П`ять найкращих фільмів Жан-Люка Годара

У спеціалізованих виданнях з кіно ситуація з померлим сьогодні французьким кінокласиком Жан-Люком Годаром мала бути такою самою як у Британії з королевою Єлизаветою II, де у всіх ЗМІ статті про цю подію були написані і зберігалися вже кілька років, Щоправда, на відміну від британської. королеви, яка померла у віці 96 років, Годар прожив "всього" 91 рік. Є в них ще одна відмінність. Єлизавета II правила країною в рамках відведених їй повноважень до самої своєї смерті, Годар же, хоч і знімав щось іноді, як новатор кінематографа (а саме цим він і цікавий) закінчився ще в 60-ті роки. Тому 5 його найкращих фільмів, які ми вибрали, належать саме до тих років.

Хоча. якщо вже бути зовсім чесним, можна було б обмежитися лише трьома стрічками, що вклалися в три роки, з 1960-го по 1963-й, зняті не тільки Годаром-новатором, але й Годаром-людиною, яку цікавили людські долі, а не тільки формальні прийоми та політика у її лівацьких формах. І найлюдяніший із цих фільмів - це, звичайно. " Жити своїм життям " (1962), де головну роль грала Анна Каріна, тоді дружина Годара. Там теж є формальні вишукування (фільм розбитий на 12 фрагментів-сцен), але головне в ньому все ж таки доля молодої жінки, яка змушена бути повією, а у фіналі стає випадковою жертвою в гангстерській розборці.

У принципі, можна сказати, що перший і найзнаменитіший донині фільм Годара "На останньому подиху" (1960) з Жан-Полем Бельмондо в головній ролі - "чоловічий варіант" пізнішої стрічки з Анною Каріною. Поєднує їх загибель головних героїв у фіналі та їх приналежність до маргінальних верств суспільства (персонаж Бельмондо - злодій, викрадач автомобілів тощо). Відрізняє їх інтонація. "Жити своїм життям" - фільм ліричний: очевидно, далося взнаки те, що Годар був тоді закоханий у Карину.

"Зневага" (1963) - найбільший, мабуть традиційний фільм Годара. Це - мелодрама про те, як сценарист, замучений безгрошів'ям, поступається (фактично - продає) свою дружину, яку грає Бріжит Бардо, продюсерові фільму, для якого переробляє сценарій. Однак у результаті програє двічі, оскільки дружина, яка зрозуміла все, його кидає. Це одна з найкращих ролей Бардо.

На цьому список можна було б і закінчити, оскільки в інших фільмах, яких Годар зняв незліченну кількість (іноді по дві-три стрічки на рік) його наступні роки хитало від модного тоді у Франції маоїзму ("Китаянка") до антиутопії ("Вік" -енд").

Іноді в них були новаторські формальні вишукування, як використання кольору в "Божевільному П'єро", а іноді не було, чесно кажучи, взагалі нічого. Що ще раз підтверджує істину – лише коли режисер глибок як особистість (Бергман, Антоніоні, Вісконті), йому є що сказати глядачеві до кінця своїх днів. Якщо ж він як особистість себе вичерпав, ніякі технічні відкриття йому не допоможуть.

Фото: Pinterest