Гойя, Ель Греко, Босх: сьогодні музею Прадо виповнилось 200 років

Національний музей Прадо регулярно входить до двадцятки найбільш відвідуваних у світі музеїв, хоча навіть в самому Мадриді нерідко поступається за цим показником Центру мистецтв королеви Софії. Разом з мадридським музеєм Тіссена-Борнемісси, який до 1993-го року був найбільшою в світі приватною художньою галереєю, вони складають так званий «Золотий трикутник мистецтв Мадрида», який за загальною кількістю відвідувачів змагається з паризьким Лувром.

Експозиція Прадо почала формуватися, як це відбувалося з багатьма найбільшими світовими музеями, на основі королівської колекції. У 1819-му році іспанський король Фердинанд VII офіційно провів церемонію відкриття Королівського музею, куди за наступні десять років передали значну частину фамільного королівського зібрання. У 1829-му році в музей надійшов перший приватний дар «зі сторони» - картина «Розп'яття Христа» пензля Веласкеса. У 1838-му році через бойові дії в музей передали велику кількість картин з палаців в околицях Мадрида. Цікаво, що за іронією історії, яка любить іноді досить зло «пожартувати», сто років по тому через громадянську війну в Іспанії велику частину найцінніших картин із зібрання Прадо було переправлено до Швейцарії, звідки її після повернули назад. До речі, в 1936-1939 рр. директором Прадо був Пабло Пікассо.

У 1879-му році (як бачимо, цифра дев'ять грає просто-таки магічну роль в історії музею) в Прадо надійшла повна колекція Музею де ла Трінідад, який був раніше просто монастирем Ла Тринідад, де в 1835-му році були зібрані художні полотна з багатьох церков і монастирів Іспанії. За десять років до цього, в 1869-му році (знову дев'ятка), музей Прадо був націоналізований. Далі настав період приватних дарувань від осіб, імена яких починаються зі слова «Дон».

Завдяки придбанням королівської сім'ї ще для своєї приватної колекції в Прадо є дуже якісні зібрання італійського живопису (представлені майже всі знамениті імена), а також мистецтва німецького (Кранах, Дюрер), англійського (Гейнсборо, Рейнольдс) і французького (періоду буколічних пейзажистів Пуссена і Лоррена). Тих, хто не вчив історії, дивує масштаб колекції фламандського мистецтва (ранній період, включаючи Босха, Рубенс, Ван Дейк, Брейгель), але ті, хто історію вчив, може згадати, що іспанська корона понад півтора століття володіла провінціями нинішніх Бельгії, Нідерландів і Люксембургу.

Найбільший скарб Прадо - це, природно, колекція картин іспанських художників Ель Греко, Веласкеса, Сурбарана, Мурільо, Рібери. І в цій скарбниці виділяється своя перлина - творіння Франсиско Гойї. Причому саме в ці дні в Прадо проводиться безпрецедентна виставка не тільки його картин, але і малюнків. (Знавці музейної справи знають, що світло руйнує малюнки, тому всі музеї світу виставляють їх неохоче і зазвичай тільки на час).

Саме виставкою 500 (!) малюнків Гойї музей вирішив завершити розпочату в листопаді 2018-го року програму виставок, присвячену його двохсотріччю. El Pais цитує в статті з цього приводу нинішнього директора Прадо Мігеля Фаломіра, який сказав, що його часто запитують, коли в Прадо почнуть експонувати сучасне мистецтво, - але, на його думку, немає нічого більш сучасного, ніж малюнки Гойї. І констатував: «Немає сучасного художника, який засудив би наші кошмари з такою строгістю і успіхом, як Гойя».

Аліса Куницина, Lenta.UA

Заставне фото: малюнок Гойї з виставки в Прадо El Pais