Імітація сліпоти: що означають підсумки саміту G20 для України

Незважаючи на те, що Кремль, який опинився в дипломатичному вакуумі, хапається немов за рятівну соломинку за кожен геополітичний захід, прагнучи взяти в ньому безпосередню участь, Путін відмовився від зустрічі в рамках G20. І це, незважаючи на той факт, що на відміну від ПАР, Індія не ратифікувала Римський статут і бункерному мешканцю в Нью-Делі не загрожував арешт. Утім, як кажуть у дипломатичних кулуарах, це рішення кремлівського диктатора було обумовлено не так страхом бути заарештованим на очах усього світу, як ризиком зганьбитись через демонстративну ізоляцію з боку лідерів країн цивілізованого світу.

Показово, що, окрім Путіна, не приїхав до Нью-Делі і китайський лідер. До речі, це вперше у політичній кар'єрі Сі Цзіньпіна глава КНР не бере участі у саміті «двадцятки». Російські пропагандисти цей крок Сі цілком прогнозовано розцінили як солідарність з РФ, проте очевидно, що причина є глибшою і глобальнішою.

Читайте також: Зеленський заявив про готовність до тривалої війни з РФ

Задавшись питанням про те, чим у цій ситуації керувався Сі Цзіньпін, відомий журналіст-міжнародник Віталій Портніков констатує: «Перше – це протистояння з Індією, яке тільки загострилося перед цим самітом. Глава КНР та глава уряду Індії без великого захоплення спілкувалися між собою на останньому саміті БРІКС у Йоганнесбурзі. До того ж до розбіжностей між Пекіном та Нью-Делі додалася публікація Китаєм своїх «стандартних» мап із очевидними територіальними претензіями до Індії та країн Південно-Східної Азії. Ця публікація викликала дипломатичні протести держав-членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН). У Нарендри Моді виникла безпрецедентна можливість при переговорах з китайським гостем виступити як регіональний лідер. Але навіщо це Сі Цзіньпін? До того ж глава КНР бажає виглядати недосяжним співрозмовником і для західних лідерів, і це вже друга важлива причина його відсутності».

Так чи інакше, зрештою, Москву в індійській столиці представляв глава МЗС РФ Сергій Лавров, а Китай – прем'єр Держради, права рука Сі – Лі Цян. Важливо відзначити, що нинішня зустріч G20 пройшла і без українського президента, який виступав за допомогою відеозв'язку перед високими учасниками «двадцядки», на саміті, що проходить в Індонезії, у листопаді 2022-го. Незважаючи на те, що Україна не є учасницею G20, багато хто на Заході справедливо вважав, що слід було б запросити Володимира Зеленського на знак солідарності у протистоянні російській агресії. Проте господар нинішнього саміту Нарендра Моді, який намагається дотримуватись нейтральної позиції у російсько-українській війні, до цих пропозицій так і не дослухався.

Надзвичайно складно було прислухатися до позицій партнерів та безпосередніх учасників «Групи двадцяти», які публічно та кулуарно ламали списи навколо змісту підсумкової декларації саміту. Тим часом комюніке все ж таки вдалося затвердити. Декларація є об'ємним документом, що складається з десяти розділів і 83 пунктів, об'єднаних девізом «Одна земля, одна сім'я, одне майбутнє». Цей розлогий трактат, авторство проекту якого належить команді голови G20 прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді, докладно описує ключові проблеми сучасного світу - від питань продовольчої безпеки та забруднення навколишнього середовища пластиковими відходами та викидами вуглеводню до нових викликів, пов'язаних з використанням штучного інтелекту та відмиванням грошей.

«Наша зустріч проходить у ключовий момент історії, коли рішення, які ми приймаємо зараз, визначатимуть майбутнє наших народів та нашої планети. Керуючись філософією життя в гармонії з навколишньою екосистемою, ми робимо конкретні дії для вирішення глобальних проблем», - з епічної дипломатичної височини описує значення саміту G20 в індійській столиці підсумкова декларація. Впадає в око той факт, що в цьому неосяжному документі згадка головного подразника світової політики в особі путінської Росії виявилася вкрай обтічною і звелася до одного пункту – восьмого.

Цей пункт, затверджений після гарячих у всіх сенсах дебатів, виглядає так: «Що стосується війни в Україні, то ми підтвердили наші національні позиції та резолюції, ухвалені Радою Безпеки ООН та Генеральною асамблеєю ООН, і наголосили, що всі держави мають діяти відповідно до цілями та принципами Статуту ООН у всій його повноті. Відповідно до Статуту ООН, всі держави повинні утримуватися від загрози сили або її застосування з метою територіального набуття всупереч територіальній цілісності, суверенітету чи політичній незалежності будь-якої держави. Застосування чи загроза застосування ядерної зброї неприпустимі». Тобто, бачимо, слово «Росія» тут не згадується ні сном, ні духом.

Утім, ще до старту саміту в Нью-Делі індійський шерпа в G20 Амітабх Кант заявляв, що його країна вживає всіх можливих і неможливих зусиль для того, щоб «усі учасники, включаючи Росію, Китай та країни «Великої сімки», були задоволені тим, що в документі відображено їх погляди». У зв'язку з цим, за інформацією газети The Times of India, узгодження підсумкової декларації зайняло понад 150 годин інтенсивних переговорів.

Тим часом у Києві не приховують свого розчарування. «Україна вдячна партнерам, які намагалися включити до тексту сильні формулювання. Водночас «Групі двадцяти» нема чим пишатися», - зазначив офіційний представник МЗС України Олег Ніколенко.

Дипломат також нагадав, що цього разу (на відміну від попереднього саміту) представників України на саміті не було. «Очевидно, що участь української сторони дозволила б учасникам краще зрозуміти ситуацію. Принцип «нічого про Україну без України» залишається ключовим, як ніколи», - підсумував Олег Ніколенко.

У той же час співрозмовник Lenta.UA з вітчизняного зовнішньополітичного відомства off the records підкреслює наступне: «Безумовно, підсумкова декларація G20 викликає невдоволення, оскільки в пошуку компромісу з диктаторським режимом Путіна цивілізований світ закриває очі на очевидні і кричущі формулювання. Але рано чи пізно глобальним гравцям доведеться визначитися, оскільки довго залишатися нейтральними, сидячи одночасно на двох стільцях у питанні війни в Україні, не вдасться. А взагалі, окрім «боягузливої» декларації, м'яко кажучи, засмучує сам факт того, що країна-агресор досі є повноправним членом «Великої двадцятки», і учасникам цього клубу не вистачає сміливості вказати Російській Федерації на двері».

Тим часом, на болотах, що, втім, не дивно, підсумками саміту, а точніше, деклараційними формулюваннями, залишилися задоволені. «Двадцятка» переживає, я сказав би, якусь внутрішню реформу. Насамперед це виявилося у суттєвій активізації членів «Групи двадцяти» від Глобального Півдня, які за провідної ролі Індії дуже чітко і наполегливо домагалися обліку своїх справедливих вимог», - заявив глава росМЗСу Сергій Лавров, недвозначно натякаючи кому Кремль вдячний за підтримку на майданчику G20.

Financial Times називає підсумкову заяву «Великої двадцятки» в частині України «ударом по західних державах, які весь останній рік намагалися переконати країни, що розвиваються, засудити Москву і підтримати Київ».

Незважаючи на такі невтішні для нас оцінки та висновки впливових західних медіа, нічого драматичного у ситуації, що склалася, не бачить політолог Олексій Голобуцький. «За фактом індійський прем'єр Моді просто зосередив практично весь порядок денний саміту на завданнях та перспективах суто Індії. Він видоїв весь потенційний ресурс зустрічі G20 насухо, щоб отримати максимум вигод. Насамперед, це про анонс створення нового глобального залізничного та морського коридору Індія-Європа через Близький Схід (ОАЕ, Саудівська Аравія, Йорданія та Ізраїль – ред.). Планується з'єднання енергетичних мереж, прокладання наземних та підводних кабелів, можливо, одразу прокладання водневих трубопроводів з Ізраїлю до Європи, реалізація інших допоміжних проектів. Фактично це взагалі має з'єднати країни АСЕАН із Європою через Індію та Аравійський півострів замість/на додаток до Китаю та Центральної Азії («Новий шовковий шлях») та Китаю та РФ, при тому, що Транссиб по факту монополізовано КНР. У середній перспективі (років 20), якщо все вказане буде реалізовано, ми отримаємо глобальне геоекономічне заміщення: на нинішнє місце Китаю (як концентратора дешевих масових виробництв, у тому числі високотехнологічних, як і глобального транзитера, і як центр найбільших оптових ринків на планеті) прийде Індія за принципового схвалення США та ЄС. З таким масштабом локальна спроба знищення України Росією справді не те, на чому цікаво було зосереджуватись Індії. Хоча це також демонструє і роль, відведену Росії - ніяку».

«Росію списано з глобального порядку денного. І на цьому фоні завдання України полягає в тому, щоб досить органічно включитися до нових глобальних проектів, довести, що ми там необхідні та вигідні. Ну і переконати союзників і нейтралів, що ми справді можемо у найкоротшій перспективі завершити війну та прискорити остаточне нівелювання чинника РФ. Але для початку нам необхідно подолати в інформаційному полі сьогоднішній наратив про «повільний контрнаступ». У результаті я не оцінив би результати саміту G20 як негативні для України (тим більше, що все ще нікуди не поділася G7, яка на нашому боці, незважаючи на всі ускладнення). Як серйозні – так. Як ті, що змушують відкоригувати зовнішню та внутрішню (так, корупція) політику? Так. Але не негативні. Планета рухається вперед і Росію із цього процесу вже практично виштовхали. Ми ж маємо не просто встигнути вчепитися в потяг, а примудритися зачепитися ближче до локомотива – теоретично, такі перспективи для нас все ще реальні», – підсумовує Голобуцький.

Водночас його колега з експертного цеху Олеся Яхно робить наступний акцент: «Схоже, метою саміту G20 було взято ідею формального узгодження спільної декларації, оскільки в документі згадується лише війна в Україні, без засудження та покладання провини на Москву. Звісно, декларація «двадцятки» – це не лише питання війни. Але війна вже носить глобальний характер, зачіпає різні сфери, і так чи інакше показує відсутність глобального консенсусу між усіма членами. Зрозуміло, що Китай та Росія не підтримали б варіант із покладанням провини на РФ. Але навіщо в такому разі домагатися цього формального ухвалення декларації всіма? Щоб що? Показово також, що, на відміну від попередніх зустрічей лідерів G20 в Японії та Індонезії, Зеленський не виступав по відеозв'язку перед учасниками саміту в Нью-Делі. Це я не до того, що щось кардинально змінюється не на нашу користь. А до того, що війна в довгу не означає автоматично перемогу Заходу у впливі на країни, що розвиваються, а значить – і в протистоянні демократія vs автократія».

Саме після закінчення саміту в Нью-Делі, Індія передала верховенство в G20 Бразилії: прем'єр-міністр Моді вручив символічний головний молоток президенту Луїсу Інасіу Луле да Сілві. Лула, що називається, не відходячи від каси, заявив, що якщо Путін вирішить відвідати саміт «двадцятки» у Ріо-де-Жанейро 2024-го, його не заарештують за ордером Міжнародного кримінального суду. Втім, незважаючи на цей демонстративний пас, на переконання політолога Віктора Небоженка, «підозрілий і віроломний Путін не повірить присягам і запевненням бразильського президента, тим більше, що за рік може багато чого змінитись і в Бразилії, і в Росії».

Читайте також: Україна може отримати ракети ATACMS, впевнений Зеленський