жебрак. Існувало повір'я, що в цей день у вигляді жебрака може з’явитися Бог.

(За матеріаламм видання NEWSru.com)

(Головне фото: Новости Армении)