Небезпечна «ластівка». Що стояло за появою першого у світі реактивного винищувача

Робота над експериментальним літаком почалася за завданням Міністерства авіації Рейху ще в 1938-му, а в 1941-му здійснив політ прототип, щоправда, на поршневих двигунах BMW-003. Двигун цей виявився ненадійним, тому віддали перевагу Jumo-004 від «Юнкерс».

Це був уже зовсім інший літак, набагато швидший, ніж всі винищувачі супротивника, з вертикальним набором висоти та чотирма 30-мм гарматами. Проте Me.262 (або Schwalbe — «ластівка») був ще дуже сирою машиною, з масою недоліків, до того ж невиправдано дорогою — новинка коштувала вп'ятеро дорожче Bf.109 — надійного і найбільш масового винищувача в історії. З огляду на все це проект йшов як мокре горить, а запуск літака у виробництво відклали на безвік.

В кінці 1943 року, коли Німеччина втратила перевагу в повітрі, фюрер згадав про революційну машину. Правда, він захотів перетворити винищувач у швидкісний бомбардувальник («бліц-бомбардувальник»), який здатний зірвати вторгнення союзників, затримавши просування передових частин.

У люфтваффе від цієї ідеї не прийшли в захват, враховуючи, що бомбардувальник з тисячокілограмовим вантажем бомб став би легкою здобиччю ворожих винищувачів, незважаючи на  високу початкову швидкість. Фюрер, однак, наполягав, і як це не абсурдно виглядає, розробники і їх куратори в Міністерстві авіації просто наплювали на його «хотілки», не внісши корективи до проекту.

Навесні 1944-го були випущені перші 15 машин, але коли за два тижні до висадки союзників у Нормандії, Гітлер дізнався, що це той самий винищувач, то звільнив заступника Герінга Ерхарда Мильха. І взяв виробництво літака під особистий контроль, після чого розробники все-таки внесли зміни до конструкції.

До відкриття Другого фронту 6 червня 1944 роки жоден з «бліц-бомбардувальників» не був доведений до розуму. Незабаром один з кращих німецьких асів Вальтер Новотни (258 збитих літаків супротивника) був призначений командиром нової частини, в яку надійшли тридцять Me.262. Лише в серпні перші Me.262A-2 вилетіли на завдання, причому Новотни все-таки порушив наказ і використовував нову машину як винищувач.

У грудні 1944 люфтваффе прийняло на озброєння близько трьохсот винищувачів Me.262, а освячений фюрером проект виробництва бомбардувальників був закритий.

Реактивний літак оснащувався новітніми на той момент радіолокаторами, некерованими ракетами, бомбами, плануючими бомбами і т.д. При бомбометанні використовувалися бортові лічильно-обчислювальні прилади. Радянське командування рекомендувало пілотам відкривати вогонь по німецькому винищувачу з максимальної дистанції або ухилятися від бою.

На початку 1945 року було випущено вже понад 500 літаків, проте, в боях брали участь трохи більше ніж 10%, решта знаходилися в навчальних підрозділах, близько 200 машин застрягли на залізниці, 150 збили союзники. Брак досвідчених пілотів, невеликий ресурс двигунів, перебої з постачанням і дефіцит комплектуючих — все це призвело до того, що справжньої слави перший у світі реактивний винищувач так і не знайшов. Німцям просто не вистачило часу.

Пілот королівських ВПС капітан Ерік Броун, що переганяв трофейний Me.262 c території окупованої Німеччини в червні 1945-го згадував: «Після зльоту я зрозумів, як багато клопоту нам могли доставити німецькі пілоти на цій чудовій машині. Це був справжнісінький квантовий стрибок. Me.262 міг би змінити хід війни, але у нацистів він з'явився надто пізно». На щастя, занадто пізно ...

Максим Суханов, Lenta.UA

На ілюстрації: Messerschmitt Me.262A-1 Schwalbe. фото airwar.ru