Літературний скандал у Швеції: "королеву детектива" звинуватили у використанні праці анонімних письменників

Для тих наших читачів, кому незрозуміло значення слів "письменник-примара", пояснимо, що так на Заході почали називати письменників, яких у XIX столітті у Франції називали nègres littéraires. Саме там воно і виникло у зв'язку з творчістю Олександра-Дюма, який широко використав працю анонімних, скажімо так, письменників-помічників. (Зокрема, якийсь Маке заявив, що є автором сюжету "Трьох мушкетерів", тричі судився з цього приводу і тричі програв).

Проте в середині нульових в англійській мові "слово на букву N" стало забороненим, тому в публікації The Guardian використані слова "письменник-примара", які, на відміну від nègres littéraires, нічого не пояснює. Якщо раніше йшлося про влучне з літературної точки зору порівняння анонімної письменницької праці з роботою рабів на плантації, то сьогоднішня його заміна явно невдала. Причому невдала в головному – примари, як відомо, не працюють у принципі.

А тепер – по суті. Як пише британське видання, у використанні праці "письменників-примар" звинуватили сьогоднішню "королеву скандинавського нуару" шведську письменницю Каміллу Лекберг, яка до того ж пише ще й дитячі, а також кулінарні книги. Причиною для цих звинувачень стали опубліковані в онлайн-журналі "Квартал" результати дослідження журналіста Лапо Лаппіна, який проаналізував романи Лекберг за допомогою "стилографічної" обробки даних, за якої підраховують найпоширеніші слова в тексті.

В результаті цієї роботи журналіст виявив єдність стилю в детективних романах Лекберг, дія яких відбувається в її рідному місті та зосереджена навколо детективного дуету чоловіка та дружини Еріки Фальк та Патріка Хедстрема. Проте пізніша серія трилерів дала інші результати.

Журналіст «Кварталу» ввів книги восьми шведських письменників-криміналістів, що найбільше продаються, в інструмент судово-лінгвістичної експертизи, програму JGAAP на базі штучного інтелекту (ту саму, яка в 2013 році показала, що Дж. К. Роулінг є автором кримінального роману "Поклик зозулі" під псевдонімом Роберт Гелбрейт). І програма нібито показала помітну схожість між стилем романів Лекберг, починаючи з 2019-го року, і творчістю її колеги, письменника-криміналіста Паскаля Енгмана, який був редактором Лекберг у видавництві Forum. В одному випадку Енгмана взагалі було названо як єдиного автора.

Початок усієї цієї історії не обійшовся без "доброзичливих" (у лапках, звичайно) колег Лекберг. У 2021-му році вийшов роман Хокана Ліндгрена "Письменник-примара" , в якому вигадана "королева детектива" Міллі Монссон делегує свої твори іншому письменнику. Зіткнувшись з цим "натяком", Лекберг наполягала на тому, що Енгман працював тільки її редактором, "і не більше".

Коли минулого тижня нові звинувачення з'явилися у заголовках шведських газет, письменниця зайшла до Instagram , щоб припустити, що розслідування її творчості було породжене літературним снобізмом. "Вони кажуть, що я недостатньо хороший стиліст і тому, звичайно, не заслуговую на свій успіх і таку кількість читачів, - написала вона у своєму пості в середу. - Чого їм не вистачає в цьому рівнянні, так це того, що письменник має бути раніше всього РОЗКАЗНИКОМ!".

У більш ранньому пості вона написала: "Я багато разів відкрито і публічно хвалила Паскаля за те, що він допоміг мені писати новим для мене способом", говорячи, що їй потрібна була допомога Енгмана, щоб знайти новий голос для її нової серії романів.

Як пише британське видання, стаття журналіста в "Кварталі" започаткувала ширші дебати про те, як шведські видавництва встигають справлятися з випуском нових книг найбільш успішної статті шведського книжкового експорту. Деякі критики стверджують, що величезний світовий попит на скандинавський нуар означає, що читачі не можуть очікувати, що кожне слово буде написане автором, вказаним на обкладинці. Інші із цим не згодні.

Останніми роками, пише британське видання, літературне співробітництво стає дедалі популярнішим у жанрі детектива. Після смерті в 2004 році Стіга Ларссона, автора "Дівчини з татуюванням дракона" та ще кількох книг, його серію "Міленіум" продовжили письменники-криміналісти Девід Лагеркранц та Карін Смірнофф. Американський автор бестселерів Джеймс Паттерсон (як ми про це, до речі, докладно розповідали раніше) співпрацює з іншими письменниками, щоб підтримувати випуск кількох книг на рік.

Різниця, за словами Лаппіна, полягає в тому, що в цих книгах згадувалися їхні співавтори. "Джеймс Паттерсон дуже відкрито говорить про те, що він надає сюжети, а інші автори – слова". З ним згоден і інший журналіст Лассе Вінклер: "Якщо я купую книгу певного автора, я хочу, щоб вона була написана цим автором, - заявив він радіостанції Sveriges Radio. - Звичайно, при читанні (ця) книга може виявитися не менш цікавою, а можливо, навіть цікавішою (ніж книга, безсумнівно написана раніше цим автором). Але як споживач чекаю книги, (написаної саме цим автором)".

Зрозуміло, що головним у цій історії мав стати голос самого Енгмана. Так от, Енгман, спілкуючись з "Кварталом", категорично спростував припущення в тому, що він коли-небудь працював над книгами Лекберг не тільки редактором, сказавши: "Будь-який, хто опублікував книгу, знає, що робота редактора - працювати з авторським текстом різними способами. Заради ясності я категорично спростовую те, на що ви натякаєте".

Загалом все вийшло як у відомому анекдоті щодо того, що "ложки знайшлися, але осад залишився". У тому сенсі, що "журналістське розслідування" закінчилося нічим, але ім'я "розслідувача" тепер пролунало на всю Європу. Принаймні – Північну.

Фото: Pinterest