Шкідлива метушня: чому ажіотаж навколо наступу ЗСУ є контрпродуктивним

Сказати, що навколо контрнаступу ЗСУ в останні дні спостерігається неймовірний галас – нічого не сказати. Схоже, тільки лінивий ще не будує своїх прогнозів про терміни його початку, хід і результат. Ймовірно, щоб хоч якось збити напругу, заступник міністра оборони Ганна Маляр у середу заявила, що те, що відбувається зараз на сході країни, - це він – контрнаступ – і є. У цьому контексті пані Маляр згадала Бахмут, Мар'їнку, а також Авдіївський та Лиманський напрямки фронту. При цьому заступник міністра закликала «не зводити публічно контрнаступ лише до якихось активних наступальних дій».

Зазначимо, що із закликами не плекати завищених очікувань і не гадати на контрнаступальній гущі представники влади останнім часом виступають досить часто. І дуже чітко недавно пояснив таку тактику екс-глава вітчизняного МЗС, а нині посол України у Великій Британії Вадим Пристайко. Дипломат зокрема, констатувавши, що і в Україні, і на Заході спостерігається «неадекватна одержимість» весняним контрнаступом ЗСУ, підсумував: «Вся важливість контрнаступу, всі надії, які ми покладаємо на це, – це дуже нездорово. Якщо щось раптом піде не так, чи воно буде недостатньо успішним – а що таке достатньо? Союзники скажуть, що знали, що це станеться, і тепер ми маємо сісти за стіл переговорів та домовитися про щось. Переговори означатимуть, що Україні доведеться шукати «фрукти, що низько висять». Не треба бути генієм, щоб зрозуміти, що від нас вимагатимуть хоча б Крим».

Читайте також: Залужний обговорив з Каволі пріоритетні потреби у озброєнні для ЗСУ

При цьому Вадим Пристайко окремо наголосив, що Росія досягла ключових цілей вторгнення – захопила велику атомну станцію для постачання окупованого півострова електрикою та забезпечила його водою. Якщо цю репліку перекласти з дипломатичної мови на просту, це означає, що завоювання рашистів на півдні України, включаючи сухопутний коридор до Криму, вкрай важливі для РФ і тому показувати тут «жести доброї волі» путінські «визволителі» не стануть, тому не слід нагнітати обстановку з контрнаступом.

Усе ніби логічно і правильно, проте є одне «але». Справа в тому, що перші сірники в багаття контрнаступальних пристрастей кинула сама влада, представники якої називали конкретні місяці, коли вони гулятимуть кримською набережною і так далі. Тобто деякі спікери президентського Офісу і навіть керівництво ГУРу своїми руками, точніше, ротами розігнали паніку до неймовірних масштабів, а тепер чужими намагаються всіляко пригасити інформаційну пожежу.

Дуже влучно із цього приводу висловився політолог Олександр Кочетков: «Війна, як і інші процеси, на які впливає багато різних чинників, не є детермінованою. Тобто не можна скласти формулу, підставити значення параметрів та отримати точний результат. Можна стверджувати, що у разі песимістичного сценарію будуть переговори, і є серйозна загроза, що ми втратимо більшу частину Лівобережжя. Підтримка України почне поступово, але незграбно зменшуватись. Наслідки передбачити нескладно. Проміжний сценарій, швидше за все, призведе до якогось Мінська-3 (Стамбул-1). У бойових діях виникне пауза, яку обидві сторони намагатимуться використати для переозброєння та підготовки військ для продовження війни. Тому я переконаний, що саме український наступ стане фактично вирішальною подією цієї кампанії. Відповідно, зайва балаканина, особливо, безпідставна маячня на цю тему, яка дезорієнтує суспільство, неприпустима».

У свою чергу експерт Міжнародного інституту стратегічних досліджень у США Франц-Стефан Гаді пише в спеціалізованому виданні Foreign Policy, що більшість спекуляцій і дебатів стосуються того, коли і де українські війська завдадуть удару, наскільки велику наступальну силу зібрала Україна і як вплинуть на контрнаступ. нові постачання західної зброї.

«Однак лише найвище командування України володіє інформацією про те, чи мають ЗСУ вирішальну перевагу у вогневій могутності, боєприпасах, чисельності військ та матеріально-технічному забезпеченні. Але краще зможе спрацювати не лише зброя, а й нематеріальні фактори: тактична раптовість, лідерство на полі битви та бойовий дух. Саме такий підхід реалізували українці під час блискавичного контрнаступу у вересні 2022 року у Харківській області. ЗСУ створили умови для атаки за допомогою артилерії. У результаті Україна за десять днів звільнила понад шість тисяч квадратних кілометрів окупованих Росією територій», - констатує військовий аналітик. Він також окремо наголошує, що українській стороні необхідно тримати ворога у незнанні часу та місця завдання першого удару.

Загалом, судячи з риторики провідних західних експертів, одним із головних ризиків для України на сьогодні є панування рашистів у повітрі, а також складна ситуація із засобами ППО, за допомогою яких ЗСУ могли прикривати небо над наступаючими військами. Згідно з витоками з Пентагону, ракети до радянських систем ППО можуть закінчитися вже у травні. Є брак і ракет до західних систем ППО, та й самих цих систем у нас не так багато. Щоправда, саме цими днями системи ППО активно поставляються. Буквально днями стало відомо, що із Німеччини, США та Нідерландів в Україну прибули ЗРК Patriot.

Основними перевагами цього комплексу є висока швидкість приведення в бойову готовність, здатність вести вогонь з кількома цілями одночасно, а також висока маневреність. Зазначимо, що ці комплекси, які Київ «вибивав» у союзників дуже довго і наполегливо, виконують чотири оперативні функції: зв'язок, управління, радіолокаційне спостереження та управління ракетами-перехоплювачами. Крім «Патріотів», Україна отримала недавно від Німеччини другий ЗРК Iris-T з чотирьох обіцяних і 16 керованих ракет до нього. Тобто, як бачимо, процес триває, проте проблеми лишаються.

«На найближчому засіданні у форматі «Рамштайн» у п'ятницю, 21 квітня, Київ запросить у союзників термінові поставки зенітно-ракетних комплексів, побоюючись, що їх брак може дозволити Росії, серед іншого, почати й масовані бомбардування. При цьому залишається проблема ударів керованими бомбами, які російська авіація завдає з відстані кількох десятків кілометрів. І для боротьби з цим Україна просить США поставити літаки F-16, але згоди на це Вашингтон поки що не дає», - пише Financial Times з посиланням на джерела.

Тим часом до клубу країн, які постачають зброю Україні, може вступити Південна Корея. «Якщо виникне ситуація, з якою міжнародна спільнота не може змиритися, наприклад, будь-який великомасштабний напад на мирних жителів або серйозне порушення законів війни, нам може бути важко залишатися в рамках лише гуманітарної та фінансової підтримки», - заявив президент країни Юн Сок Йоль.

Тут дуже важливо відзначити, що Південна Корея – найбільший виробник артилерійських боєприпасів, а також бронетехніки, яку закуповують багато країн Євросоюзу, зокрема, до речі, сусідня Польща. Позиція найвищого керівництва Південної Кореї вже викликала істерію «на болотах». Зокрема, заступник голови Ради безпеки РФ Медведєв недвозначно натякнув, що в такому разі з Росії здійснюватимуться постачання зброї до ворожої Сеулу КНДР. Щоправда, колишній декоративний президент РФ уже й Берлін погрожував брати за три дні за те, що постачає Києву важке озброєння у вигляді «Леопардів», та й увесь цивілізований світ, який підтримує Україну, знищити за допомогою ядерної палиці.

Читайте також: Генеральний секретар НАТО відвідав Бучу