По кому подзвін: чи заборонять в Україні промосковську церкву

«Контррозвідувальні заходи» СБУ у храмах та монастирях Української православної церкви продовжуються. «Урожай» спецслужбистів стандартний: російські паспорти, георгіївські стрічки, символіка ОПЗЖ та так звані методички патріарха РПЦ Кирила щодо поширення роспропаганди за допомогою парафіян.

«Під час огляду церковних приміщень у селищі Чорнобаївка Херсонської області співробітники СБУ виявили бланки перепусток до окупаційних органів Росії. У єпархії на Львівщині знайдено фото прихованих російських документів «про забезпечення взаємодії з військовими комісаріатами Росії». На території церков у Закарпатській області знаходився прапор так званої Республіки Підкарпатська Русь з текстом гімну підкарпатських русинів. На території одного з монастирів Рівненщини викрито послушника з російським паспортом та контактами в Росії», - відрапортували в СБУ.

Читайте також: Окупанти провалили приховану мобілізацію у Криму

Власне, за великим рахунком, які саме атрибути виявляють у тій чи іншій обителі, вже не важливо, оскільки попередні обшукові історії наочно показали, що за церковними стінами установ даного патріархату і зберігається, і відбувається те, що до проукраїнської та духовної позиції як такої не мало жодного стосунку.

Про факти гомосексуалізму, наявність на ПК «батюшок» дитячого порно не чув хіба що лінивий. Як і про те, що люди, які в рясах репрезентують УПЦ, зберігали прапори «ЛДНР» і ц/в від російського патріарха Кирила, який попри всі канони особисто благословляв путінських «визволителів» на вбивство українців...

Нагадаємо, рішенням РНБО було запроваджено санкції проти другої людини в УПЦ – митрополита Антонія (Паканича), керуючого справами Української православної церкви, а також низки інших впливових ієрархів. Зокрема – проти митрополита Чернівецького та Буковинського Мелетія та митрополита Запорізького Луки. Деякі з цих персонажів спробували приміряти на себе роль несправедливо скривджених і гнаних», але плоди «полювання» СБУ у церквах та монастирях УПЦ настільки промовисті, що напевно прозріли навіть найфанатичніші прихильниці даного патріархату, а це вже плюс.

Синхронно із заходами Служби безпеки та рішеннями РНБО ведеться також підготовка до ухвалення законів, що забороняють УПЦ. Так, комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики нещодавно рекомендував Верховній Раді ухвалити законопроект №8221 «Про забезпечення зміцнення нацбезпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій».

Дуже примітно, що тему (напевно, після «привіту» з Банкової) оживили представники монобільшості, при тому, що автором проекту закону є фракційний соратник п'ятого президента з Євросолідарності Микола Княжицький. УПЦ у його законопроекті прямо не названо, але у своїх публічних коментарях пан Княжицький особливо не приховує, що у разі ухвалення документ може бути використаний саме для заборони церкви, якою керує митрополит Онуфрій.

Багато користувачів українського сегменту соцмереж, не чекаючи будь-яких конкретних заборонених рішень, почали аплодувати чинній владі, яка зважилася прибрати з країни «філію ФСБ», як часто називають УПЦ.

Утім, законодавчі рухи свідчать про те, що овації як мінімум передчасні. Наприклад, голова гуманітарного комітету ВР, нардеп від «Слуги народу» Микита Потураєв заперечує плани щодо заборони УПЦ МП і заявляє, що йдеться про табу лише щодо структур, керованих Російською православною церквою, а таких, як вважає Потураєв, серед релігійних організацій України сьогодні немає. Але при цьому профільний парламентський комітет, який очолює Потураєв, підтримав документ авторства Княжицького, рекомендувавши нардепам включити його до найближчого пленарного порядку денного і прийняти за основу. Аналогічне рішення члени комітету ухвалили за законопроектом №8262 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності релігійних організацій», який суттєво спрощує перехід громад з одного церковного підпорядкування до іншого, а також забороняє здавати в оренду комунальне та держмайно релігійної організації, яка входить до структури релігійної організації, «керівний центр якої знаходиться у країні-агресорі».

Тобто рух як би є, але, як кажуть у політкулуарах, проти заборони УПЦ виступають досить впливові представники Зе-влади – як у парламенті, так і поза його стінами.

Слід окремо зазначити, що сам законопроект Миколи Княжицького було розкритиковано експертами Головного науково-експертного управління (ГНЕУ) Верховної Ради. Причому, згідно з його висновками, цей документ фактично забороняє діяльність будь-яких православних структур, не пов'язаних із Православною церквою України, яку очолює Єпіфаній, тобто справді може призвести до заборони УПЦ. Як заявили в ДНЕУ, Україна є світською державою, що унеможливлює встановлення на законодавчому рівні будь-яких переваг для тих чи інших релігійних організацій. Парламентські експерти вважають за необхідне «отримати оцінку законопроекту з боку Всеукраїнської ради Церков, оскільки документ може стати прецедентом для законодавчого врегулювання основ функціонування релігійних організацій».

«Навколо питання, яке пропонується врегулювати в законопроекті, тривалий час точаться дискусії. Однак 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну проти України та активізація у такий складний період дискусійних ініціатив послаблює необхідну консолідацію суспільства», - йдеться у висновках ДНЕУ.

Про те, що існує безліч свідчень, що чітко підтверджують брудні та ганебні витівки священиків УПЦ на боці окупантів, у ГНЕУ чомусь скромно промовчали, хоча на користь суспільної єдності це точно не грає.

«У великій політиці є речі, в яких важко розібратися, особливо, не фахівцям. А є й зовсім прозорі, наче джерельна вода. Ситуація довкола Української православної церкви московського патріархату – саме така. Уявімо теоретично, що у нашої влади виникло якесь напруження з Православною церквою України. Або з Католицькою церквою. Як поводилися б російські пропагандисти? Вони б лихословили, стібалися, підночували, але обов'язково раділи. А як вони поводяться вони ж, коли йдеться про обшуки в УПЦ МП? Пропагандисти обурюються, бунтують, завивають, загрожують будь-якими карами, аж до небесної, і таке інше. Тобто, УПЦ МП, за всіх її дуже акуратних кроків від Москви до Києва, в недоімперії сприймається як свій ідеологічний форпост в Україні. А форпости агресора на нашій території, тим більше під час війни, існувати не можуть у принципі», - зазначає політолог Олександр Кочетков.

«Зараз усе в руках найвищого духовенства УПЦ МП. Захочуть єпископи залишитися зі своєю паствою – повинні негайно публічно та однозначно відмежуватися від кремлівського православ'я. А також провести собор та злитися з ПЦУ, організувавши повноцінну Помісну православну церкву України, яку, безперечно, визнають у всьому православному світі, окрім Росії. Не схочуть – процес все одно піде, але вже без тамтешнього єпископату: агресія недоімперії зобов'язує. При цьому важливо розуміти, що ні священство, ні чернецтво, ні віруючих ці перипетії не повинні особливо хвилювати. Оскільки це процес, переважно пов'язаний із церковною нерухомістю та іншою власністю, ієрархією в новій церкві (читай – посадами) та іншими суто мирськими справами. А духовний шлях до Бога від них гранично далекий», - підсумовує експерт.

Після початку повномасштабного путінського вторгнення в Україну у лютому цього року керівництво УПЦ стало формально дистанціюватись від Москви. За результатами травневого синоду було оголошено про «повну самостійність». У московського Кирила офіційно не визнають це рішення, а обшуки СБУ називають гоніннями російської церкви, що теж багато про що говорить.

У будь-якому випадку, сухі факти – річ уперта, а вони свідчать про те, що, по-перше, УПЦ МП за понад півроку, що минули з моменту проведення синоду, так і не опублікувала свій оновлений статут, у якому має бути чітко зазначено, чи пов'язана конфесія з Москвою, а по-друге, митрополит Онуфрій досі не оголошував про повну автокефалію.

«Дуже дивно, коли в нас на носі річниця повномасштабної війни, а в країні залишається російська структура. Нагадаю, що в останньому листі митрополита Онуфрія до Державної служби з етнополітики та свободи совісті було фактично визнано, що вони залишаються у російському патріархаті. Тобто вони залишаються московським патріархатом і держава має на це реагувати, адже це те саме, якби у нас сьогодні жила і процвітала партія «Єдина Росія», - зазначив в ефірі телемарафону професор-релігієзнавець Юрій Чорноморець.

«Водночас я вважаю, що той законопроект, який є у ВРУ, дуже «сирий». Необхідно одразу прописувати в законі розірвання зв'язків із Росією конкретної церкви, як це зробили у Латвії. Можна, втім, прописувати, як у Болгарії, що канонічний устрій церков має відповідати загальним канонам. Тобто, якщо церква католицька чи православна, то вона має бути єдиною та не може бути жодних розколів. Протестанти всі самостійні, об'єднуються, як хочуть, але фактично такий закон зобов'язав би їх знайти спільну мову з ПЦУ. Втім, законодавчий шлях, хоч як крути – дискусійно-тернистий. Тому, на мій погляд, заборона УПЦ МП могла б реалізуватися через рішення Ради національної безпеки та оборони та впровадження її в життя на основі вже чинного законодавства. Відповідно до профільного закону, зазначу, вже сьогодні держава має право забороняти окремі громади та релігійні організації, якщо вони завдають шкоди фізичному та моральному здоров'ю громадян. Держава кілька разів використала таке право, але це було пов'язано з фактами шахрайства, тоді як зараз йдеться про глобальніші речі», - підсумовує експерт.

Читайте також: Колаборанти та окупанти біжать із Сватового - Гайдай