Нарешті дочекалися: ближче до фіналу третього сезону «Справжнього детектива» показали злочинця

Частина західних ЗМІ, пов'язаних з кіно, ТБ і шоу-бізнесом, стежить за третім сезоном «Справжнього детектива» так, нібито це марафонський забіг, коментуючи його на ходу. Порівняння це не випадкове, як говорять самі спортсмени, справжній марафон починається тільки після 35-кілометра, а до цього часу положення бігунів на дистанції мало що говорить про можливий остаточний підсумок. 

Саме це і відбувається в третьому сезоні «Справжнього детектива». До кінця сезону залишається дві серії, пройшли вже шість і тільки на останній хвилині шостої серії глядачі нарешті бачать першу людину за шість серій, яка точно не той, за кого він себе видає. The Wrap пише про це цілу статтю, знову аналізуючи усвідомлені завдяки цій обставині перші шість серій, у яких постфактум знаходить закладені туди «зачіпки». 

Але телесеріал - не спортивний марафон, у нього інші закони. Повернення шоураннера «Справжнього детектива» Ніка Піццолатто до одноосібного управління не увінчалося очікуваним успіхом. Непорушне правило будь-якого детективного оповідання, починаючи ще з історій про Шерлока Холмса, полягає в тому, що читач або глядач йде по сліду разом з детективом. Глядача або читача при цьому можна обманювати, підсовувати йому помилкові припущення, заманювати в сюжетні пастки - але все це можливо тільки за умови його емоційної співучасті в самому слідстві.

Замість цього Нік Піццолатто сам потрапив у пастку, часту для сценаристів - за довгі роки спільного життя зі своїми героями він так зжився з ними, що перетворив третину детективного серіалу в сімейну сагу. Йдеться навіть не про те, що дія відбувається в трьох тимчасових періодах, 1980-му, 1990-му і 2015-му роках, межі яких не позначені, як це зазвичай роблять навіть в двогодинних фільмах, субтитрами, через що глядач повинен витрачати час на здогади. 

Йдеться про те, що Піццолатто чомусь вирішив, що глядачеві, як і йому, важливо, як будуть виглядати його герої, двоє на початку серіалу повних життєвих сил детективів, через 35 років, і він, глядач, буде з інтересом спостерігати, як один з них справляється (вірніше, не справляється) з частковою втратою пам'яті, а другий обростає зморшками і черевцем.

Так, характери, звичайно, важливі, прикладом чого всесвітньо популярні вже більше ста років яскраво придумані й описані автором Шерлок Холмс і доктор Ватсон. Але чи були б такі популярні розповіді про них, якби третина текстів Конан Дойла була присвячена тому, як вони живуть у старості, відійшовши від справ? Або як просувається медична практика доктора Ватсона? 

Відповідь напрошується сама собою.

Заставка: Twitter