Після «Вагнера»: як смерть керівництва ПВК вплине на кремлівські розклади

«У рамках кримінальної справи про падіння літака у Тверській області завершено проведення молекулярно-генетичних експертиз. За їх результатами особи всіх 10-х загиблих встановлені. Вони відповідають переліку, заявленому у польотному листі», - заявила вчора представник слідчого комітету Росії Світлана Петренко.

Як уже писала Lenta.UA, крім колишнього путінського кухаря, на борту літака, що розбився на півдорозі між Москвою і Санкт-Петербургом, перебували ще дев'ятеро людей. Серед них був і Дмитро Уткін, якого називали правою рукою Пригожина. На борту літака знаходився і Валерій Чекалов – вагнерівський «гаманець». Решта загиблих – це троє членів екіпажу, а також бійці ПВК та охорона Пригожина.

Читайте також: Стало відомо, хто очолить ПВК «Вагнер» після Пригожина

«Вагнер» на сьогоднішній день як структура з великою ймовірністю припинить існування, тому що там все трималося на людях, які безпосередньо перебували в цьому літаку, але це не повинно нас тішити, бо маємо враховувати, що таких структур багато на Росії, і наше завдання – рухатися вперед, прибирати їх з нашої території для того, щоб у них не було жодного бажання взагалі зазіхати на нашу землю», - зазначив недавно в ефірі телемарафону секретар РНБО Олексій Данилов.

Про фактичну смерть «Вагнера» як організованої структури говорить багато вітчизняних та зарубіжних аналітиків. І в цьому сенсі цілком доречно та доцільно позначити роль пригожинського «м'яса» у російсько-українській війні.

Але спочатку – невеликий екскурс у недалеку історію. Отже, приватна компанія «Вагнер» утворилася на рубежі 2013-14 років з іншої російської ПВК під назвою «Слов'янський корпус». Назву нова компанія отримала від позивного її керівника, відставного підполковника спецназу Головного розвідувального управління (ГРУ) генштабу РФ Дмитра Уткіна, який, як ми вже зазначили раніше, загинув разом із Пригожиним.

Кістяк бойового підрозділу Уткіна в основному становили колишні російські силовики, часто з кримінальним минулим. Відносно постійним у «Вагнері» був лише командний склад, формування загонів відбувалося на ротаційній основі, що вимагало систематичного вербування нових і нових найманців.

Весною 2014-го «вагнерівці» брали активну участь у бойових діях на Донбасі, однак через рік більшу частину з них перекинули до Сирії, де, як відомо, активізувалася Росія. Однак невдовзі після старту путінської «спецоперації» бійці ПВК повернулися до України, де залишили свій кривавий слід.

Одне з перших завдань «вагнерівців» на фронті полягало у захопленні стратегічно важливого містечка Попасна. Цей населений пункт лежить між Бахмутом та Луганськом на височині та є залізничним вузлом. За словами Пригожина, його найманці прибули до сусіднього містечка Первомайськ (6 км на схід від Попасної) 19 березня 2022 року. Завданням ПВК було прорвати лінію оборони ЗСУ, яку вони вибудовували з 2014 року. Збройні сили РФ, за версією Пригожина, із цим завданням не могли впоратися. «Вагнер» продавив українську оборону на цій ділянці через два місяці, зрівнявши житлові квартали Попасної із землею. 8 травня кремлівська пропаганда з піною біля рота говорила про «звільнення» міста від українських військ. А сам Пригожин повідомив, що саме за взяття Попасної отримав медаль «Героя Росії».

Після Попасної «вагнерівців» доєднали до операцій із захоплення сусідніх Сєвєродонецька та Лисичанська, де ПВК зазнала колосальних людських втрат. Саме після цього у червні минулого року Пригожин розпочав для поповнення лав «Вагнера» масштабний проект з вербування ув'язнених у російських в'язницях. За приблизними оцінками, після «туру» колишнього путінського кухаря по зонах, поповнили лави «Вагнера» близько 50 тисяч зеків. Майже половина з них загинула у боях за Соледар та Бахмут.

Наступ на ці два донбаські містечка тривав майже 10 місяців. Пригожин запевняв, що атака на Бахмут розпочалася 8 жовтня 2022 року. Нібито план захоплення міста розробив він сам, а також командувач угрупуванням військ РФ в Україні, генерал Сергій Суровікін. Взяти місто планувалося за півроку. «Вагнерівці», а також підрозділи регулярних військ Росії почали поступово підбиратися до околиць з півдня, сходу та північно-східного спрямування. Водночас, голова ПВК прямо заявляв, що стратегічного значення Бахмут не має.

Основна мета Росії начебто полягала в тому, щоб втягнути великі сили української армії в цю «м'ясорубку» боїв із найманцями, а тим часом дати час для перепочинку та мобілізації резервів регулярним російським військам. Цей задум колишній путінський кухар підкріплював діями, використовуючи тактику «м'ясних штурмів». Тобто, атаки на позиції ЗСУ проводили невеликі піхотні групи, які складалися переважно з колишніх засуджених. Вони мали впритул підібратися до українських окопів і захопити їх. Якщо групу російських піхотинців убивали, за ними йшла нова «порція» і так далі по колу.

Тим часом «м'ясний» натиск дав результати, коли у січні 2023 року тріснула українська лінія оборони на північний схід від Бахмута – у містечку Соледар. Бійці ЗСУ були змушені відступити з позицій, аби не потрапити до оточення. Після цього ПВК почала поступово обходити Бахмут із півночі та півдня, перерізаючи шляхи поставок української армії. У березні відносно безпечною залишалася лише одна траса на Костянтинівку, дороги на Слов'янськ та Сіверськ були відрізані. За таких обставин, а також з огляду на те, що бої почалися вже безпосередньо у житлових кварталах міста, ЗСУ змушені були поступово відступати на захід. Бахмут згодом був стертий з землі артилерійським вогнем і авіаударами. Євген Пригожин 20 травня оголосив про взяття міста під повний контроль. У Залужного так цього й не визнали, заявляючи, що південно-західна околиця Бахмута залишилася під ЗСУ.

За словами тепер уже покійного Пригожина, Бахмутська операція коштувала йому 21 тисяч бійців. Схожі дані російських втрат озвучила британська та американські розвідки. Ці цифри перевищують рівень втрат армій СРСР за весь час 10-річної війни в Афганістані (15 тис. загиблих) і США за 8 років бойових дій в Іраку (4,8 тис. загиблих). Саме після Бахмута, втративши бойовий потенціал, «Вагнер» було виведено з фронту для перепочинку та доукомплектування. Тепер, після загибелі керівництва ЧВК, повернення найманців на сцену театру бойових дій малоймовірне.

Очевидно, що загибель Пригожина та Уткіна ставить під сумнів подальше існування цієї злочинної військової секти. Вони були її фінансовими донорами, ідеологами та вождями. Тому не можна виключати, що значна частина «вагнерівців» прийме неодноразово озвучену пропозицію Кремля, залишить ПВК і повернеться на службу державі. З іншого боку, зрозуміло, що в умовах, що склалися всередині і ззовні РФ, знайдеться чимало сил, які спробують використати залишки пригожинського угруповання проти Путіна.

А ось у тому, що фактична смерть пригожинської ПВК дасть старт жорсткій боротьбі кремлівських веж, переконаний політолог Олександр Кочетков. При цьому він, на відміну від багатьох своїх колег з експертного цеху, переконаний, що путівку в інший світ Пригожину і товариші, виписав не бункерний мешканець.

«У громадському полі «Вагнер» визнано обезголовленим. Так, це факт. Але при цьому не можу погодитись з величезним хором тих, хто вважає, що Пригожину помстився саме Путін. На моє переконання, замовники зухвалого та вдалого замаху - інші. Якби Путін хотів розібратися з колишнім другом та кухарем, то Пригожина просто заарештували б, як це сталося із Суровікіним, і робили б із ним що завгодно. Але Пригожин почував себе досить впевнено, пересувався літаками, з'являвся в інформаційному просторі. Усе це підтверджує, що він зміг домовитись із Путіним, переконати його у власній корисності. Зокрема, в Африці, створюючи там зони напруженості, що давало б фюрерку додаткові важелі для тиску на партнерів та союзників України. Ще викликає питання форма замаху. Це не путінська ФСБ-шна стилістика. Там слід було б чекати отрути, як було з Навальним, або якогось нападу невідомо кого. Спецслужби не змінюють відпрацьовану схему дій, бо у них є не так багато виконавців вищого рівня. А тут серед недоімперії стався бабах зенітною ракетою, про що свідчать характерні отвори від вражаючих елементів на уламках пригожинського авіалайнера. Сукупність ознак робить для мене вірогіднішою версію, що це військове керівництво РФ. Мабуть, у Пригожина трохи загаальмувалося з Нігером, на що до речі натякає його останнє безглузде відео. Ось Шойгу з Герасимовим і скористалися моментом – звели рахунки», - каже Олександр Кочетков.

Наголосивши, що російська влада і суспільство загалом мало не живуть за зеківськими поняттями, політолог підсумовує: «Не відповісти жорстко на наїзди, які здійснюються проти Міноборони РФ Пригожиним, за тамтешніми нормами – це добровільно визнати себе «опущеним». З відповідним ставленням як керівництва, так і підлеглих. Якщо моя версія вірна, це означає, що Путін серйозно слабшає. Відповідно, наприкінці цього, на початку наступного року, в недоімперії можуть початися дуже цікаві процеси. Влада в Росії є неподільною, тому кремлівські керівники обов'язково вчепляться один одному в горлянку. І замах на відомих людей можуть стати системою. До речі, Кадиров уже готується перебратися до Саудівської Аравії? Загалом боротьба за владу у Кремлі, безумовно, на користь України. І, більше, може стати вагомим чинником нашої перемоги».

Тим часом, у Росії вже на повну силу відбувається зачистка «вагнерів» не лише з інформпростору, а й навіть з… цвинтарів. На місці масового поховання найманців «ЧВК Вагнер» у селі Миколаївка Самарської області Росії знесли хрести на могилах та бульдозерами зрівняли їх із землею. А в Іркутській області цвинтар із «двохсотими» бойовиками банально спалили. Що лише підтверджує той факт, що «вагнерівці» виявилися надто незручними для російських силових еліт, які готові випалити зі своєї пам'яті навіть тих, хто гинув заради їхніх навіжених ідей на українських полях.

Читайте також: Буданов переконаний, що Україна звільнить Крим «комбінованим шляхом»